«Віла біла» без кіно

Цей день надовго. Уже 150 літ — як 25 лютого 1871 року народилася Лариса Косач. Як Лесю Українку цю жінку, яка прожила лише 42 роки, знає кожен: щоправда, часто схематичною і навіть трохи нудною, бо «малювали» з неї навіть соціал-демократку (відбілюючи так злочини Леніна, і уже в 2003-му примазувався до її слави через партійність ... горе-адвокат у справі Стуса, подаючи передмову до загалом цікавого видання про письменницю).

А вона жила, творила, любила. Самовіддано й одержимо, обираючи самостійно рішення, тому їй часто приписують чоловічий характер (як часом хочеться справдження того стереотипу і тепер: вивірених справедливістю і безкорисливістю дій мужчин).

Леся Українка у 4 роки вже читала. У 6 грала на піаніно. Навчала її, до речі, дружина композитора Миколи Лисенка. Швидко проростати й формуватися таланту й характеру, звичайно, допомагали проукраїнська у Російській імперії родинна атмосфера і коло спілкування, зокрема з дядьком Михайлом Драгомановим — рідним братом розумної красуні Ольги (у заміжжі Косач), яку більшість знає Оленою Пчілкою.

У 1876 році — Ользі 27, у неї вже двоє дітей, Михайло й Леся («Мишелосіє» для сім’ї, яка мешкає у Новограді-Волинському, тепер Житомирщина), у травні наступного року народиться третя — вийшла друком у Києві книжка Ольги Косачевої «Український народний орнамент». Встигло прошмигнути це видання, коли імператором Олександром II підписано розпорядження від 18 (30) травня 1876-го, що отримало назву «Емський указ» — про витіснення української мови, а отже, і культури. Наступного року книжку перекладуть французькою! І 1878-го представлять на Всесвітній виставці у Парижі!

А Михайло Драгоманов на Паризькому літератерному конгресі, який проходив під головуванням Віктора Гюго у рамках заходів Всесвітньої виставки і присвячений був захисту міжнародного авторського права, прочитав доповідь «Українська література проскрибована російським урядом», у якій була озвучена інформація про «Емський указ».

«Я хочу ознайомити Паризький конгрес, — так починалася драгоманівська брошура, — зі станом, у якому перебуває в Росії література українська, русинська, або малоросійська, яку проскрибує, яку переслідує уряд однієї з найбільших дер­жав світу. (...) Єдине, чого ми хочемо, це пролити світло на цю кричущу несправедливість, жертвами якої ми є в Росії, і ми певні, що Конґрес не лишиться байдужим до наших вимог і знайде спосіб прийти нам на поміч».

...У 9 років (1880) Лариса-Леся написала перший вірш. Лесею Українкою стала у 13.  «Українцем» називався в еміграції Михайло Драгоманов (хто б йому пробачив той Париж!). Ще через рік, у 1885-му, старший на півтора року брат Михайло з Лесею перекладали «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. 19-річною Лариса написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Знала багато мов.

Творчий спадок письменниці-філософа поміщається у 14 томів, які у день 150-літнього ювілею Лесі Українки презентували у Києві, — перше повне видання усіх творів і листування без імперсько-російсько-радянських купюр, у 30-й рік Незалежності. Обіцяють, що оцифрована версія буде доступна всім охочим, хоча у паперовому друці обмежений наклад.

Загалом до ювілею унікальної постаті української історії та культури європейського рівня організовано немало проєктів, щоправда, більшою мірою локальних — з прив’язкою до музеїв чи театрів. Хоча інтернет частково дає змогу розширити межі.

«Смажені» факти з біографії ювілярки інколи спрощують Лесю Українку. Скажімо, читаємо: «Бунтарський дух Лесі Українки ріднить її з усіма сучасними тінейджерами. Іти проти усталених норм та поглядів батьків Леся не боялась. У 1901 році вона зблизилася з Климентом Квіткою, правознавцем, етнографом та фольклористом. Він був на 9 років молодшим від поетеси і зовсім без статків. (...) Сьогодні ми б назвали ці стосунки цивільним шлюбом, який тривав близько 5 років, аж поки Леся та Климент обвінчалися у 1907 році».

Частині підлітків, проте, варто би було нагадати, що з Климентом Квіткою Леся Українка у стосунках перебувала, мало зважаючи на побажання батьків, коли їй уже 30 виповнилося. А то ще, бува, хто з тінейджерів не довчив добре дати — і конфліктуватимуть зі своїми батьками, апелюючи до прикладу славетної Українки.

Хоча доречна й повна інформація з меморіального музею письменниці у Новограді-Волинському, яка показує Ларису дитиною, про те, що малою майбутня письменниця казала, що вона — «Віла біла» («віла» по-сербському — «русалка лісова»). Бо була русявенька, і їй дуже подобався міфічний образ. Так, переконують, вона захопилась «Сербськими народними думами і піснями» у перекладі Михайла Старицького. А в річці Случ її навчив плавати дядько Михайло Драгоманов, який жартівливо називав Лесю «жабенятком новоградволинським».

До речі, про спробу з братом вивести вуженят із вужачих яєць — чиста правда.

Шкода, що передчасною виявилася радість, коли ще 2017 року вперше повідомили про спільну з Грузією екранізацію життя Лесі Українки. Сценарій байопіку з робочою назвою «Узлісся», яку потім подавали на пітчинг Держкіно з назвою «Леся», був тоді відібраний для участі в програмі для сценаристів ScripTeast. Єдина ігрова стрічка «Іду до тебе» була знята в 1971 році. Переклади там російською мовою віршів Лесі Українки наближають їх до чогось із Пушкіна-Островського — «Слово, зачем ты не сталь боевая». А в перших кадрах — проклинання доньки Оленою Пчілкою, яка була довго для радянської влади буржуазною націоналісткою.

А саме через художнє кіно популяризують найдостойніших у масштабах країни, і не лише своєї. Те, що фільм міг стати успішним, говорять хоча би цифри перегляду в Ютубі відео з піснею Андрія Хливнюка («Бумбокс») на слова поезії Лесі Українки «Плющ», створеної в підтримку незнятого кіно, — з кінця 2019 року це понад 3 млн 406 тисяч.

Читайте також: ЩЕ ОДИН ТАЛАНТ ПОЕТЕСИ: ЛЕСЯ УКРАЇНКА БУЛА МАЙСТЕРНОЮ ВИШИВАЛЬНИЦЕЮ