Іскри правдивого співаного слова: чи буде музей у будинку в Ірпені, де жив сучасний кобзар Микола Будник

Презентація другого видання книги доктора мистецтвознавства, професора і цехмайстра Львівського лірницького цеху Михайла Хая «Микола Будник і кобзарство» відбулася нещодавно на Київщині, в Ірпінській міській бібліотеці ім. Максима Рильського.

Перше видання побачило світ у 2015 році обмеженим накладом. Оскільки панотець і цехмайстер Київського кобзарського цеху Микола Будник останні десять років свого життя (1991—2001) прожив в Ірпені, то коштом місцевої міськ­ради та голови Інвестиційної ради міста Володимира Карплюка книгу Михайла Хая перевидано півтисячним накладом.

Захід став вшануванням пам’яті Миколи Будника. Про роль цієї непересічної особистості у відродженні кобзарства говорили етномузиколог Михайло Хай, нинішній цехмайстер Київського кобзарського цеху, кандидат історичних наук Микола Товкайло та ін. Презентацію благословив настоятель Ірпінської парафії церкви святої мучениці Параскеви П’ятниці Православної церкви України о. Олексій.

Народний артист України Тарас Компаніченко зазначив, що життя Миколи Петровича обірвалося надто рано (він не дожив трохи більше півмісяця до свого 48-ліття). Тоді ми були молодші за нього. І ось його немає серед нас уже двадцять років. Тепер ми старші за нього. Кобзарі завжди були з народом. І ворог завжди люто роз­правлявся з народними співцями.

Нині становище України знову схоже на трагічні минулі часи. Україна знову бореться проти московського агресора. Тарас Компаніченко виконав осучаснений варіант давньої пісні з цієї теми.

У концерті також узяли участь Михайло Хай, Микола Товкайло, заслужений артист України Тарас Силенко, кандидат архітектури, викладач Харківського університету Назар Божинський, піонер дельтапланеризму Сергій Вовченко і київський бандурист Ждан.

Назар Божинський подарував бібліотеці рукопис кобзарського самовчителя «Так сказав Микола Будник». Сергій Вовченко згадав добрим словом свого ірпінського друга Сергія Шкарівського, з яким разом літали, пройшли Майдан і який віддав своє життя, щоб зупинити московську навалу.

Усі учасники презентації безоплатно отримали книгу «Микола Будник і кобзарство» з автографом автора. До книги додано аудіоальбом із записом дум та інших пісень у виконанні Миколи Будника.

Микола Будник (1953—2001) відроджував кобзарство.
Фото з Вікіпедії.

Кобзарі відвідли Ірпінське кладовище і поклали квіти на могилу Миколи Будника. Священник о. Олексій прочитав літію. Пролунали псальми і передзвін струн бандури. Михайло Хай побажав, щоб в оселі покійного кобзаря відкрили меморіальний музей.

А цей будинок, на якому зусиллями громадськості свого часу було встановлено пам’ятну дошку, опинився під загрозою знесення. Оселя належала трьом господарям. У частині, де жив Микола Будник, оселилася його небога.

Якийсь підприємливий чоловік викупив дві частини будинку, заходився розбирати його і почав тиснути на спадкоємицю Миколи Петровича, щоб вона продала йому і третю частину. Громадськість обурилася. Ірпінська влада, щоб врятувати будинок, мусила звернутися до поліції. Зараз триває розслідування. Як повідомила офіцер поліції, воно може розтягнутися і на рік, і на два.

Комуністична влада винищувала кобзарів. Але архітектор Георгій Ткаченко, який перейняв кобзарську традицію від її носіїв, переїхав у Москву і залишився живий. Саме від нього через Миколу Будника цю традицію переймала молодь.

Студенти, старшокласники відроджували кобзарство. Вони збиралися в Ірпені за адресою: вулиця Українська, 56. Саме тут частину будинку для кобзаря Будника, а точніше для кобзарів, придбав український бізнесмен із Польщі Володимир Кашицький. Тут молоді люди вчилися у Миколи Петровича виготовляти кобзи, бандури, торбани, ліри, гуслі та інші стародавні музичні інструменти й водночас засвоювали кобзарський репертуар і світогляд.

В Ірпені проводили вечорниці, святкували Івана Купала та інші народні свята. У цій садибі палахкотіло вогнище української культури. Всі, хто спілкувався з Миколою Будником і кого турбує доля України, понесли у своїх душах іскру з цього вогнища. Не даймо згаснути цим іскрам і передаваймо священний вогонь іншим людям.