Охочі до крил: чому Мінстратегпром хоче забрати у «Укроборонпрому» авіазаводи

Останнім часом ми спостерігали загострення публічного протистояння Укр­оборонпрому (УОП, концерн) і авіаційної громадськості, що розгорілося через наміри Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості забрати авіабудівні підприємства під своє крило. Чому ж у міністерства з’явилося таке бажання?

І чи всі закиди, які прозвучали до Укроборонпрому, тільки на його адресу?

Нагадаємо, що в березні 2014 року уряд Арсенія Яценюка ліквідував Міністерство промислової політики (Мін­промполітики).

Спочатку підприємства авіапромисловості були переведені під Міністерство економічного розвитку і торгівлі (Мінекономіки), а через рік — під державний концерн «Укроборонпром».

Формування державної промислової політики

Ні законодавством, ні урядом Укр­оборонпрому не були делеговані природні функції міністерства. Тобто, він був уповноважений лише управляти підприємствами (наголосимо, що управління та розпорядження суть різні поняття).

А ось ключова, першорядна функція — формування державної промислової політики в промислових галузях — залишилася за Мінекономіки! Тому закиди до УОП, що за довгі роки не розроблено держпрограму галузі, не створено умов для її нормального функціонування тощо, не зовсім за адресою — першорядна відповідальність за Мінекономіки! Адже Мінпромполітики не зникло в нікуди, воно перетворилося на окремий блок Мінекономіки.

Безумовно, Укроборонпром як керуюча компанія мав стати ініціатором процесів формування промислової політики, та через спрощене, непрофесійне розуміння процесів високотехнологічного виробництва педалював лише ті напрями, де зрозуміліше і затишніше: кадри і фінанси.

Негативна динаміка зайнятості на Харківському авіаційному виробничому підприємстві.

Кадри і фінанси

Який ключовий важіль управління підприємством? Контракт iз керівником! Раніше уряд (КМУ) через центральний орган виконавчої влади (міністерство) призначав керівника держпідприємства і в разі неналежного керівництва звільняв (розривав контракт). Тепер же цю функцію передали Укроборонпрому.

І в цій царині претензії до концерну величезні. Богатирський розмах: тільки на «Антонові» за п’ять років змінилося шість керівників, не кажучи про безліч інших підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК).

При цьому спостерігаємо цікаве явище: нове призначення — вище ставки внесків в Укроборонпром! Так, iз призначенням передостаннього керівника «Антонова» внески злетіли до 60 млн грн (жовтень) і досягли за три останні місяці (серпень, вересень, жовтень) 99,5 млн грн.

Конкретної інформації, що ці кошти йшли на потреби інших підприємств ОПК, немає, тільки розлогі заяви представників УОП (ні сум, ні для яких підприємств). Але точно відомо, що в авіабудування вони не потрапили.

Лише за три роки, 2018-2020, авіапромисловість внесла 255,3 млн грн, які могли б iз лишком покрити заборгованість iз заробітної плати на Харківському авіазаводі, де кількість працівників за час підпорядкування Укроборонпрому знизилась майже наполовину.

Лише в 2018-2020 роках авіабудівні підприємства перерахували внесками до Укроборонпрому 255,3 млн грн.

Корпоративна реформа в ОПК або приватизація без приватизації

Показово, що на тлi катастрофічного падіння серійного виробництва авіаційної техніки Укроборонпром за ініціативи ексміністра економіки Айвараса Абромавічуса, який був призначений наприкінці серпня 2019 року генеральним директором УОП, розпочав просування так званої корпоративної реформи в ОПК. Її очевидний ключовий основоположний принцип — дистанціювання уряду від процесів, що відбуваються на державних підприємствах.

За законом, генерального директора Укроборонпрому призначає й звільняє Президент України. Запропонована УОП корпоративна реформа цю функцію закріплює за наглядовою радою з так званими незалежними членами, за образом і подобою Нафтогазу, Укрзалізниці, Укрпошти.

Тобто, якщо до керівника концерну в уряду або у Президента виникнуть претензії щодо неефективності управління, прибрати його з посади без рішення наглядової ради буде неможливо.

До того ж вона (реформа) пропонує істотні додаткові повноваження для Укроборонпрому: до функцій управління додаються ще й функції розпорядження майном держпідприємств. Як результат таких ініціатив у липні 2020 року зареєстрований законопроєкт №3822 (Ігор Копитін, Ірина Верещук, Давид Арахамія та інші), де найпильнішу увагу приділено, звичайно, майну, внескам і наглядовій раді.

Один iз яскравих абзаців законопроєкту:

«За погодження з уповноваженим суб’єктом управління ... (читаємо — Укроборонпром), нерухоме майно об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації, може бути відчужено відповідним підприємством або господарським товариством...». Що це, як не приватизація без приватизації?

