Зеленський + Медведчук = «Газпром»: в ОП хочуть знову підсадити Україну на російську газову голку

Українці отримали нову ціну на газ. «Вище за 6,99 гривні за кубометр постачальники не зможуть піднімати вартість палива», — заявив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

Каталізатором неоднозначного рішення стали масові протести громадян, невдоволених високими цифрами у платіжках. І хоча сперечатися із логікою людей назагал важко, ніхто особливо не приховував, що за протестами стирчали довгі вуха ОПЗЖ...

І хоча здешевлення газу є тимчасовим і фактично популістським рішенням Кабміну Шмигаля—Зеленського, влада планує втілити його разом із однозначним геополітичним провалом — відновленням закупівель російського газу. Який, нагадаємо, є політичним, а не економічним чинником і вже став вагомою причиною втрати Криму.

Саму ж ідею відновити закупівлі російського газу втілюють керівник офісу президента України Андрій Єрмак разом з очільниками ОПЗЖ та російськими кураторами України.

Суто електоральне рішення

За словами Шмигаля, встановлена урядом України ціна є нижчою на 1,5 грн за куб від тієї, що існувала в 2018—2019 роках. Кабмін планує запровадити держрегулювання ціни на газ до вартості 6,99 грн за кубометр. Як сподівається прем’єр, частина споживачів завдяки цьому зможе економити до 30% оплати за комірне.

Але, на жаль, не надовго. Як потім заявив міністр Кабміну Олег Немчінов, ініціатива Дениса Шмигаля — це лише тимчасовий захід, а після закінчення опалювального сезону ціни повернуться до «ринкових» показників.

Слово «ринкові» не просто так взяте в лапки, адже більшість експертів стверджують: вільного ринку газу в Україні не створено, а існуючі взаємини більше нагадують змову кількох головних гравців, які свідомо завищують ціни.

Власне, Кабінет Міністрів не мав повноваження вручну регулювати газові ціни. Але він використав фактор коронавірусу. І 18 січня додав природний газ до товарів першої необхідності на час боротьби з коронавірусом, встановивши граничну ціну. Яка діятиме з 1 лютого до завершення карантину, але не пізніше ніж 31 березня.

Експерти стверджують: домогосподар­ства зможуть заощадити у середньому дві гривні на кубометрі. Адже зазвичай у січні ціна газу для населення коливається від 7 до 10,8 грн за кубометр, але середній показник — 9,04 гривні. Із січня минулого року, як відомо, діє окремий тариф на розподіл газу.

З нового року він зріс в Україні у середньо­му з 1,2 до 2 грн за кубометр. Тепер його планують обмежити відміткою 1,79 грн, — принаймні так пообіцяв Денис Шмигаль. Нацкомісія регулювання енергетики і комунальних послуг уже ухвалила постанову про зниження тарифу.

Головна причина такої ініціативи уряду — численні мітинги проти підвищення цін на газ, у тому числі з перекриттям доріг. Що вже призвело до суттєвого зниження рейтингу влади.

Так, згідно з результатами опитування групи «Рейтинг», наприкінці грудня за чинного президента Володимира Зеленського були готові проголосувати 26,2% респондентів, тоді як у жовтні-листопаді — 31,2%.

Причому рейтинг Зеленського виявився у прямій залежності від традиційно низького рівня довіри, яка існує у суспільстві до вітчизняних олігархів. Яким належить більшість вітчизняних газзбутів.

Зокрема, як заявив позаштатний радник глави офісу президента, колишній міністр економіки Тимофій Милованов, різниця між ціною на газ у «Нафтогазі України» і облгаззбутах зросла з 5% в липні до 40—47% на початку зими.

Опалення не подешевшає

Постанова Кабміну містить у собі  й чималу кількість вузьких місць. Головне — вона не розповсюджується на газ, який купують теплокомуненерго. Простіше кажучи, платіжки за тепло постанова Кабміну не знижує, а стосується тільки газу, який безпосередньо надходить у помешкання громадаян.

«При цьому тепло — дуже вагома частина тарифного навантаження, адже близько 80% собівартості її становить усе той же газ», — повідомив екс-перший заступник міністра Міністерства розвитку економіки, торгівлі й сільського господарства України Павло Кухта.

