Краса рятує: як полтавські перукарки-стилістки допомагають жінкам, які борються або подолали рак

«Їм сиру броколі, роблю смузі з бадилля овочів, п’ю настоянку з ягід бузини»

Найстаршій iз десяти цьогорічних учасниць заходу — 74. Її звати Наталія Дмитрівна Тютюнник. Підступна хвороба спіткала її 13 років тому, відтак можна говорити, що вона цілком одужала.

— Але треба завжди пам’ятати, що рак може повернутися, і робити все для того, щоб цього не допустити, — жінка з довгим сивим волоссям, над яким чаклує молода перукарка Ліна Качаєнко, сидячи в кріслі, розповідає про свій успішний досвід реабілітації.

— Поки хворий у ремісії, він не має права сидіти, склавши руки. Треба діяти, а саме: давати організму те, що пригнічує ракові клітини. Насамперед, відмовитися від шкідливої їжі й перейти на здорову, екологічно чисту. Зараз стільки магазинів, де її можна придбати, що з цим узагалі немає проблем. Споживати сирі перепелині яйця — по п’ять штук натще.

Пити настоянку ягід бузини і червоне сухе вино. Забути про білий хліб. Замінити його цільнозерновим житнім, який виводить токсини й додає енергії, адже в оболонці зерна міститься живильна сила. Білий цукор також під забороною. Замість нього —коричневий. Основа харчування — каші.

Якомога більше включати в раціон продуктів із зеленого вівса, зокрема, соки й смузі. Овочі набагато корисніші ті, що над землею, а не ті, що в землі. Тому краще з’їсти салат iз листя редиски чи моркви, аніж iз плодів — у них значно більше вітамінів, бо вони заряджені енергію сонця. А найбільше ракові клітини бояться сирої броколі. Горе заставило мене таке їсти, але, слава Богу, живу й радію кожному дню.

Ось уже п’ять років Тетяна Дмитрівна займається йогою. Рідня купила великого собаку, а обов’язки вигулювати домашнього улюбленця жінка взяла на себе. З ранньої весни і до пізньої осені порається в невеликому садку і в теплиці. Всі овочі-фрукти у неї без будь-якої хімії. А в жіночій сумочці завжди носить із собою власноруч приготовлену цілющу пасту з синіх родзинок, абрикосів, інжиру, лимонів, горіхів, меду...

Пенсіонерка принципово не фарбується — їй подобається її сивина. І, звісно ж, у неї є рецепти масок для волосся, аби воно швидше відростало.

— Я була готова до того, що волосся випаде, й аби знову повернути шевелюру, весь час щось втирала в голову, — розповідає Тетяна Тютюнник. — Найпростіше — сік алое на ніч чи настояний на горілці гіркий перець. Дуже добре також діють корінь лопуха, собача кропива. Після цього голову не мити. А перед миттям на дві години краще нанести маску з сироватки, меду й яєчного жовтка.
Про захід на підтримку жінок з онкологією напередодні 8 Березня Тетяні Дмитрівні повідомила її давня знайома, додавши: «Там тебе не вистачає». І вона без роздумів подала заявку.
Отож жіноче свято для десяти учасників проєкту «Навчи мене жити» почалося рівно за тиждень до його офіційного відзначення.

Перукар-стиліст Юлія Борисенко за роботою.

Щасливі миті життя фіксує фотомайстер Олександр Фостик.

«Рак не вирок» — стверджують ці жінки.

Анна Бойко: «Ми вчимося в учасників проєкту цінувати кожну мить життя».
Фото автора та з фейсбуку.

74-річна Тетяна Тютюнник знає, як швидко відростити довге волосся.

Людмила Прохорова: «Живу й радію кожному дню».

«Нарешті я згадала, що таке позитивні емоції»

— Ми не проводимо кастингу на цю благодійну акцію, — розповідає засновниця проєкту Анна Бойко. – Розміщуємо оголошення у соцмережах про неї, і хто перший відгукнеться, того й запрошуємо. На жаль, сьогодні кожен з нас має якщо не рідних, то знайомих, хворих на рак.

Дивишся на це і думаєш, чим ти можеш їм допомогти? Наша команда, в яку входять перукарі, візажисти, стиліст і професійний фотограф, вирішила дарувати цим людям красу. Вони змінюються тут буквально на очах: ми робимо їм зачіски, макіяж, підбираємо гарний одяг, відповідно до визначеного наперед образу, після чого влаштовуємо фотосесію. І ці люди розуміють, що вони не самі.

Вони зовсім по-іншому починають себе сприймати. Приміряючи на себе щастя, стають гарнішими, більш упевненими в собі. Їм подобається їхнє віддзеркалення. Завжди покладаються на смак май­стрів. Часто чуємо: «Робіть, як ви вважаєте краще. Я хочу побачити себе такою, якою ви бачите мене». Словом, емоції в цей день зашкалюють.

