Нова битва за Україну попереду: «Слуги» заготували черговий наступ на державну мову

На 30-му році незалежності Конституційний Суд слухає справу про конституційність Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» за поданням понад 50 «рабів, підніжок, грязі Москви» та іншого кремлівського «сміття» — недобитків Партії регіонів і «обрізаних» есдеків, які сьогодні складають основу московської п’ятої колони в Україні — кремлівського окупаційного блоку ОПЗЖ на чолі з агентами політичного впливу Путіна та агентами КДБ СРСР. Рішення Суд ще не ухвалив...

16 січня набула чинностi стаття 30 зазначеного Закону, якою встановлено (нарешті !!!), що всі надавачі послуг, незалежно від форм власності, зобов’язані обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари і послуги державною мовою — українською. 

У разі порушення закону правопорушнику оголошують попередження та вимогу усунути порушення впродовж 30 днів. У разі повторного порушення протягом року — накладають штраф від 5100 до 6800 грн.

«Свої діти розпинають»

«Наші вороженьки»-україноненависники як навіжені завили на проросійських «медведчуківських» телеканалах, що зазначений закон є «гуманітарним геноцидом» і дискримінує їхню російську нац­меншину в Україні за мовною ознакою.

Українофоб, нардеп від фракції «Слуга народу» Максим Бужанський і ще 27 «слуг»-українофобів» 21 грудня 2020 року зареєстрували законопроєкт №4528, яким хочуть скасувати штрафи за порушення закону про мову. На думку Бужанського, закон про мову є «недолугим, кривим». На моє глибоке переконання, «кривим і недолугим» є сам Бужанський, антиукраїнську, українофобську сутність якого може «виправити лише могила».

Зеленський не реагує на українофобські заяви, що лунають iз проросійських «медведчуківських» телеканалів та на законодавчі ініціативи своїх «слуг», які подали антиукраїнський законопроєкт.
У 20-х роках минулого століття мій земляк, український державний, військовий і політичний діяч Симон Петлюра застерігав нас, українців: «Гірше, ніж москальські воші, можуть бути тільки українські гниди».

Тоді і воші, і гниди були одного кольо­ру — червоного. Зараз московські воші мають три кольори, а українські гниди — поЗЕленіли.

Як писав Тарас Шевченко: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають». А ми все терпимо цю промосковську, антиукраїнську нечисть, бо толерантні і терплячі аж до блювоти. Раджу українцям подивитися і послухати звернення українського письменника Євгена Дударя: «Українці, мої українці!», (відео тут: https://www.youtube.com/watch?v=-0RASwLTlyY).

«Какая разница, на каком языке говорить...»

Після інавгураційної промови кострубатою українською мовою першу свою публічну промову на форумі інтернет-діячів, який відбувся в Києві 23 травня 2019 року, Зеленський виголосив повністю російською — мовою агресора-окупанта. Як на мене, це ганьба йому й образа української нації! Промова Зеленського має декілька аспектів.

Юридичний аспект. Згідно з Конституцією і Законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної», президент України зобов’язаний володіти державною (українською мовою) і говорити нею в публічному просторі, державному, комунальному та громадському секторах, у сфері обслуговування.

Зеленський не володіє вільно українською мовою, тому й не говорить нею! Він не може бути президентом України! Згідно з вимогою Конституції, президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою (ч. 2 ст.103).

При складанні присяги Зеленський зобов’язувався додержуватися Конституції і законів України. Він порушив присягу! Вступивши на пост президента України і ставши гарантом додержання Конституції, Зеленський з перших днів свого правління розтоптав Основний закон України.

 Під час війни за порушення присяги розстрілювали! Дід Зеленського і мій батько — фронтовики Другої світової війни — це добре знали. Вони не зрадили присязі, на відміну від онука Володі!
 Морально-етичний аспект.

Під час своєї промови російською мовою Зеленський послуговувався звичним «кварталівським» похабним тоном, багато кривлявся, цинічно жартував, був у своєму сценічному образі — коміка, клоуна, паяца, блаЗЕня (вибір сценічного образу — за ним). Не вистачало лише рояля і його гри на ньому зі спущеними штаньми.

