Як нам відхреститися від росії
Мабуть, захмарним цинізмом буде твердження про те, що чим більше українських дітей зачепить ця війна з росіянами, тим довшим буде той відрізок часу, якого нам повинно вистачити, щоб повністю відхреститися від росії. >>
Я не застав Радянського Союзу, бо народився вже в незалежній Україні. Цікавлюсь у діда та баби про той період нашої історії.
Дід вважає, що ми й досі залишаємося пострадянською країною. За весь час незалежності, стверджує він, у нас іще не було проукраїнської влади. У нас був проукраїнський президент Віктор Ющенко, але Верховна Рада у своїй більшості ніколи не була і не є проукраїнською.
Проблема, говорить дід, у постколоніальній свідомості частини суспільства. У Радянському Союзі взагалі не було ніякого вибору. Визначався один кандидат, за якого голосувало 99,99 відсотка. Нині маємо вибір.
А обираємо здебільшого будь-кого, аби не українських патріотів. Це наслідки імперської політики кадебістсько-комуністичної правлячої верхівки Радянського Союзу, яка нещадно боролася з будь-яким проявом національної незалежності союзних республік. Особливо України. За любов до України закатовано в Сибіру поета Василя Стуса, вбито Василя Симоненка. Винищувалася українська еліта. Виховували рабів та холуїв.
Вихід дід вбачає у системному проукраїнському вихованні та навчанні. Має зрости потужне національно свідоме покоління українців. При Радянському Союзі, розповідає він, у вищих учбових закладах України викладали історію КПРС, науковий атеїзм, марксистсько-ленінську філософію, політекономію соціалізму та іншу дурню, яка займала чималу частину навчального процесу.
Нині належна увага має приділятися історії України, українській мові. Українська мова за радянських часів (як і за царських) цілеспрямовано знищувалася як основа української державності.
Бабуся згадує з власного учительського досвіду, що при Союзі в українських школах учителю української мови платили на 15 карбованців менше, ніж учителю російської мови. А ще вона розповіла про подію зі свого студентського життя у столичному педагогічному вузі.
22 травня біля пам’ятника Т. Г. Шевченку у зв’язку з річницею його перепоховання одна з найкращих студенток курсу читала вірші. Її виключили з інституту, більше її ніхто не бачив. А по студентському гуртожитку кілька днів нишпорили кадебісти. Допитувалися, з ким ця студентка дружила, про що говорила.
Така-то історія. І коли сьогодні з телеекранів учорашні кадебісти (чи, може, досі чинні?) на «общєпонятном язикє» систематично поливають брудом учасників Майдану, воїнів- добровольців російсько-української війни, то гідна відсіч їм Тараса Шевченка (влада ж мовчить чи потурає?):
...Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони...
Бій за українську державність, вважає дід, триває.
Богдан РЯБЧЕНКО
Київ
Мабуть, захмарним цинізмом буде твердження про те, що чим більше українських дітей зачепить ця війна з росіянами, тим довшим буде той відрізок часу, якого нам повинно вистачити, щоб повністю відхреститися від росії. >>
18 жовтня 2025 прес-секретар Білого дому пані Керолайн Лівітт звернулася з відозвою, в якій є така фраза: «Президент США сказав обом сторонам: війна триває занадто довго, занадто багато невинних людей загинуло. >>
У 1944 році на «Мосфільмі» вийшов фільм «В шесть часов вечера после войны». >>
Наприкінці 40-х років минулого століття в Україні народилася щемлива й харизматична пісня «Вчителько моя» Андрія Малишка та Платона Майбороди. >>
У цьому був весь Андрій, онук кулеметника Української Галицької Армії, племінник воїнів УПА. Все своє молоде життя він готувався до боротьби за незалежну Державу. І готовий був покласти за це своє життя. >>
Бо ми, Українські Націоналісти, та й загалом Українці, можемо бути Друзями і Побратимами, а можемо бути страшними недругами, які спитають за окупації, знущання, пацифікацію тощо… >>