Найбільший постачальник пшениці та соняшникової олії, батьківщина літака «Мрія», передовий постачальник кадрів для Силіконової долини та місце світового кліпмейкерства.
Здогадалися, про що мова? Звісно, це — Україна. Точніше найвідоміші стандартні факти про країну та її культуру. І це ми про вареники і Шевченка (ів) ще не згадали.
Сучасні українська культура і український бізнес — дуже різноманітні. Проєкти, які народжуються в Україні, інколи не мають аналогів у світі. Саме про це йтиметься далі.
У новому спецпроєкті з компанією «Кока-Кола» «Українська правда. Життя» розповідатиме, як розвивається в Україні жіноче підприємництво та лідерство. Велика кількість проєктів, що змінюють сприйняття української культури, — відбуваються за ініціативи українських підприємиць.
З 2017 року жіноче лідерство — пріоритет проєкту «Я зможу!», який чи не вперше в Україні почав говорити про посилення економічного впливу жінок. Всі історії, які ви побачите, стали можливі завдяки цьому проєкту, який спільно реалізує Фонд Олени Пінчук та «Фундація «Кока-Кола».
Побудувати екоферму у часи, коли все автоматизується, чи відкрити перший у маленькому місті гастропаб? Як саме українські жінки відроджують культуру та будують бізнес — читайте далі.
«Козяча ферма Двох Катерин»
Дві Катерини зі сходу та заходу
Катерина Тарасенко називає свою бізнеспартнерку — Катеринка-молодша. Дві Катерини, яких через життєві обставини звела доля на Львівщині.
Катерина Тарасенко переїхала з Луганщини після початку війни на Львівщину. Катерина Ільків — мама трьох дітей, втратила будинок у пожежі. Їхня «Козяча ферма Двох Катерин» — одна з найвідоміших сироварень iз козячого молока не тільки в Україні, а й у Європі.
Як iз нічого зробити класний бренд для просування українського сиру, розповідає Катерина Тарасенко.
«Ідея виникла спонтанно, посилом була інформація про гранти. Це і спонукало подумати, який проєкт ми можемо зробити, чим зайнятися в селі, щоб вижити.
В нас уже була одна коза і одне козенятко, для Катеринки це абсолютно знайомо. А для мене це було відкриття, я абсолютно кабінетна людина. Я вперше тримала козенятко на руках, коли воно народилося».
Катерини починали з нуля. Крім розвалин старої ферми, в них не було капіталу для бізнесу. У 2016 році вони вирішили подаватися на гранти, щоб отримати додаткове фінансування.
У 2020 році вони отримали фінансування від проєкту «Я зможу!». В рамках цього проєкту була розроблена програма мікрогарантування для жінок-підприємиць, до якої і долучилася «Органічна ферма Двох Катерин».
«Великих прогнозів не робили, хотіли просто мати козочок і продавати молоко, — говорить Катерина. — Щоб запровадити інтенсивне козоводство, в нас не було грошей, а органічна ферма — цей варіант був доступний».
Екологічність та промоція української культури — одні з найголовніших правил існування «Козячої ферми Двох Катерин».
«Екологічність у нас в ідеї була з першого дня. Ми обидві — шанувальниці органічної їжі та натуральних продуктів. Катеринка-молодша своїх дітей магазинною ковбасою не годує, та і я своїх онуків привчаю до корисної їжі», — розповідає Катерина.
З руїн до туристичної Мекки
Але не фермою єдиною. В планах у Катерин — розбудова кооперативу та навіть музею.
Коли місцеві жителі дізналися про нових сусідок та їхнє захоплення українською культурою, почали приносити Катеринам старі речі бойківського побуту.
«Зараз дещо приносять, а дещо і самі купуємо», — говорить фермерка.
Наразі жінки цілеспрямовано збирають старі знаряддя праці, щоб у недалекому майбутньому створити музей бойківського побуту.
А ще у Катерин сама собою утворилася контактна ферма. Подарували верхового коня, пару овечок, передали на утримання з музею-фортеці Тустань ще отару баранів-меріносів. Коти, собаки, навіть шиншила. Це лягає в основу контактно-туристичного простору.
Зібрати навколо себе однодумців-фермерів, заснувати та об’єднати декілька ферм, організувати переробку сільгоспсировини, поділити повноваження — тобто заснувати кооператив. Сама Катерина Тарасенко хотіла б займатися більше розбудовою ферми всередині, проте наразі змушена ще й шукати способи додаткового фінансування.