На мою думку, той, хто говорить мовою окупанта-загарбника, зраджує свою націю.

Національно-політичний аспект. Видатний український педагог Василь Сухомлинський правильно зазначив: «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова... Людина, яка не любить рідної мови, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду і племені».

 Всесвітньо відома українська поетеса і письменниця Ліна Костенко справедливо зауважила: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нац­меншина, кожне мурло тебе може образити. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас — це фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються».

 Відомий педагог, правознавець українського походження Костянтин Ушинський проголосив істину: «Коли зникає народна мова — народу нема більше! Відберіть у народу все — і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови — ніколи: вмерла мова в устах народу — вмер і народ».

«Мова є маркером ідентичності, одним iз дуже важливих, — додає українська письменниця Оксана Забужко. — І мова живе доти і остільки, доки і оскільки нею говорять. Якщо мовою не говорять, вона завмирає. Я говорю українською для того, щоб моя мова жила, ширилася, розвивалася і мала майбутнє. Українська взагалі дуже сильна мова.

Той факт, що я з нею народилася — для мене особисто велика творча удача і, можна сказати, привілей. Українська на відміну від англійської, російської чи польської — мова, яка в модерний період за останні 200 років практично не мала, навіть на відстані одного покоління, постійного політичного даху. Це мова, якої не прикривали армії і флоти, а навпаки — це мова, за яку розстрілювали, як у Києві 1918-го, так і в Донецьку 2014 року.

І те, що в цих умовах найменшого сприяння ця мова не просто вижила і збереглася, а створила прекрасну літературу, спадкоємицею якої честь себе почувати, — це показник того, що це надзвичайно сильна і потужна мова. Мова, за якою, що б там не було, — майбутнє. Не бійтесь говорити українською! Думайте про майбутнє».

Зеленському цього не зрозуміти тому, що він лише громадянин України, малорос і ментально носій «русского міра», у якого «еврейская кровь», який «гаваріт па-русскі» і для якого «какая разніца», як називаються вулиці, хто національні герої тощо.

Що таке українська триєдність — «українець за національністю, душею і духом!» — йому також не зрозуміти (і в цьому немає його вини, оскільки він за етнічним походженням єврей!). Це в нас, українців, на генетичному рівні, це наш генетичний код оріїв-русів, який передається з материнським молоком, рідною мовою, традиціями, звичаями, релігією, культурою, історією, які для Зеленського є чужими.

У Зеленського свій генетичний код «малороса» і єврея (зауважу, що євреїв я шаную за те, що вони створили сильну національну Державу Ізраїль і з нуля відродили свою священну рідну мову іврит, яка ще 150 років тому була «мертвою», а сьогодні є єдиною державною мовою в країні).

Лише тоді, коли на подібне зважимося ми, українці, буде, як писав Тарас Шевченко, «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля!». Українці, пам’ятайте: Україна починається там, де звучить наша рідна державна українська мова.

Українофобам же всіх мастей рекомендую забиратися у свою здичавілу Московію, поки туди ще ходять потяги. Допоможу донести валізи до вагона і побажаю щасливої дороги...

Хто не вчить і не хоче знати української мови в Україні Зеленський — громадянин України, йому 43 роки. Народився в Кривому Розі. За 30 років незалежності України він так і не зміг (чи не захотів) вивчити українську мову. Виникає питання — чому? Є три варіанти відповідей:

1. Окупант не вивчає мову загарбаної ним країни, тому що вона йому не потрібна.

2. Не вчать українську мову ті, хто не любить її або зневажливо, принизливо ставиться до неї, називаючи «хохляцькою», «телячою» або як Зеленський висміював російською мовою українців і Україну, прирівнюючи її до німецької порноактриси, а Томос про надання ПЦУ автокефалії називав термосом і т. д. Колабораціоністи не вчать державної мови. Розмовляючи російською, вони у всьому сприяють РФ, яка світом визнана державою-агресором.

3. Є і третя категорія осіб. Вони народилися і живуть усе своє життя в Україні, є її громадянами, але не змогли вивчити українську мову через свою «легку розумову відсталість» — дебільність, термін, що застосовується у психіатрії для визначення слабкого ступеня олігофренії.