Негативу від втручання держави туди, куди її не запрошують, може бути доволі багато. Насамперед — погіршення наших стосунків із Міжнародним валютним фондом. Ще нещодавно міністр фінансів України Сергій Марченко заявляв: МВФ стурбував намір українського уряду знизити ціну на газ для населення найближчим часом.

«Про таке рішення наші партнери знають. У них є відповідна реакція. Вони стурбовані, що ми переглядаємо раніше взяті зобов’язання. Зараз питання полягає в тому, що це може бути частиною механізму або тимчасовим рішенням», — сказав Марченко.

Сам же Фонд наразі витримує паузу. Втім короткочасне, тобто двомісячне, обмеження ціни, на думку того ж Милованова, не порушує домовленостей, оскільки не змінює принципи роботи газового ринку.
Друга проблема — розбалансування і без того слабкого внутрішнього ринку газу і численні судові позови від постраждалих компаній.

Адже, за чинним законодав­ством, Кабмін може регулювати ціни тільки через так званий механізм ПСО (механізм публічних спеціальних обов’язків. — Ред.), тобто зобов’язань продавати газ зі знижкою для окремих учасників ринку, — але в постанові про це не йдеться. Тож позивачами до влади можуть виступити великі учасники газового ринку, на кшталт структур Дмитра Фірташа, «ДТЕК» Ріната Ахметова або TAS Сергія Тігіпка.

Шукатимемо «газ без Путіна»

Але найбільшою проблемою для країни може стати друга частина урядової ініціативи — відновлення закупівлі газу в Російській Федерації. За словами Юрія Вітренка, в уряді розглядають варіант ... дозволити експорт газу «приватними незалежними від «Газпрому» компаніями з Росії».

«Розблокування транзиту газу з Середньої Азії, експорт газу незалежними компаніями з Росії, перенесення точок передачі газу європейським покупцям «газпромівського» газу. Це теж практично автоматично суттєво знизить ціну на газ на оптовому ринку — до рівня експортного паритету», — написав Вітренко.

Скептикам, які стверджують, що весь російський газ перебуває під управлінням особисто очільника РФ Володимира Путіна, наш в.о. міністра відповів: «Таких компаній багато, вони добувають багато газу, серед них є великі європейські компанії».

І, мовляв, «Нафтогаз» уже багато років виступає з вимогою розблокувати такий експорт. Тим, хто «раптом» подумав, що така пропозиція є «непатріотичною», Вітренко запропонував вимагати заборони транзиту російського газу через Україну і заборони імпорту газу російського похо­дження в Україні.

Що ж стосується наших шансів протистояти політично заангажованому «Газпрому», проти методів якого Україна традиційно програвала багато років поспіль, то Вітренко заявив: юридичні можливості для тиску на «Газпром» у цих питаннях є тільки в «Нафтогазу України». «Таку можливість дав новий контракт із «Газ­промом», який ми підписали у грудні 2019 року», — заявив Вітренко.

Зеленський—Медведчук — російське газове ярмо

Тим часом аналітики застерігають: третя фаза гібридної війни під назвою «повернення України в російське газове русло» почалася. І її витоки — аж ніяк не у міністерстві енергетики та в особистій ініціативі Юрія Вітренка.

Як заявила народний депутат від «Європейської солідарності» Ірина Іонова, понад половину шестигодинної зустрічі 12 січня радники глав «Нормандської четвірки» Андрій Єрмак з офісу президента України та Дмитро Козак з адміністрації Володимира Путіна присвятили обговоренню питань відновлення прямих поставок «Газпромом» газу в Україну.

І проводить паралелі далі: у січні 2020 року, коли Зеленський з сім’єю випадково виявився на відпочинку в Омані, туди ж прибула на відпочинок старша дочка Віктора Медведчука Ірина разом із дітьми і чоловіком Андрієм Рюміним. За даними ЗМІ, Андрій Рюмін є сином Валерія Голубєва, колишнього співробітника КДБ, який у лютому 2019 року був заступником голови правління «Газпрому» і відповідав за всю систему газопостачання в РФ.