З огляду на те, що на минулому тижні раптом стало відомо про проведену без шуму в 2018-2020 роках перереєстрацію на Укроборонпром виробничих корпусів цілої низки держпідприємств, розуміємо, яким високим ризикам піддається їх майно, якщо цю норму закріпити законодавчо. Зауважимо, що таке віртуозне дійство з перереєстрації об’єктів держвласності без залучення судових структур і Мін’юсту просто було неможливим.

На тому ж тижні комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки ВРУ під безглуздим приводом запропонував виключити з розгляду в 2021 році законопроєкт Мінстратегпрому «Про розвиток авіаційної промисловості»: «Доцільно розробляти після розроблення й затвердження загальнодержавної програми розвитку авіації на найближчі 10 років».

Виникає питання: який причинно-наслідковий зв’язок між цими подіями? Тим більше що розробки «програми розвитку авіації» як такої взагалі не передбачається (не плутати з програмою розвитку авіапрому). Натомість комітет не забув запропонувати спірний, не погоджений iз міністерством законопроєкт №3822.

Свою прихильність до тієї ж моделі корпоративної реформи з «незалежними» наглядовими радами та «незалежними« директорами підтвердив і новопризначений гендиректор Укроборонпрому Юрій Гусєв на пресконференції, що відбулася 3 грудня.

При цьому він ухилився від прямого запитання щодо доцільності невідкладної передачі до Мінстратегпрому авіапідприємств (найбільш значущих донорів УОП) і заявив, що хоче проконсультуватися з цих питань з автором моделі реформи Абромавічусом. Знову лунають роками заяложені слова про необхідність аудиту, реформування, кризовий менеджмент, прозорість та холдинги, немов і не відбулася зміна керівництва концерну.

Нагадаймо, що за заявою спікерів УОП на аудит і розробку корпоративної моделі вже витрачено 900 тисяч євро і що українським законодавством докладно і ґрунтовно встановлено правила утворення і діяльності державних холдингових компаній (Господарський кодекс, закон про холдингові компанії, постанова уряду про порядок утворення державної холдингової компанії).

Контроль над галуззю

Отже, бачимо, що в авангарді боротьби з молодим міністерством з питань стратегічних галузей промисловості за підприємства авіапромисловості — в першу чергу за ДП «Антонов» спостерігаємо присутність чотирьох ключових гравців: Укроборонпром, Мінекономіки, Мін’юст і Комітет iз питань національної безпеки. До них підключені окремі народні депутати, в основному з правлячої партії і партії «Голос».

Скільки ж невидимих учасників цього процесу з обох сторін, iще доведеться дізнатися. Перші ластівки інформації про інтерес багатих людей до авіапідприємств уже просочилися в пресу. Можна розцінювати цей інтерес як iмовірність залучення в галузь внутрішніх інвесторів, що працює, безумовно, в плюс зміцненню національної економіки.

Однак при ослабленні державного контролю над ситуацією ефект від такого інтересу може стати вкрай негативним — нераціональне використання активів і остаточне розграбування галузі. У цьому сенсі на Мінстратегпром покладається найважливіша відповідальність за збереження і зміцнення українського авіабудування.

Як будемо розв’язувати задачу?

Ступінь руйнувань у промисловості настільки високий, що для перелому ситуації Мінстратегпрому належить виконати величезну роботу.

Горизонт державної промислової політики повинен бути розширений, відсунутий як мінімум на два десятиліття вперед, а не на три-чотири роки, як сьогодні. До вироблення цілей і завдань, розробки принципів і основ державного регулювання в галузі необхідно залучити кращих науковців та виробничників, людей, здатних мислити незалежно і масштабно, фахівців не тільки з авіапромисловості, а й з інших сфер авіаційної діяльності.

Ключові принципи розвитку — програмно-цільовий підхід до розробки, створення, виробництва авіаційної техніки та поглиблення взаємовигідного міжнародного співробітництва. До сфери уваги міністерства мають бути віднесені не тільки підприємства держсектору, використання такого інструменту, як державно-приватне партнерство, — один із пріоритетних напрямків.

Сьогодні спостерігаємо, що з риторики публічної суперечки стрімко зникають такі терміни, як «авіаційна техніка», «безпека польотів» та інші, але безсоромно превалюють «майно», «внески», «територія»... Значить, наближаємося до апогею.

Кульмінаційної розв’язкою стане вибір урядом основного принципу промислової політики: або модель корпоративної реформи Укроборонпрому з дистанціюванням державної влади від держпідприємств, або запропонований Мінстратегпромом програмно-цільовий метод управління галуззю (простіше — чітка реалізація державних програм).
Я обираю другий варіант, оскільки перший не залишає навіть слабкої надії на відродження вітчизняного авіабудування.

Любов БУКРЄЄВА,
авіаконструктор, ексзаступник генерального директора Київського авіаційного заводу «Авіант»