— Я красуня! І червона помада, яку мені підібрала візажист під колір мого манікюру, мені пасує, правда? —білозуба посмішка не сходить з обличчя 43-річної блондинки з довгими кучерями Людмили Прохорової.

Три роки тому жінка дізналася про свій невтішний діагноз. Вона перебувала в групі ризику, оскільки її мама хворіла на рак щитоподібної залози, тому більше шести років регулярно обстежувалась у лікарів. Під час чергового обстеження виникли підозри, що і в неї також вражена щитовидка.

— Тоді здавалося, земля іде з-під ніг, — говорить Людмила. — Не знала, як себе взяти в руки. Були страх і відчай, які змінилися депресією. Але в мене є гарні друзі, сім’я, донька... Вони дуже підтримали мене у той момент.

І я зрозуміла, що опускати руки не маю права, що мушу боротися. Слава Богу, після операції «хімія» не знадобилася. Але я перебуваю під постійним контролем медиків, щомісяця здаю аналізи. Сподіваюся, ми цю боротьбу виграємо. Я живу й радію кожному дню. Прокидаючись зранку, дивлюся у віконечко й дякую Богу, що жива. Що можу ходити, чути, бачити, спілкуватися з вами, прийти на цей прекрасний проєкт... А також допомагати людям, які зіштовхнулися з цією проблемою, аби вони на ній не зациклювалися, щоб рухалися вперед.

А наймолодша учасниця проєкту, 37-річна Юля Маслій із Полтавського району, за фахом медсестра, пройшла курс променевої терапії й 10 «хімій». Дуже обережно говорить, що їй вдалось побороти хворобу, оскільки від часу лікування минуло вже п’ять років. У неї доволі рідкісна форма онкології, яка локалізувалася в гайморовій пазусі, близько до головного мозку, що проявилося закладеністю носа. Тому операція їй була протипоказана.

— Давно знала про цей проєкт, проте не одразу наважилася взяти в ньому участь, — розказує Юлія. — Чомусь соромилася. Але це так чудово: нова зачіска, професійний мейкап і фото оновленої тебе на пам’ять...

— Уперше після трьох складних місяців лікування (а це операція, 16 курсів «хімії й» 17 опромінень) я отримала позитивні емоції, — хвалиться 50-річна полтавка Наталія Михайличенко. — Я вже навіть забула, що це таке... Не можу налюбуватися зачіскою й макіяжем.

У Наталі, як і в її подруги, з якою вони познайомилися під час проходження важких процедур, коротке сиве волосся, що видає їхню хворобу. Це була їхня перша стрижка після лікування.

«Даруємо красу, вчимося жити яскраво»

— Спостерігаю, як мої клієнтки милуються собою у люстерку, і серце радіє, — каже перукарка-стилістка Юля Борисенко. — Дехто з них ніколи раніше не робив професійного макіяжу, і зараз просто в захваті від усіх процедур. Точно на кілька років усі помолодшали.

Цьогорічний захід проходив у пам’ять Ольги Калюжної з Диканьки, яка була учасницею двох попередніх.

— Кожному надається шанс взяти учать у проєкті «Навчи мене жити» лише раз, бо ми хочемо, аби якомога більша кількість жінок потрапила до нього. Але Ользі зробили виняток, — розповідає Анна Бойко.

— Минулого року, дізнавшись, що до учасниці нашого першого заходу Ольги Калюжної хвороба повернулася, я знову запросила її в студію. Бо вона була дуже яскравою, сонячною людиною, яка ділилась з усіма своїм мегапозитивом. Приїжджала з Диканьки зі своїми варениками, всіх тут частувала...

Проєкт спрямований на те, щоб дарувати жінкам, які переживають особливий період у своєму житті, красу, натхнення, підтримку. Насправді ж це вони дарують нам підтримку, показують, як треба цінувати життя і яким воно може бути кольоровим.

— Подібні заходи — це завжди обмін позитивною енергетикою, гарним настроєм, — додає фотограф Олександр Фостик. — Не так давно, до речі, Анна з Юлею проводили б’юті-проєкт для людей віком 55+ під назвою «Віку немає».

На його учасників дивишся й розумієш, що життя прекрасне навіть у 90. Бо і в 90 можна елегантно одягатися, носити модну зачіску й випромінювати щастя. А ми їм допомагаємо стати кращими зовні, відчути кайф від життя. Декого підібрані спеціалістами образи змінюють настільки, що на фото їх можна впізнати лише за якимись рисами. Хтось підтримує підібраний у студії стиль у повсякденному житті. Це круто.

До команди, яка надихає, входять також стиліст Яна Лейбл, візажисти Наталя Любімовська і Юлія Фадєєва та інші. Щороку команда майстрів розширюється, але принципи її роботи залишаються ті самі: дарувати людям радість.