Запитання до Зеленського: Володимире (ти говорив, щоб до тебе зверталися по імені, що я і роблю), а до якої категорії осіб ти зараховуєш себе, що за стільки років не вивчив державну мову, щоб вільно нею володіти, як того вимагає Конституція України?!

Нагадаю Зеленському про всяк випадок, що він заявив у ефірі телеканала «1+1» (ТСН) у 2019 році (цитую його мовою): «Если на Востоке и в Крыму люди хотят говорить по-русски, отцепитесь, отстаньте от них, дайте им возможность говорить по-русски. У меня еврейская кровь, я говорю по-русски, но я гражданин Украины» (див. відео тут).

Яблуко від яблуні...

Батько Володимира Зеленського — Олександр Семенович — дотримується такої ж позиції, як і син. В інтерв’ю він заявив: «Ми разом повинні піднімати економіку і жити нормально всі. НЕВАЖЛИВО ЯКОЮ МОВОЮ. Приносить мені студент статтю українською, я беру і корегую її. Читати це не можу з однієї простої причини — немає жодної технічної книжки нормальною українською мовою. Навіщо мені в 71 рік обтяжувати себе якимись труднощами з перекладом iз російської», — зауважив Зеленський-старший.

Як бачите, і у батька, й у сина однакові погляди на українську мову, яка є державною, — «какая разница, на каком языке говорить!». Народне прислів’я каже: «Яблуко від яблуні недалеко падає».

Із батьком Володимира Зеленського я майже ровесник (мені 69 років), він доктор технічних наук, професор, я — кандидат юридичних наук, доцент.

Тому дозволю собі висловити йому низку зауважень. У жовтні 1989 року (коли Зеленському-старшому було 42 роки, а мені — 38), iще до проголошення незалежності України, Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови Української РСР». Згідно зі ст. 2 закону, державною мовою УРСР встановлювалася українська мова (цитую): «Відповідно до Конституції Української РСР, державною мовою Української РСР є українська мова.

Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи й організації створюють усім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого володіння нею».

 Службові особи державних установ, у т. ч. викладачі вищих навчальних закладів (вони були державними), зобов’язані були володіти українською мовою (ст. 6). Закон передбачав, що «у сфері освіти, науки, інформатики» (твій батько — завідуючий кафедрою інформатики) результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовами.

У періодичних наукових виданнях, які публікуються українською мовою, виклад основних положень наукових результатів подається російською та іншими мовами, а у тих, які публікуються російською мовою, виклад основних положень друкується українською (ст. 30).

 То хіба це проблема студента, що викладач за стільки років не вивчив державну українську мову, як того вимагав закон?

У Кривому Розі, де проживають батьки Володимира Зеленського, мешкають також двоє моїх родичів, їм по 85 років. Один із них працював до виходу на пенсію викладачем у місцевому гірничому інституті (нині КНУ), кандидат технічних наук.

Інша — все життя працювала вчителем англійської мови у школі. На сьогодні вони вільно володіють українською мовою, хоча за радянських часів спілкувалися винятково російською. Вони щасливі, що на старості повернули собі рідну мову, яку в них у дитинстві забрали москалі...

Нагадаю, що людей, які розчарувалися у Володимирі Зеленському, його батько чомусь обізвав «тупою біомасою». А як назвати професора, який за 30 років не зумів вивчити державної мови країни, в якій проживає і працює?!  

У нас був один «проффесор», який у свої 60 років, ставши президентом, за рік вивчив українську мову і достатньо оволодів нею, щоб нормально говорити, на відміну від обох Зеленських. Цей «проффесор» зараз у Ростові...

Президент Європейської єврейської ради, президент Єврейської громади України, член Опікунської ради єврейської общини Хабад м. Дніпра «Менора», олігарх Ігор Коломойський (господар блаЗЕня) в інтерв’ю ізраїльській газеті Makorrishon (3 квітня 2019 року) заявив: «Володимир Зеленський сто відсотків єврей. Він поки що не релігійний, але ми працюємо над тим, щоб принаймні він дотримувався Шабату...».

