Ренет народної любові: історія знаменитого сорту із саду Симиренків

Ми звикли, що своєрідними символами України є калина, тополя, верба, чорнобривці, барвінок...

Напевне, не помилюся, коли скажу, що і яблуко сорту Ренет Симиренка також можна вважати символом нашої Батківщини. Адже, як твердить відомий симиренкознавець Петро Вольвач, саме Україна дала світові цей унікальний яблуневий плід.

А якщо точніше, то розпочав він свій тріумфальний хід із рясного саду, насадженого на хуторі між Млієвом і Городищем на Черкащині Платоном Симиренком...

Напередодні річниці від дня народження Левка Симиренка (18 лютого 1855 року), який перший описав цей сорт і ввів його до каталогу, нагадаємо історію найвідомішого українського яблука.

У садах Платонового хутора...

Ось що писав про появу Зеленого ренету П.Ф.Симиренка (а саме так спочатку називався уславлений сорт, за яким у пізніші часи й до сьогодні закріпилася назва Ренет Симиренка) його відкривач Левко Симиренко:

«Походження цього незрівнянного ренету, плоди якого за смаковими якостями не поступаються найкращим європейським сортам, до цього часу є недостатньо вивченим. Невідомо, старий це сорт, забутий на Заході, але який у наших умовах набув високої якості. Можливо, що це яблуко народилося від випадкового засіву насіння у садах Платонового хутора, який у свій час належав полум’яному аматору садівництва Платону Федоровичу Симиренку, батькові автора цих рядків. Беззаперечно одне: цей чудовий Ренет поширився в Росії, а також в Європі з нашого саду».

Уже на початку ХХ століття, завдяки розсаднику Левка Платоновича Симиренка у Млієві, який наукову діяльність вченого-помолога успішно поєднував із практикою вирощування саджанців фруктових дерев, декоративних рослин, квітів тощо та продавав їх у великому асортименті всім бажаючим, Ренет Симиренка знайшов своє поширення в Україні, Росії, Молдові, Бельгії, Франції...

Сьогодні цей сорт культивують у Середній Азії, Закавказзі, в Російській Федерації та в багатьох інших країнах. Але, звичайно, найбільше на українській землі, де він домінує в багатьох областях серед зимових сортів.

Якщо ж говорити у кількісному вимірі, то в садах незалежної України сьогодні росте кілька мільйонів яблунь зеленого Ренету Симиренка! Тобто він аж ніяк не втрачає популярності завдяки своїм високим смаковим властивостям.

І тут дозволю ще одну історичну ремарку! Про те, що був період, майже двадцять літ, коли Ренет Симиренка, за вказівкою радянської влади, повинні були називати лише... Зеленкою Вуда. А за «Ренет Симиренка» можна було і до в’язницi загриміти.

Сталося це безглуздя після розстрілу у вересні 1938 року Володимира Симиренка. Лише після реабілітації батька і сина — Левка Платоновича і Володимира Левковича наприкінці 50-х минулого століття яблуку було повернуто родинне ім’я. Хоча, заради об’єктивності, в народі навіть у лихі роки комуністичного беззаконня, терору й тотальної несправедливості люди завжди називали яблуко Ренетом Симиренка. І не інакше. Такий от ренет народної любові.

Якщо ж говорити про подібні до знаменитого українського сорту деякі сорти яблунь, то можна ствердити, що такі справді є. Наприклад, відоме яблуко з уже згаданою назвою Зеленка Вуда і вирощений мліївським вченим-помологом Віктором Чупринюком Симиренківець. Справді, вони дуже схожі з плодами Ренета Симиренка. Але... лише схожі! Бо поступаються багато в чому, тобто Ренет Симиренка ще ніхто не перевершив!

Левко Симиренко (перший ліворуч у верхньому ряду)  та його дружина Софія (друга праворуч) на ганку свого будинку  в родинному колі.
Фото з архіву музею родини Симиренків.

Сад на честь чотирьох поколінь

Чому? Знову ж таки, на це запитання ще в 1912 році відповів сам Левко Симиренко: «Безперечно, що той садівник, який посадить у своєму саду хоч одне дерево Ренета Симиренка і дочекається врожаю, не лише не пошкодує про зроблений вибір, а й розпочне широко культивувати цей сорт.

Для умов же України, мабуть, не знайдеться іншого за якістю яблука, яке могло б конкурувати з Ренетом Симиренка як в умовах присадибної, так і промислової культури».

Ось такі авторитетні, переконливі слова! Але чи зберігають нині вчені Мліївської науково-дослідної станції садівництва давні добрі традиції? Чи не загубилося чудо-яблуко у вихорі подій і змін?

— Безперечно, Ренет Симиренка був, є і завжди залишатиметься нашим пріоритетом, — каже директор найстарішого помологічного закладу нашої держави Володимир Фільов.

— Бо сорт витримав своєрідне випробування часом і зостався серед найкращих зимостійких сортів. Тому щорічно у значній кількості вирощуємо саджанці цього неймовірного фруктового дерева, адже попит на нього серед споживачів не спадає. Крім того, з Ренетом Симиренка плекаємо і власні сади.

Де збираємо не лише хороші врожаї, а й проводимо наукові експерименти з догляду та підживлення яблуневих насаджень. Весною нинішнього року на честь 100-річного ювілею станції та 50-ліття музею Родини Симиренків плануємо біля їхньої садиби висадити міні-садочок із цього легендарного сорту, присвятивши його п’ятьом знаковим постатям великого роду з чотирьох його поколінь: Федору, Платону, Василю, Левку і Володимиру Симиренкам.

Адже 2021 рік, до всього, ще й пам’ятний і на «круглі дати» їхніх великих, часом трагічних, однак завжди життє­стверджуючих доль. Що є для українців всіх часів прикладом самовідданого служіння Вітчизні та безмежної любові до неї.

Ольга ОСИПЕНКО,
завідувачка музею-відділу родини Симиренків Черкаського обласного краєзнавчого музею, c. Мліїв