Поміж галасу, який зчинився останнього часу з приводу ЄЕПу та «реформ», якось загубилася проблема, що стосується мільйонів громадян України, а саме — спрощена система оподаткування малого бізнесу, знана у народі як єдиний податок (ЄП). Низка владців постійно намагається таки поховати «спрощенку», що стала спасінням від остаточних злиднів для мільйонів наших співгромадян. Деякі експерти, які обслуговують певні владні кола, навіть домудрувалися до того, що податкові пільги, мовляв, користі не несуть жодної, а малий бізнес із «спрощенкою» є мало не головним гальмом економічних перетворень в Україні. Проте питання про ЄП виходить далеко за межі власне економіки.
Припустимо, що працездатними є дві третини населення України, тобто 32 мільйони осіб. У малому бізнесі працює, за деякими оцінками, 4,3 мільйона, або 13,5 відсотка, трудящих. Якщо припустити, що в кожній сім'ї — 3 особи, то приблизно 12 мільйонів осіб — четверта частина населення! — залежить від малого бізнесу, що працює сьогодні переважно на «спрощенці». Новий експеримент щодо знищення єдиного податку загрожує соціальними наслідками, бо від численних«грандіозних соцекспериментів», гадаю, подальше керування такою країною, особливо з огляду на передвиборну лихоманку, стане надто проблематичним.
Як аргумент на користь скасування «спрощенки» використовують доволі сумнівну цифру, згідно з якою в 2002 році малі підприємства виробили лише 7,3 відсотка загального обсягу виробництва. При цьому чомусь не враховується, що за ЄП працюють не тільки приватні підприємці, а й ТОВ, АТ, держпідприємства. Але навіть якщо віднести таку незрозумілу цифру до всього малого бізнесу, то виходить, що 7,3 відсотка обсягів виробництва виконують 13,5 відсотка трудящих — тих, які зайняті у малому бізнесі. Зазначені обсяги цілком відповідають кількості зайнятих у малому бізнесі, створюючи при цьому чималий шматок національного пирога.
Геть невірною є поширена у певних колах думка про те, що «спрощенка» не внесла бодай дещиці у трирічне зростання, а лише паразитувала на легальному ухиленні від податків, обкрадаючи державу. Зростання виробництва провольчих та споживчих товарів свідчить про збільшення платоспроможного попиту та, через нього, інвестицій населення у вітчизняне виробництво. Відбулося зростання інвестицій населення у економіку, крім усього іншого, і через різке збільшення банківських заощаджень упродовж останніх трьох років. «Спрощенка» однозначно внесла величезний внесок у трирічне зростання економіки, але, замість визнання та вивчення цього феномену, низка держслужбовців та експертів прикривають свою профнеспроможність розмовами про величезну шкоду єдиного податку для національного відродження.
Нагадаю, важливим елементом «економічного дива» у повоєнній Німеччині, поряд з експортом та американськими інвестиціями, було цілеспрямоване формування внутрішнього платоспроможного ринку. Що ж до сучасної України, то варто зазначити, що зростання платоспроможності населення, зокрема через «спрощенку», частково вирішує набридлу проблему повернення ПДВ, збільшуючи внутрішнє споживання, а відтак і збори ПДВ як податку на споживання.
Вражає цинізмом міф про те, що, надавши «спрощенкою» податкові пільги, держава нічого за це не отримала і надалі потерпає від страшного тягаря соціальних та комунальних видатків. Соціальну царину де-факто вже давно тримає на своїх плечах пересічний обиватель. Медицина та освіта (а надто — вища) вже давно стали платними. Комунальні видатки не по кишені значній частині населення. А останнє зростання цін на харчі? Деяке зростання прибутків завдяки «спрощенці» й дозволяє обивателю витрачати більше коштів на «безкоштовну» соціальну сферу, частково знімаючи соціальне напруження.
Але малий бізнес не став прискорювачем економіки, він справді дрібнішає та деградує. Причини цього — монополізація та бюрократизація економіки в Україні, що все більше загрожують малому бізнесу та свободі підприємництва. Національні багатства зосереджені в руках державно-монополістичного капіталу; широким масам лишилися лише городи, базари та мізерна платня на олігархо-бюрократичних підприємствах. Від цих злиднів недалеко пішов і наш кустарний малий бізнес, від якого глузливо вимагають ще й залучання «інвестицій для інновацій». Під яку заставу їх залучати пересічному підприємцю? Під помешкання у «хрущовці»? Під старий автомотлох? Під кількасот доларів, заощаджених на «чорний день»? А відсоткова ставка кредиту в наших олігархічних банках? А небезпека втратити бізнес внаслідок зловживань представників нашої «правової держави»? А де можливість інвестиції трудових заощаджень в акції потужних прибуткових підприємств через цивілізований фондовий ринок?