Відомий громадський діяч, публіцист, письменник, колишній рабин і глава юдейської общини Хабад м. Харкова Едуард Ходос (у липні 2014 року прийняв православ’я і відрікся від Талмуду) зазначив, що Зеленський «духовно наставляється на шлях істинний» рабином Дніпра і Дніпропетровської області Шмуелем Камінецьким».

30 липня 2020 року Зеленський видав указ №303/2020, яким доручив уряду опрацювати питання надання трьом іудейським святам — Песах (звільнення євреїв із рабства єгиптян), Рош-Гашана (початок нового року) і Ханука («освячення», «відданість») державного статусу і подати на розгляд Верховної Ради відповідний законопроєкт. Залишилося дочекатися указу про «обрізання» українського народу, яке почалося з «тарифного геноциду».

Україна — держава українців, а не національних меншин

На початку червня 2020 року до Володимира Зеленського і Дмитра Разумкова (як керівників держави) звернувся Іван Ющук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка з гострим (але справедливим!) відкритим листом «Україна — дер­жава українців, а не національних меншин».

Німеччина — держава німців. Польща — держава поляків. Ізраїль — держава євреїв. Цього ніхто не заперечить. А Україна — держава національних меншин?

Принаймні, як заявляє професор Іван Ющук, так випливає з останніх заяв президента України Зеленського (пресконференція 20 травня 2020 року) і голови Верховної Ради Разумкова (26 травня 2020 року в інтерв’ю «Главкому»): мовляв, національні меншини не влаштовує Закон «Про забезпечення функціонування української мови як дер­жавної», його треба міняти.

 У процесі підготовки до проголошення незалежності України Верховна Рада тодішньої Української РСР прийняла 16 липня 1990 року Декларацію про державний суверенітет України. У ній Верховна Рада, «шануючи національні права всіх народів», проголосила: «Українська РСР здійснює захист і охорону національної дер­жавності українського народу». Отже, національної державності не російського, не польського, не єврейського, ні якогось іншого, а саме українського народу.

Професор Ющук також наголошує, що в українській державі має стояти питання про національні права саме українців, а не національних меншин, свідчить положення Декларації: «Українська РСР забезпечує національно-культурне відро­дження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя».

Це аж ніяк не стосується ні росіян, ні поляків, ні євреїв, ні когось іншого. Не було й нема потреби дбати про національно-культурне відродження росіян (у цьому сенсі їх на свій розсуд забезпечувала й забезпечує могутня Російська імперія), ні поляків (у них є своя держава), ні ще кого. Ідеться про національно-культурне відродження українців, яких століттями фізично й морально нищила Російська імперія. Інакше нема потреби в цій дер­жаві та й підстав для її існування.

Мова й культура творить і згуртовує націю. Тому й тепер деякі сили прагнуть і далі мову й культуру українців трактувати в колоніальному дусі як зайвий непотріб. У тому числі й президент України та голова Верховної Ради України, справедливо наголошує професор Іван Ющук.

Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» було розроблено й прийнято з великим запізненням на виконання положення статті 10 Конституції України, де сказано: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Чи теперішнє керівництво української держави (Зеленський — єврей, Разумков — росіянин) не розуміє значення слова «забезпечує»? «Чи тільки вдає, що не розуміє?» — слушно ставить питання професор Ющук.

Тим часом відбувається відверте ігнорування конституційного Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а отже, й національних прав українців.

Зазначений закон ніяк не обмежує право національних меншин користуватися своїми мовами, розвивати їх, але, як сказано в Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту (1996 рік), «водночас особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в більш широке суспільство дер­жави через належне володіння державною мовою».

Не українці у своїй державі мають пристосовуватися до національних меншин, а навпаки, якщо ті бодай поважають людей, серед яких живуть. До відома національних меншин: РФ законодавчо «зобов’язує підтверджувати володіння російською мовою, знання історії Росії та основ законодавства РФ іноземних громадян, які звернулися для отримання дозволу на тимчасове проживання». Навіть тимчасове проживання вимагає знання мови, історії і законів країни.

