Звірина з блощицями,

Живемо, наче кентаври. Тулуб тюпає до Європи, а вертка шия і голова на ній усіма помислами й вчинками залишаються в «азіатчині» — зрослися з рештками колись Золотої Орди.

Ця частина ще й говорить не по-нашому. «Це так, аби собаки нявкали», — гірко всміхнувся з Канади Петро Яцик.

Коли ми зробимося людьми, важко сказати. Зовнішній ворог та колоніальна адміністрація мобілізувалися на ідеологічному напрямку, посиливши інформаційну пропаганду.

Моє твердження спирається на чинну «Воєнну доктрину РФ». У раніших документах, що розробляються на підставі щорічних послань у Держдумі РФ президента Путіна, важливою «загрозою безпеці» називалося «ущємлєніє прав русскоязичних граждан Украіни».

В «Доктрині» на нинішній рік, чи-то через нового українського президента, чи ще чомусь  «русскоязичні» не згадуються. Адже навіть Ху...ло не скаже, що того «ущємляют».

Зате в кількох розділах підкреслено роль інформаційних технологій, протидія західним ЗМІ, посилення пропаганди проти «планів НАТО»... Майже всі подібні положення прямо стосуються інформаційного впливу на українську аудиторію.

Ерефівські пропагандисти з холуйським завзяттям поплювали в долоні. Наприкінці листопада російська сатирична програма «Мєждународная пілорама» вийшла з пародією на... Барака Обаму. Ведучий програми Тігран Кеосаян продовжив безсмертну справу покійного Міхаіла Задорнова знущатися з «тупих амєрікосов».

Газета The Times попросила одну з голов­них московських пропагандисток Маргариту Сімоньян прокоментувати «кольоровий натяк» у телеефірі. Всі за межами кремлівського впливу назвали обох «захисників» пародії коротко — расистами!

Нарешті в обох Америках, в Австралії, в Європі та в глобальних соціальних мережах рашистський контент називають «фейковим». Наші телевізійники й преса також не перекладають англіцизм.

Що значить «фейк»? «Фейкові новини», «Фейк-ньюз» — підробка чи імітація новин, яку створено з ігноруванням редакційних норм, правил, процесів, прийнятих у ЗМІ для забезпечення відповідності та перевіреності, та яка не витримує жодних, навіть поверхневих, перевірок на відповідність та реальність...»

«Поверхневих» то не я написав замість «поверхових». Зате сам запропоную одним словом називати широке визначення: фейк — це БРЕХНЯ.

Покажу «на собі». Час від часу, за нагоди, і вже років 20 я публічно називаю прізвища рашистської «5-ї колони» в нашій журналістиці. Мої колеги й друзі уникають правдивих оцінок. Мовляв, щоб не відкривати «внутрішній фронт». Але ті, хто воює проти України з часів Незалежності, продовжують бої та «підносять патрони ворогам». Ось звідки взялось «перестати стріляти».

Дослівно: «Оксана Ровенчак: Віктор Тютюн. (...) (подається як коментарі у «Фейсбуці». — Ред.). Багато ганьби українству завдають В. Піховшек, Д. Джангіров, Н. Влащенко, С. Кошкіна, «Лєна».., «Ганя». Їхнє місце поряд із Чаленком у московських студіях, але не в українських. Чому з ними вітаються? Чому вони «журналісти»? На війні вони — вбивці!»

В одному з коментарів читаю: «Валентина Писанська*: Віктор Тютюн . Але ж з вами теж багато хто вітається, незважаючи на вашу нетерпимість до іншої думки! І з якого переляку ви вирішуєте, чи роздаєте поради, кому з ким вітатися, кому бути журналістом, у яких «студіях» і кому говорити, ба, навіть виносити вироки?! Убивці? А ви що — суд, чи як? Лихо та й годі з такими безапеляційними «праведниками»...»

Знаків запитання ця «журналістка» не помітила. А відомі ярлики «свідоміти», «національноозабочєнниє» я не вважаю «думками», але наполягаю, що то — ворожі висловлювання. Отже, коментаторка перекрутила текст. Єдине, з чим погоджуся, то це з тим, що «лихо» таки буде.

Інформаційний світ схаменувся. За межами України десятками тисяч видаляють російські акаунти з різних мереж. (Наші також, хоч і менше. Але з інших причин. Нас звинувачують у «нетолерантності», коли ми захищаємо історичну правду та національні інтереси. Тоді включається Писанська з доносом).

Нещодавно «Роскомнадзор» скаржився керівникам популярних мереж через їх відмову поширювати програми Соловйова та кількох інших російських мереж через «токсичну фейковість». І я не популяризую Писанську, відколи вона звинуватила мене, що «виріс, вивчився і працював за радянської влади». Наче у когось із нас існував вибір. Але в мене з цією блощицею 32 спільних друга: я їх не викреслю, хай хоч сморід і дістає.

«Валентина Писанська: Віктор Тютюн. Ну, так, тютюни ще ті інтелігенти...» Яке з цих слів Писанська вважає іронічним? Вагаюся відповісти. Адже лише в Херсоні десятки людей iз прізвищем «Тютюн». І ніхто з них мені не родич. 

*Валентина Писанська — українська журналістка, 1977-91 рр. — завідувачка відділу газети «Вечірній Київ», iз 1991 р. — завідувачка відділу газети «Голос України». Нині дописує в різні українські видання. — Ред.

Віктор ТЮТЮН
Херсон