«Ми зараз живемо у Славській ОТГ. За нашими підрахунками, додавання до козячої ферми ще й туристичної складової і розвиток мережі ферм у Карпатах — це буде цікавіше і прибутковіше. Зараз робимо проєкт майбутньої ферми, будемо шукати спонсорів для розбудови. За 4 роки існування ферми ми довели і собі, і людям, що ми на це здатні», — резюмує жінка.
Перешкоди у веденні бізнесу
«Розкажу вам те, що кажу нашим туристам. Жінка у Карпатах — це додаток до плити та чоловіка, що приїхав з-за кордону з заробітків. А ще у Карпатах вважається, що жінка-вдова не виживе», — розповідає Катерина Тарасенко.
Незважаючи на перешкоди і важкі умови праці, дві Катерини точно довели, що вони зможуть.
«Ми нікому нічого не доводимо, а робимо те, що задумали», — доноситься голос Катеринки-молодшої в телефоні.
Коли Катерини лише починали займатися фермерством, то мали низьку температуру в приміщенні та мінімальні знаряддя праці. Зараз головна мета жінок — розбудова кооперативу фермерів та власне житло.
«Наша головна мотивуюча ціль, як не парадоксально, мати житло. Якщо брати піраміду Маслоу, то вона в нас догори ногами: в нас є визнання, але немає дому. Про нас знають від Нової Зеландії до Аргентини, але ми елементарно не маємо де жити», — резюмує Катерина.
Ресторан The Castle.
Фото з сайта life.pravda.com.ua.
Європейський гастробар у маленькому місті
Здається, що українськими стравами нікого вже не здивуєш, а вишукані ресторани — це частина нашої дійсності. Можливо, так є в Києві, але от у невеликих містечках за тисячу кілометрів від столиці нечасто знаходяться місця з XXI сторіччя, а не родом iз 90-х.
Сімейний ресторан The Castle у місті Зеленодольськ Дніпропетровської області задає нові тренди.
«Тиха атмосфера, можна поспілкуватися без галасу. В нас акцент на кухні, але можна й випити коктейлі», — розповідає засновниця ресторану Тетяна Нагорна.
У ресторані акцент зроблено саме на українській кухні не тільки тому, що вона є найпоширенішою. Насправді це ще й складова створення туристичної привабливості міста.
«Що люди запам’ятовують, коли приїжджають в інше місто? Якісь пам’ятки і хороші місця. Всі, хто приїжджає до Зеленодольська, ідуть до нас. Тому, я думаю, ми безпосередньо впливаємо на туристичний образ міста», — каже Тетяна.
Тетяна, як і Катерини зi Львівщини, подалася на грант для жінок-підприємиць від проєкту «Я зможу!» від Фонду Олени Пінчук, який реалізовували за підтримки «Фундації «Кока-Кола». Завдяки сильній мотивації та чіткому бізнес-плану рестораторка отримала 100 тис. гривень для розбудови тераси.
Уже навеснi цього року літній майданчик The Castle прийматиме гостей. І навіть у періоди локдауну дасть можливість сім’ї Тетяни працювати.
За даними Opendatabot, в Україні за останні три роки частка жінок-підприємиць зросла від 44% до 46%. Жінки-підприємиці часто стикаються з гендерною нерівністю, а у 2020-21 роках додатковою перешкодою стала пандемія коронавірусу та викликаний нею карантин та локдауни. Проте наші героїні не опускають руки, беруться за справу та доводять: українське — це є бренд, який можна розвивати та вигідно продавати як на місцях, так і за кордон.
З 2010 року компанія «Кока-Кола» реалізує проєкт 5by20®, метою якого є посилення економічної ролі жінок у всьому світі. Метою ініціативи було залучити 5 мільйонів жінок до 2020 року, та результати перевищили очікування.
На початок 2021 року вже 6 мільйонів жінок та 183 бізнес-програми у 100 країнах отримали економічну підтримку та змогли розвинути свою справу.
В українській частині глобальної ініціативи здійснюється проєкт «Я зможу!», який реалізується Фондом Олени Пінчук за підтримки «Фундації «Кока-Кола». З 2017 року було реалізовано низку проєктів, серед них:
#МаюПравоСказатиНі 2017
#НеВішайЯрлики 2019
#Inspirement_chain 2020
#8Березня.Rethink 2020
#ЯкбиЯнеБоялась 2021
За весь період діяльності проєкту «Я зможу!» 300 тисяч жінок отримати економічну та менторську підтримку. 31 жіночий бізнес отримав фінансову підтримку на 1,5 мільйона гривень.
За пiдтримки «Кока-Коли»
(Інтернет-видання «Українська правда»)