Україна — вже не колонія, як ще досі вважає дехто, засланий свого часу для зро­сійщення аборигенів, «дабы они (аборигени), за висловом Катерини ІІ, «не смотрели какъ волки къ лесу».

Повністю поділяючи викладені думки професора Івана Ющука і дякуючи йому за громадянську позицію, зауважу Зеленському: Володимире, ти не український президент, не мій президент і не президент корінної нації — українців! І ніколи ним не станеш. За своєю ментальністю ти президент «Малоросії». Тобі з цим треба просто змиритися і негайно повернутися в «95-й квартал», там твоя парафія і «Малоросія». Рояль зачекався на тебе...

Вибачся і йди з Богом

Своїми попередніми відкритими листами до Зеленського і цією статтею я переслідую одну мету — зберегти Українську Дер­жаву й отримати Перемогу над її ворогом — Російською імперією на чолі з «чахликом невмирущим» Путіним. Адже своїми діями, що мають ознаки державної зради, Зеленський сприяє «кривавому кремлівському карлику» Путіну і його куму Медведчуку перетворити Україну в сателіта Росії!

Зеленський потрібен Путіну лише як знаряддя (бікфордів шнур або капсуль-детонатор), щоб спровокувати в Україні міжетнічне або міжконфесійне протистояння, дестабілізувати політичну, гуманітарну або соціальну ситуацію, підштовхнути українців до масових протестів і за допомогою агентури спецслужб Росії і п’ятої колони московського окупаційного блоку «За життя» (керівництво якого — колишні агенти КДБ СРСР і агенти впливу Путіна) запалити громадянське протистояння, яке може перерости в силовий масштабний громадянський конфлікт, а далі — в громадянську війну.

 Для захисту етнічних росіян, російськомовних громадян та вірян РПЦ в Україні, на їхнє «слізне» прохання, Росія під виглядом «миротворчої місії» зробить широкомасштабне вторгнення і окупує східно-південні регіони України, а можливо, і Київ. Мета Путіна — перетворити Україну на сателіт Росії як Білорусь, Абхазію, Південну Осетію, Придністров’я!

Зеленський цього не розуміє через свій молодий вік, відсутність життєвого, політичного, міжнародного і військового досвіду. Це — не його вина, це — його біда.

Вина Зеленського в іншому — у безвідповідальності перед українським народом, коли він — повний профан, дилетант у політиці, державному управлінні, безпековій і оборонній сферах — вирішив балотуватися кандидатом у президенти і шляхом брехні, маніпуляцій, популізму отримав пост президента України! Про це я розповів у інтерв’ю «Недоумок при владі небезпечніший, ніж агент іноземної розвідки», яке опубліковане на сайті «Аргумент».

Не знаю, чи зрозумів Зеленський, в чому ще є його провина перед етнічними українцями, які складають понад 80% населення України (евреї лише — 0,2%!). Якщо ні, то тут я йому нічим допомогти не зможу.

Володимире, заради збереження незалежності України (за яку впродовж століття віддали життя десятки мільйонів українців) прийди на найближче засідання сесії Верховної Ради і, відповідно до статей 108 і 109 Конституції України, особисто зачитай українською мовою заяву про свою добровільну відставку.

Вибачся з парламентської трибуни, на якій ти приймав присягу, перед українським народом за свою брехню, маніпуляції, популізм, порушення Конституції і законів, прав і свобод людини і громадянина, політичні репресії; вибачся за батька, який образив українців, обізвавши їх «тупою біомасою», і йди з Богом iз поста президента України.

Тобі буде аплодувати стоячи вся Україна з криками «браво!». Тебе закидають квітами (не вінками!). Разом з твоєю відставкою необхідно призначити дострокові і президентські, і парламентські вибори, як це було в подібній кризовій ситуації 1994 року.

Тоді і президенту, і Верховній Раді вистачило розуму і політичної волі прийняти єдине правильне політично-правове рішення — дострокові вибори. Аналогічне рішення з твого боку і боку парламенту буде кроком до порятунку України! Краще це зробити добровільно...

Україна понад усе!

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України, генерал-лейтенант,
почесний голова Спілки офіцерів України