Є також відомості, що сім’я Медведчуків—Рюміних має житло в Москві, в елітному будинку «Газпрому». Тож, за повідомленням вітчизняних ЗМІ, Зеленському з Єрмаком було запропоновано відновити стару газову «схему» на кшталт «РосУкрЕнерго», тільки вже з новими акціонерами. Суть її проста: фінансові бонуси дістаються конкретним персоналіям і приватним компаніям, а відповідальність і борги — державі. При цьому йдеться про реванш промосковських сил у зв’язці з колишніми представниками Партії регіонів та в тісній співпраці зі «слугою народу».

Президент в Україні, за всіма законами і посадовими обов’язками, не має права встановлювати тарифи на енергопостачання. Однак він зобов’язаний контролювати регуляторні структури, наприклад Нацкомісію з питань енергетики і комунальних тарифів або Антимонопольний комітет. 

Але і держустанови повинні стежити за тим, щоб на ринку не було монополій, картельних змов і дій, що становлять загрозу незалежності країни. Однак є підстави вважати, що президент зі своїми обов’язками не впорався.

Зараз НКРЕКУ і АМКУ перевіряють, хто з місцевих газорозподільних та газозбутових контор підвищили тарифи на 2021 рік найбільше і чи справедливо це було зроблено.

Навіть просте порівняння цін дає зрозуміти, що найбільше в підвищенні тарифів відзначилися газові контори під управлінням «Регіональної газової компанії» Дмитра Фірташа, колишнього голови НАК «Нафтогаз України» і міністра енергетики Юрія Бойка і його заступників — Ігоря Вороніна і Юрія Величка, свого часу шматок «Лубнигазу» дістався навіть багаторічному піарнику Бойка — Костянтину Бородіну.

Про що мовчить Вітренко

Експерти зазначають: пропонуючи точки закупівлі газу на східному кордоні України, Юрій Вітренко лукавить. Адже ці розмови ведуться вже понад 20 років, але при цьому в РФ заборонено експортувати газ будь-яких інших компаній, крім «Газпрому», а в російському законодавстві навіть немає такого поняття, як «транзит газу». І такого простого факту не знає чиновник, який раніше виграв Стокгольмський суд у «Газпрому» й отримав за це 4 млн доларів премії.

Легенда про дешевий російський газ для нашої держави тривалий час була своєрідною мишоловкою, у яку Україна раніше справно потрапляла. Причому не раз.

«Пільги» на російський газ дозволяли впроваджувати у нас шалену корупцію, чорні схеми закупівлі й транспортування газу, через які Україна не могла бути афільована з прозорим європейським газовим ринком. «Вигідні домовленості» призводили до численних «газових воєн», які потім переросли у гарячу фазу реальної російсько-української війни.

Саме можливість «вигідних» контрактів між «Нафтогазом» і «Газпромом» стала умовою так званих Харківських угод із продовженням термінів базування у Криму Чорноморського флоту Росії. Що, зрештою, стало додатковою можливістю росіянам анексувати український півострів.

Здається, минуло зовсім небагато часу, але складається, враження, що Україна забула про ці сумні сторінки своєї історії. Зрештою, вже упродовж двох останніх років керівники ОПЗЖ Віктор Медведчук і Юрій Бойко розповідають, буцімто вже домовилися про дешевий російський газ. Але чомусь так і не розпочали його купувати, хоча й мають прямі ринки збуту через свої газозбутові компанії.

Відсутність таких «вигідних» контрактів експерти пояснюють просто: річ у тому, що купівля російського газу — це насамперед політичний важіль, а не економічний контракт.

Україна вже із 2014 року не купує російський газ, очищуючи свій ринок від російської корупції, та працює з європейцями. За це ми чимало заплатили: і грішми, і цілою низкою незручностей, що виникли у вітчизняних користувачів після ухвалення такого рішення.

Відновити статус-кво, який ми мали до початку російсько-української війни, — значить знехтувати надбанням десятків тисяч українських газотранспортників, які в 2009 році за три доби розгорнули ГТС України, другу за величиною в Європі, із заходу на схід і не дали населенню замерзнути...

Якщо українська громадськість дозволить владі стати на такий шлях, то всі описані вище проблеми газопостачання держави, які глибоко входили у політичну сферу, стануть ще гострішими. Путінська Росія не живе економікою, а лише авантюрною зовнішньою політикою. Яку, зокрема, реалізовує через газ.