Читати, щоб дивитись

      Нові газети й журнали особливо плідно розмножуються напередодні виборів, уже кілька нових ЗМІ вийшли на ринок і в офісних надрах Києва пихтять над «пілотами» ще кількох медіа-проектів. Товсті глянцеві журнали, загальнополітичні й ділові газети — ось ходовий список періодичних видань, під які редакторам вдається знайти гроші. Мистецька періодика, певна річ, не в честі, але днями в кінотеатрі «Київ» презентували журнал «Кінодайджест», в якому видавці і журналісти знайшли компроміс — поєднали рекламно-розважальну форму і доступну кінокритику.

      Як повідомив здивованим кіноманам ведучий презентації Богдан Бенюк, урочистого віншування удостоївся аж восьмий номер журналу, правда, від попередніх він суттєво відрізнявся форматом, дизайном і кількістю сторінок. Приємно, що поруч із рекламними замовленнями монстрів прокатного ринку  в «Кінодайджесті» є інформація і про український кінопроцес, зокрема  в презентованому номері чимало місця відведено кінофестивалю «Молодість» — інтерв'ю з директором Андрієм Халпахчі, путівник по програмах фестивалю, виділено картини, які в жодному разі не можна пропустити. Журнал, який претендує на увагу, мусить добувати хоч відносний, опосередкований ексклюзив, і в новому виданні — свіженький фоторепортаж із знімального майданчика третього фільму про Гаррі Поттера, фірмова «страва» кінодайджесту — рубрика «Рейтинг шести розгніваних критиків», у якій професійні кінознавці роздають «щиглі» тим іноземним картинам, які можна побачити в українському прокаті. На 96 сторінках можна знайти інформацію і про прем'єри, і про зірок, і про саундтреки, і про касові збори, і про розмір чужих гонорарів, присутня також купа конкурсів від різних кіноструктур, вигравши які, можна сходити в кіно «на шару». Корисна штука цей «Кінодайджест» — дає можливість не витріщатись у кінотеатрі на екран як баран (із поп-корном) на нові ворота, а зі знанням справи коментувати дійство: «Мася, та ти знаєш, що цей костюм важить 18 кілограмів, тому він так і пихтить», і до того ж «не вантажить» зойками про крах вітчизняного кіно, про відсутність грошей, про міжусобну гризню в районі кіностудії Довженка. В кіосках «Союздруку» журнал я ще не бачила, але в кінотеатрах і ресторанах вже надибувала. Окультурюватись ніколи не пізно, тож вперед.

В.К.