Проти течії у внутрішній еміграції: контексти негероїчних героїв кіно часів «загниваючого соціалізму»

У межах паралельної програми виставки «Польоти уві сні та наяву» столичний Довженко-центр представляє показ фільмів, співзвучних пошукам Романа Баляна та його кіношедевру.

Назвали цю мініфільмотеку «Проти течії. Нонконформне українське кіно 1980-х», хоча не обійшлося частково без «Мосфільму».

Програма складається з п’яти кінострічок, зафільмованих у період iз кінця 1970-х по кінець 1980-х років, поєднаних наскрізною темою — людини, яка не вписується в життя суспільства та його моральні канони.

Першим показали власне фільм «Польоти уві сні та наяву» (1982) Романа Балаяна. До кінця перших чисел березня у глядачів є можливість на великому екрані в Києві подивитися «Осінній марафон» (1979) Георгія Данелії, «Автопортрет невідомого» (1988) В’ячеслава Криштофовича, «Бич божий» (1988) Олега Фіалка та «Смиренний цвинтар» (1989) Олександра Ітигілова.

Ці фільми зможуть одночасно й продовжити тематику виставки, й вступити з нею в полеміку, показавши «негероїчного» героя «Польотів» Сергія Макарова не як випадкову аномалію, а як неуникний нонконформний архетип пізньорадянських реалій, йдеться в релізі кінопоказів.

Організатори зауважують: наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років значна частина радянської інтелігенції тікала у «внутрішню еміграцію».

Підлаштовуючись під абсурдні соціальні ритуали, переживаючи тотальне неспівпадіння навколишньої реальності та власних надій, не маючи при цьому наснаги до політичного протесту, вона шукала можливості жити своїм життям. Саме про це розповідають фільми програми, що символічно розпочалася титульною роботою виставки, стрічкою Романа Балаяна.

Разом кінострічки створюють портрет iз болісними гримасами цілого покоління, що вірило у високі ідеали, але потенціал до змін відчувало лише в індивідуальному ескапізмі та побутовому інфантилізмі.

Про людину, яка вже вимушено випадає з системи, розповідають «Бич божий» та «Смиренний цвинтар». Й історія створення кожної стрічки має багато цікавого. Так, «Бич божий» знято у Києві, Москві та рідній для режисера Олега Фіалка Дружківці Донецької області. Фільм, немов прийнявши виклики «перебудови» та «гласності», влучно і старанно показує непарадну сторону радянської дійсності 1980-х. Особливим чином картина вражає психологічною спробою пошуку відповідей на життєві ситуації героїв через їхнє дитинство. Тим паче «Бич Божий» поруч з іншим фільмом того ж періоду — «Холодним березнем» (1987, реж. Ігор Мінаєв) — наважується на зображення неромантичної та жорстокої сторони дитячого життя.

А «Смиренне кладовище» — це про те, як підприємливий директор одного цвинтаря спромігся продати під нове поховання стару могилу. Крiм того, це місце розташоване поряд iз могилою декабриста та було призначене під новий меморіал. Копати нове останнє пристанище для небіжчика доручено Олексію Воробйову на прізвисько Воробєй. Та раптом про таку бізнес-модель дізнаються «нагорі». Директор, не вагаючись, валить усю провину на копача…

Для представлення фільмів програми плануються запрошення режисерів та учасників знімальних груп. Вартість повного квитка — 50 гривень, студентам, пенсіонерам та дітям до 11 років включно — половинна знижка, а учасникам бойових дій, особам з інвалідністю 1-ї та 2-ї груп, членами FIAF, ICOM та партнерам Довженко-центру — вхід за символічну 1 гривню, що теж наближає до ретрочасів.
Виставка «Польоти уві сні та наяву. Фільм — Контекст — Епоха» відкрилася наприкінці минулого року 17 грудня.

Закриття заплановано на 7 березня. Виставка — кінематографічний проєкт, насичений кінообразами та мультимедійними рішеннями. Серед них грандіозна відеомузична інсталяція «Шістдесяті» Владіміра Тарасова — гуру литовської джазової музики — про творчу атмосферу за «залізною завісою».

Тексти Тіберія Сільваші, Людмили Новікової, Івана Козленка, Володимира Войтенка, Надії Заварової, Сергія Тримбача, Наталії Сільваші, Марії Храпачової розкривають історичний та культурний контекст створення «Польотів». 

Інсталяції художника Антона Логова, створені спеціально для виставки, не лише акцентують ключові символи фільму, а й передають психологічні стани, через які проходить головний герой фільму режисера Романа Балаяна. В експозиції представлено оригінальні живописні твори Любові Рапопорт, Тіберія Сільваші, Віктора Павлова і Тетяни Яблонської, твори класиків української документальної фотографії Олександра Ранчукова і Бориса Градова, а також фрагменти документальних i художніх фільмів, знятих у Києві в 1970–1980-х роках.

«Дослідження творчості Романа Балаяна перетворилося на дослідження міської теми в українському радянському кіно, — пояснює куратор виставки Андрій Алферов.

— Теми, кот­ру, як з’ясувалося, в УРСР було негласно заборонено. І цей факт робить Балаяна не просто режисером, штатним постановником на студії Довженка, а літописцем життя тодішнього середнього класу. Тодішніх нас із вами. Класу, чужого і владній верхівці, і мовчазній слухняній більшості. Зібрані в експозиції фільми, кадри, фотографії, документи, висновки, думки мистецтвознавців і свідчення очевидців не претендують на абсолютну об’єктивність. Однак вони дають певне уявлення про час, який Тарковський назвав епохою «глибоководних риб».