Прозахідний прем’єр Румунії подав у відставку після програшу його партії на виборах

Прем’єр-міністр Румунії Людовік Орбан подав у відставку після того, як його Національно-ліберальна партія (PNL) посіла друге місце на парламентських виборах, що пройшли минулої неділі.

Орбан заявив про це після того, як за результатами підрахунку близько 95% голосів опозиційні соціал-демократи (PSD), які домінували в румунській політиці після повалення комунізму, отримали близько 30 відсотків голосів, а прозахідна PNL відстала приблизно на 5 відсотків.

У телезверненні Орбан, уряд якого критикували соціал-демократи через кроки з подолання пандемії COVID-19, заявив, що йде, знаючи, що виконав свій обов’язок. Президент Клаус Йоганніс згодом призначив міністра оборони Ніколае Чуке виконувачем обов’язків прем’єр-міністра.

Відставка Орбана може виявитися тимчасовою, лише стратегічним ходом перед поверненням у прем’єрське крісло, оскільки у переможців виборів соціал-демократів бракуватиме союзників у новому парламенті.

Румунський президент Клаус Йоганніс, який є колишнім лідером Національно-ліберальної партія і супротивником соціал-демократів (спадкоємців комуністів), заявив, що соціал-демократів триматимуть «поза процесом ухвалення політичних рішень» і Румунія матиме новий правоцентристський уряд.

Раніше Йоганніс заявляв, що не хотів би, щоб Соціал-демократична партія повернулася до влади впродовж його президентського терміну, який закінчується в 2024 році.

Людовік Орбан після відставки має шанси невдовзі повернутися, посиливши свої позиції, бо зможе спертися на сильнішу коаліцію в парламенті з однодумцями з інших політичних сил. У телезвернення про відставку Орбан сказав: «Моя мета — допомогти створити більшість у парламенті без соціал-демократів. Я сподіваюся, що моя партія матиме право обрати іншого прем’єр-міністра». Президент Клаус Йоганніс також підтвердив, що правоцентристські групи мають достатньо голосів після парламентських виборів для формування стійкого коаліційного уряду.

У стороннього спостерігача може викликати подив, чому румуни віддали перевагу на виборах соціал-демократам, які за попередні три десятиліття по вуха погрузли в корупції? Відповідь варто шукати універсальну, а чому й в Україні та в інших постсоціалістичних країнах виборці все ще роблять ставку на «колишніх»?

Можливо, що з ностальгії за молодими роками, коли «все було краще», можливо, з елементарної необізнаності з подіями на політичній сцені. А можливо, ще з однієї причини, яку частіше за все замовчують — прихильності до «своїх», до однородців, а не чужинців, хай і тих, які століттями мешкають поруч.

Людовік Орбан є сином етнічного угорця та румунки, президент Клаус Йоганніс походить iз німецької етнічної меншини Румунії. Хоча і вони, і їхні батьки народилися в Румунії, але для частини румунських націоналістів вони надалі залишаються чужинцями, які «приїхали сюди повчати нас, як жити».

Такі «твердолобі патріоти» зов­сім забувають уроки історії. Коли на початку ХХ століття Румунія, Болгарія та Греція здобули незалежність після століть перебування під турецьким пануванням, то їхні національні лідери були настільки зіпсовані та просякнуті корупцією за століття турецького поневолення, що з їхнього середовища не можна було знайти бодай по одному національному некорумпованому лідеру.

Тож усі ці три країни запросили на роль своїх монархів представників династії Габсбургів, які й підняли Грецію, Болгарію та Румунію до європейського рівня за короткий період між Першою і Другою світовими війнами.

Додам, що явка на виборах, яка склала 31,8 відсотка з 18 мільйонів виборців, була найнижчою з часів кінця комунізму, що було обумовлено як пандемією, так і загальним розчаруванням у посткомуністичній політичній еліті.