Кінець «медового року» Зеленського: чому українців накрила соціальна депресія

Володимир Зеленський став главою держави, отримавши в другому турі президентських виборів рекордні для України 73% голосів виборців.

Його рівномірно підтримали по всій країні, за винятком окупованих територій, а також Львівської області, яка голосувала переважно за його опонента — Петра Порошенка.

За іронією долі, через півтора року після перемоги Зеленського саме 73% українців зійшлися на думці, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку.

Йдеться саме про тих, хто голосував за чинного президента, але тенденція — очевидна: українці бачать перспективи країни в похмурих тонах.

Чому суспільство охопила соціальна депресія і які в цьому світі можуть бути ризики для команди Зеленського, читайте в матеріалі «Апострофа».

«Магія чисел»: горезвісні 73%

Громадськість покладала на перемогу Володимира Зеленського великі надії: завершення війни на Донбасі, економічне зростання, боротьба з корупцією, прихід на державні посади професіоналів замість казнокрадів, які прикриваються патріотичними промовами. Поки що велика частина очікувань, на жаль, не виправдалася.

Як показали результати недавнього опитування Центру «Соціальний моніторинг», 73% українців вважають, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку. Найбільш сумні настрої спостерігаються серед жителів Донбасу. Там поточним станом справ у державі незадоволені 84,1% опитаних. У цілому в східних областях ситуацією в країні не задоволені 73,3% громадян. У західних регіонах до такого висновку схиляються 74,8% респондентів, у південних областях — 78,3% опитаних, у центрі — 68,5%.

«Ключова причина такої реакції суспільства — розчарування, різниця між очікуваннями, які завжди супроводжують виборчу кампанію, та реальністю, в якій нова влада починає діяти. Після президентських виборів ми запитували у людей, скільки часу вони готові чекати результатів. Четверо з п’яти називали термін близько року. У грудні минулого року оптимістів, які вважали, що країна йде правильним шляхом, було більше. Опитування, проведені в травні цього року, показали вже зворотну тенденцію», — пояснила в розмові з «Апострофом» керівник Центру «Соціальний моніторинг» Ольга Балакірєва.

Ейфорія закінчилася

Епідемія коронавірусу, а також незграбні дії чиновників, які намагалися стримати поширення COVID-19, стали ситуативним драйвером соціального роздратування.

«Українці досить низько оцінюють зусилля влади щодо подолання епідемії. В умовах переповнених лікарень, сильно схудлих сімейних бюджетів, сумбурної і суперечливої публічної комунікації, а також постійного залякування люди навряд чи будуть задоволені. Крім того, є ще розчарування невиконаними обіцянками. Хтось очікував продовження реформ , хтось — посадок корупціонерів, хтось — зниження тарифів, а хтось — швидкого примирення з Росією. Нічого з цього не сталося. Завищені очікування завжди призводять до великого розчарування», — зазначив у коментарі «Апострофу» викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл Валерій Пекар.

Наступна особливість полягає в тому, що «корона» загострила політичний песимізм, який у цілому характерний для українців.

«У нас в суспільстві існує свого роду традиція: через рік після виборів говорити, що все погано і країна рухається в неправильному напрямку. Частково це обумовлено настороженим ставленням українців до влади взагалі, що має свої історичні причини. Адже тривалий час українці не мали своєї державності, а існуючу владу вважали чужою, імперською, бачачи в ній гнобителя. З іншого боку, варто визнати, що команда «Слуги народу» занадто довго вчиться керувати країною, що також позначається на соціальних настроях», — пояснив у коментарі «Апострофа» заступник директора Інституту cоціологіі НАН України Євген Головаха.

У незалежній Україні кожен президент заходив на пост на хвилі оптимізму і надій на краще, але позитивний настрій танув за лічені місяці.

«Зеленський протримався довше попередників — півтора року. Багато в чому його рейтинги трималися на надії, що він як президент ще щось придумає, знайде виходи зі складних ситуацій. Влітку такі настрої ще були, але зараз уже багато що залежить від регіону. Як показують наші спостереження, у центральних і західних регіонах така надія ще зберігається, але на півдні і сході її практично не залишилося», — додав Євген Головаха.

Економіка, війна і корупція

У цілому українцям властивий і економічний песимізм, але в нашому випадку на суспільні настрої об’єктивно «тиснуть» фінансові та господарські наслідки карантину.

«Суспільство може демонструвати песимістичні настрої навіть коли економіка йде вгору. Три роки тому саме так і було, хоча громадяни, як тоді показували опитування, висловлювали невдоволення тим, як ідуть справи в країні. Зараз же ми спостерігаємо негативні настрої на тлі економічного спаду. По бізнесу і споживачах істотно вдарив весняний локдаун, коли одні не могли продати свою продукцію і заробити, а інші — залишилися або без роботи, або без можливості купити те, що їм потрібно», — зазначив у розмові з «Апострофом» старший економіст CASE Україна, член Несторівської групи Володимир Дубровський.