Заяви першого віце-прем'єра Миколи Азарова про неможливість співіснування звичайної та спрощеної систем оподаткування є лукавством. «Спрощенка» є у багатьох країнах, зокрема Польщі, Великобританії, Об'єднаних Арабських Еміратах. Розмови про радикальне зменшення податків — це суцільна фікція. Спроба знизити ПДВ до 17 відсотків провалилася. Зниження прибуткового податку з громадян мало що дає. Далеко від правди й балачка про те, що «спрощенка» — це суцільний податковий рай. По-перше, навіть при наявності єдиного податку багато підприємців добровільно реєструються платниками ПДВ для нормальної роботи з великим бізнесом. По-друге, всі, хто хоч трохи тямить в обліку ПДВ, знають, що перерахування грошей платником ПДВ неплатнику (наприклад, 1000 гривень) не дає платникові право на так званий податковий кредит. Унаслідок цього платник сплатить ПДВ у розмірі 200 гривень, що частково вирішує проблему ПДВ, чому про це мовчать експерти? По-третє, фіксований єдиний податок фізичні особи сплачують незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності — можеш не мати прибутків або зазнати збитків у звітному місяці, але податок сплатити мусиш, та ще й наперед. По-четверте, при поширеній ставці єдиного податку 200 гривень до Пенсійного фонду потрапляє 84 гривні щомісячно. А фахівці Пенсійного фонду якось заявляли, що якби кожен працюючий сплачував такі гроші, проблем з пенсіями для старих не було б. Нехай великий бізнес ще доведе, що він дає у Пенсійний фонд більше у перерахунку на одного працюючого. Навіть при мінімальній зарплаті у 237 гривень, яку ще ніяк не встановлять, до Пенсійного фонду потраплятиме лише 74 гривні.
Правильно кажуть про зловживання у малому бізнесі. А проте великий бізнес уславився значно більшими гріхами: фіксація лише мінімуму зарплати та виплата решти «у конверті», «обналічка», повернення «липового ПДВ», приватизація за копійки тощо. На такі «геройства» не здатен ніякий малий бізнес з його кустарними обсягами, які обмежено «спрощенкою» та мізерною часткою в економіці взагалі. Велетенські, виснажуючі для всієї країни пільги існують саме у «великій економіці», а неодноразові спроби їх скасування з цілком зрозумілих причин було відверто провалено. Ревнощі великого бізнесу до малого з причини податкових пільг є відвертим лицемірством. Кустарі ж добувають хліб «у поті чола свого». Доступу до ресурсів вони не мають, дозволений «спрощенкою» річний обсяг у 500 тисяч гривень для них — нездійсненна мрія, а їхня діяльність є низькорентабельною.
Малий бізнес — це не тільки базарні гендлярі, праці яких навряд чи позаздриш. Це кваліфіковані майстри робочих спеціальностей. Це — лікарі, правники, інженери, журналісти та решта, за висловом Остапа Бендера, «пролетарів розумової праці». Це люди, що не можуть та не хочуть шукати себе у монополістично-бюрократичних структурах та жити на мізерну зарплату, прирікаючи сім'ї на злидні. Великий капітал, включно з експортерами та іноземними інвесторами, об'єктивно не зацікавлений у різкому зростанні заможності народу, йому потрібна дешева робоча сила.
Якими будуть наслідки скасування спрощеної системи? Хтось піде у «тінь», в «обнал», у «чорний нал», що потягне криміналізацію, правовий нігілізм, корупцію, виведення грошей з банківського обігу. Хтось збільшить собою лави заробітчан за кордоном. Хтось збанкрутує, зіп'ється, деградує, що позначиться на сім'ях, дітях, майбутньому країни. Постраждає і великий бізнес — впаде платоспроможний попит на шоколадки «Рошен», пиво «Славутич», курочки «Наша ряба» тощо. Те саме для операторів мобільного зв'язку та інтернету. Те саме для імпортерів холодильників, телевізорів. Скоротиться база оподаткування, зокрема з багатостраждального ПДВ. Кому це потрібно?
А от кому. У проекті бюджету на 2004 рік Кабінет Міністрів пропонує вирішити питання єдиного податку «ударно-вибуховим методом», збільшивши межі ставок ЄП з 20—200 гривень до 200—600. Конгеніально, як сказав би Остап Бендер. У Києві нині найпоширеніша ставка — 200 гривень. Кабмін хоче збільшити її до 600 гривень на місяць, тобто до 7 200 гривень на рік. І це при тому, що у 2002 році обсяг продажів у малому бізнесі на одну особу склав 5 800 гривень, тобто податок вище середнього валового доходу. Навіть така приблизна статистика вказує на повну абсурдність пропозицій Кабміну, які, схоже, мають на меті лише одне — поховати спрощену систему та відносну соціальну стабільність. Цей експеримент Кабмін виправдовує надходженням у місцеві бюджети — смішно сказати! — 700 мільйонів міфічних гривень. Міфічних — бо цих гривень місцеві бюджети від малого бізнесу не отримають, позаяк він, бізнес, або сховається, або самоліквідується. До того ж малий бізнес втягують в одвічні «розборки» між центральним та місцевими бюджетами. Центр перебирає собі левову частку основних податків, кидаючи периферії кістку у вигляді сумнівної можливості стригти дивіденди з підприємницького ентузіазму напівзлиденного населення.
Потрібно шукати альтернативу не «спрощенці», а олігархо-бюрократичному шляху, яким іде Україна сьогодні. Треба щось робити з тотальною корупцією та прогресуючим морально-психологічним занепаданням суспільства, оскільки скалічена психіка великих мас людей збочить будь-які прекрасні закони, зокрема економічні. А «спрощенка» — це один із небагатьох клапанів, що запобігають загостренню соціальної нестабільності. І якщо влада таки підвищить ставку єдиного податку втричі — до 600 гривень, то одним таким клапаном стане менше.
Олександр КАРПЕЦЬ,
пiдприємець.