Минуло кілька літ і зим,
поки в садів цвітіння час
уздрів я врешті: не кизил,
а інше щось росте у нас.
В бувальцях булий садівник
давно б помітив прикрість цю —
різновидові бузини
рости не дав би й пагінцю...
Удруге помилився я,
коли ножівку взяв до рук...
«Нікчемність і мізерність пня, —
сказав мені тут мудрий крук, —
нехай в оману не введе!
Бо ж Бузиновий чорт не спить!
Він день і ніч шукає: «Де?» —
і схованку займе умить!»
«То що ж робити?» — «Пень корчуй!
Коріння геть спали усе!
Ще й прикажи при цьому: «Цур!»...
Який там чорт!? Що він несе?!.
...Про цей випадок нагадав
язик професорки. Вона,
мов пролетарський стяг, руда...
«Неопалима» бузина...
Микола ЦИВІРКО
Київ