За даними вищезгаданого дослідження «Соціального моніторингу», в економічному плані українців зараз найбільше турбують зростання цін, інфляція (70,9% опитаних), падіння економіки (69,8%), тарифи на комунальні послуги (69,3%). Шляхи завершення військового конфлікту на Донбасі назвали важливою проблемою 69,8% респондентів. «Традиційні» українські проблеми на кшталт кумівства і корупції турбують 63,6% співгромадян.

«Ми маємо три ключові проблеми: проблема в цілому рівня життя, що істотно пов’язано з цінами, з проблемами зайнятості та економікою; проблема вирішення військового конфлікту на сході України і проблема влади як такої в контек­сті кумівства і непрофесіоналізму. Всі ці три проблеми фігурують протягом усього року як топ-проблеми», — зазначила Ольга Балакірєва під час презентації результатів дослідження.

Системна криза

Громадськість дратує і насторожує не лише вал проблем, а й усвідомлення того, що уряд не здатний з ними впоратися.

«Зараз в Україні маємо комплексну кризу: епідемічну, економічну, політичну, бюджетну. Усі ці фактори впливають одночасно. Круте економічне падіння в результаті безглуздого весняного карантину і фактичної зупинки реформ вдарило майже по всіх українцях. Багато людей втратили роботу, багато малих підприємств фактично закрилися. Водночас програми підтримки були слабкими і неефективними, а припинення співпраці з міжнародними фінансовими інститутами сильно скоротило можливості уряду», — говорить Валерій Пекар.

На офіс президента (ОП) Зеленського «тиснуть» поширення коронавірусу, економічні проблеми, які посилюються непродуманими кадровими рішеннями підлеглих глави держави. На Банковій чуйно реагують на рейтинги і соціальні настрої, тому можливий варіант, при якому ОП навесні піде на перезавантаження уряду. Все буде залежати від того, з якими економічними і епідеміологічними показниками країна вийде з зимового сезону.

Якщо ОП усе ж відправить Кабмін Дениса Шмигаля у відставку, то питання в тому, наскільки українці готові будуть задовольнитися такою жертвою.

Вивчені уроки Євромайдану

Водночас ситуація при першому наближенні (без урахування фактора війни) нагадує обстановку 2010—2012 років, коли тодішня влада налаштувала проти себе всіх.

Тоді до політичного краху Віктора Януковича призвела група факторів: економічні труднощі, наростаюче ідеологічне протистояння (спровоковане «мовним законом» Колесніченка—Ківалова), незграбні метання між Росією і Брюсселем, прагнення «Сім’ї» заволодіти ключовими активами, тиск на малий і середній бізнес, наступ на свободу слова і міліцейське свавілля, що і стало формальним приводом для початку Євромайдану.

Владу змінили під тиском вулиці і в результаті негласного олігархічного консенсусу. Провідні фінансово-промислові групи, втомившись від витівок президентської «Сім’ї», погодилися з тим, що Віктору Федоровичу пора на вихід. Зараз проти Володимира Зеленського грають групи Петра Порошенка, Віктора Медведчука та Ігоря Коломойського. Двоє останніх воліють діяти нишком. Інші або знайшли спільну мову з Банковою, або зберігають нейтралітет.

«Ситуація в країні розвивається за кризовим сценарієм, але не таким жорстким, як у 2010—2013 роках. Тиск на малий і середній бізнес мав місце і тоді, і зараз, але нинішня влада не допускає помилок, які зробив Віктор Янукович. Адже після підписання так званого «Харківського пакту» він показав, що не має наміру безкровно залишати владу, коли народних депутатів, які блокували парламентську трибуну, жорстоко побили. У Володимира Зеленського — інші підходи. Вважаю, що він у разі поразки на виборах добровільно передасть владу», — говорить Володимир Дубровський.

Протести, які мають місце зараз, проходять без насильства, але привід для занепокоєння все одно є.

«Єдине, що насторожує — зберігаються проблеми з верховенством права. Від імені держави монополію на насиль­ство реалізують персони, далекі від захисту законності і правопорядку. Разом із нереформованою судовою системою саме вони можуть спровокувати громадян на жорсткі дії», — додав Володимир Дубровський.

Поки передчасно говорити, що суспільство тотально розчарувалося саме в президентові Зеленському. Рейтинг глави держави на тлі основних конкурентів залишається досить високим і перевищує антирейтинг. У Петра Порошенка, наприклад, картина  зворотна. Згідно з дослідженнями, його готові підтримати, за різними оцінками, 15-20% українців, але його антирейтинг перевалює за 70%, що робить його шанси на серйозне політичне майбутнє малоймовірними.

Володимир ШЕВЧУК
(Інтернет-видання «Апостроф»)