«Маленька мама», гендер і «Стоп-Земля»: що будуть дивитися цьогоріч на Берлінському кінофестивалі

Рік тому, на початку березня, я повертався з Берлінського кінофестивалю.

На кордоні всім міряли температуру... Пандемічні сюжети тільки починалися.

Фестивалі почали відміняти і переносити один за одним.

Тоді ж оголосили терміни 71-го Берлінале — 11-21 лютого 2021-го. Уже восени стане зрозумілим: лютий лютує, разом із вірусом — доведеться посунутись...

Кінопольоти вві сні і наяву

Недавно керівництво фестивалю у столиці Німеччини оголосило: фестиваль усе ж відбудеться. В два етапи. Перший — з 1 по 5 березня, в режимі он-лайн, такому вже звичному нині, для акредитованих журналістів та представників кінобізнесу. Другий етап — з 9 по 20 червня, для публіки. Червень — це за оптимістичним прогнозом, у надії, що пандемія на той час зійде на пси, за основними параметрами.

Берлінале, до речі, впродовж останніх десятиліть вирізнявся передусім установкою на масову глядацьку аудиторію. Фестивальні перегляди відбуваються зазвичай заледве не у двох десятках кінотеатрів Берліна, і, о диво, вони завжди заповнені — хоч би що показували, все цікаво!

Кінофестивалі на сьогодні є берегинями класичного кінотеатрального показу, який так нагадує технологію сну. Коли ми дивимось фільм по телевізору чи комп’ютеру — це вже не сновидіння, це притомний діалог з екраном, з автором кінотексту при денному світлі.

Таким чином, Берлінський фестиваль відбудеться у двох режимах — спершу то будуть комунікації нетрадиційного денного типу, а потому, вже на початку літа, — у сновидському варіанті, тому самому, якому в грудні минулого року виповнилось уже 125 літ.

Отже, наступного тижня дивимось фільми фестивальної програми у загалом звичній форматній конфігурації. Як завжди, у фокусі буде великий конкурс. Тут заявлено 15 фільмів, менше звичайного (так і дистанція фестивалю коротша). З них третина — це, власне, німецькі кінострічки. Не дивина загалом — усі останні роки німці послідовно активували свій кінематограф.

Що ми бачимо, дивлячись на небо?

Іноді бачимо небо двох країн. Або й трьох-чотирьох,­ коли йдеться про копродукцію. Хоча нині, таке враження, спільних проєктів поменшало — з огляду на пандемію. Одначе ті самі німці мають добру звичку підтримувати кінематограф невеликих країн.

От і тепер маємо шанс побачити фільм «Що ми бачимо, коли дивимось на небо», спільного виробництва ФРН та Грузії. Режисер картини — Олександр Коберідзе, який отримав кіноосвіту в Німеччині — Берлінський кіновуз DEFB.

68-річний німецький режисер Домінік Граф, відомий своєю схильністю до жанрового кіно (трилера і детективу передусім) екранізував роман відомого письменника Еріха Кестнера «Фабіан та його прогулянка перед собаками», з Томом Шиллінгом і Альбрехтом Шухом у головних ролях. Кестнер — письменник з цікавою долею. У часи Гітлера не виїхав з Німеччини, попри те, що його книги було заборонено і навіть спалено... Усе витримав, не втратив оптимізму і віри у свій народ. Багато писав для дітей і юнацтва.

Родзинкою німецької частини конкурсу може стати фільм «Я — твоя людина». Романічні стосунки героїні стрічки і робота — ну! Режисерка картини Марія Шрадер є нині однією з найвідоміших німецьких кінематографістів.

Рік тому на Netflix з’явився її мінісеріал «Неортодоксальна» (історія молодої єврейки, що тікає з ортодоксальної єврейської общини в Брукліні до Берліна) — фільм завоював чимале визнання і навіть отримав приз «Еммі» Американської телевізійної академії.

З цікавістю очікується фільм француженки Селін С’ямми «Маленька мама». 42-річна режисерка зняла ще не так багато фільмів, одначе практично кожен отримував нагороду престижного кінофестивалю (одного разу так трапилось в Одесі, на фестивалі головний приз отримав фільм «Шибениця»). С’ямма — фем-активістка, чи не кожна картина її — про світ жінок, які мають любовні стосунки так само з жінками.

Так було і в останній за часом роботі режисерки, фільмі «Портрет дівчини у вогні» (приз за кращий сценарій у Каннах 2019-го). Художниця Маріан (Ноемі Мерлан) отримує замовлення написати портрет молодої жінки на ймення Елоїза (Адель Еннель). У підсумку між ними виникають любовні стосунки...

У новій картині йдеться про 8-річну Неллі, яка допомагає батькам навести лад у будинку, де минуло дитинство її матері. Чим глибше вона поринає у світ того дитинства, такого схожого і несхожого з її власним.

Як сказано у фестивальній анотації, фільм досліджує важливий момент переходу до дорослого життя з поетичною точністю. І це життя жінки, побачене жіночими очима.
До речі, С’ямма критикувала Каннський фестиваль за недотримання гендерного балансу. Враження таке, що цьогорічний Берлін підстав для подібних претензій не дасть — чимало фільмів, зроблених жінками і про жінок.

Про консенсус — секс, відео і щось там ще

Є, звичайно, і фільми, зроблені чоловіками (так, поки наш брат ще тримається в кіно, не без зусиль, одначе). В конкурсі Берлінале — новий фільм одного з найвідоміших румунських режисерів Раду Джуде.

43-річний режисер не вперше у Берліні, був він і у Формі, і в головному конкурсі, де у 2017-му отримав «Срібного ведмедя». Працює як в ігровому, так і в неігровому кіно (скажімо, відомим є його гост­рокритичний до румунської історії фільм «Мертва нація»).

Нова картина має назву Babardeal? cu bucluc sau porno balamuc (це румунською), яку доволі складно перекласти. Щось на зразок «Невдачі тих, хто злягається, або порно-баламутство». Здається, це вже ближче до сьогоднішніх реалій.

Починається з відео, на якому можна побачити чоловіка й жінку, що займаються сексом у масках. Проблемка в тому, що жінка та — вчителька, а це ж не та професія, яка асоціюється з порно... Постає дискусія — про консенсус сексу, порнографії і таке інше. Подивімось, послухаємо. Раду Джуде зазвичай налаштований критично до сьогоднішнього суспільства — принаймні в Румунії.

Стоп! Це ми йдемо...

І насамкінець про нас. У програмі Берлінале є й українська картина. У конкурсній програмі Generation 14plus — фільм «Стоп-Земля» Катерини Горностай. Це її повнометражний дебют, до того були короткометражні стрічки, серед яких осібно виділю фільм «Бузок» (2017). Талановитість 31-річної режисерки не викликає сумнівів, удачі їй в Берліні!

Про що фільм? Його героїня — 16-річна дівчина, закохана у свого однокласника. Напевно, про дорослішання почуттів. Ще одна історія, побачена жіночими очима.

Сергій ТРИМБАЧ,
з віртуального Берліна, спеціально для «України молодої»