Багато хто з пацієнтів свій вибір пояснює тим, що тут як удома. Навіть борщ у їдальні пахне по-домашньому. І пампушки з часником до нього, і вареники на вечерю...
Все це нівелює закономірний стрес i налаштовує на швидке одужання. Між іншим, зазвичай звідси після хірургічного втручання виписують на п’ятий день.
— У медицині є таке поняття, як оборотність ліжок, — пояснює 57річний головний лікар комунального некомерційного підприємства «Хорольська центральна районна лікарня» Михайло Виноград. — Чим швидше ми виходимо хворого, тим швидше ліжко (а їх у нас 140) може зайняти інший пацієнт.
Ще не так давно середній ліжкодень у нас становив шість днів, а сьогодні нормою стало п’ять. Мені взагалі імпонує хірургія одного дня, як це давно існує в світі. Якщо людину прооперували зранку з приводу грижі чи апендициту і в неї немає ускладнень, то ввечері її виписують.
В українській системі охорони здоров’я багато чого не так, як у світі. Слава Богу, настали часи змін.
100 років чекали на ліфт...
— Ми відстаємо від розвинених країн років на двадцятьтридцять, а може, й більше, — говорить Михайло Васильович. — Причому в елементарних речах, вирішення яких чомусь ніхто на себе не брав. Наприклад, у нашому інфекційному відділенні з моменту його створення не було централізованого кисневого постачання, що забезпечувало б безперебійну роботу апаратів штучної вентиляції легень.
Але свого часу ми одними з перших в області придбали кріоциліндри, провели до кожного ліжка у відділенні відповідні комунікації, і тепер, коли треба рятувати ковідних хворих, не залежимо від підвезення кисневих балонів, що іноді перетворювалося на екстрим.
Тепер кисень постійно є і в хірургії, і в терапії, і в реанімації, пологовому, дитячому, неврологічному відділеннях. Один циліндр замінює 22 балони стисненого кисню. Це ж зручно! На жаль, кисневі концентратори, які з початку епідемії коронавірусу благодійники уже доволі багато постачили у лікарняні заклади, в тяжких випадках легеневої недостатності малоефективні, тому розраховувати на них стовідсотково не можна.
Хорольська районна лікарня входить у перелік восьми опорних закладів охорони здоров’я Полтавщини, відтак включена до масштабної програми президента України «Велике будівництво», якою передбачено реконструювати та капітально відремонтувати 210 приймальних відділень у межах держави. Тож нині тут киплять ремонтні роботи.
— Це було ще одним недоліком нашої системи: хворого з приймального відділення починали ганяти по кабінетах — то на одне обстеження, то на інше, — розповідає Михайло Васильович. — А якщо тяжкий пацієнт, то він змушений був лежати на ношах у коридорі або на кушетці чекати, поки його огляне лікар і вирішить, куди далі спрямовувати, призначалась послідовність обстежень, лікування. А це втрата часу.
Після закінчення реконструкції все буде по-іншому. Вся найсучасніша діагностична апаратура буде зосереджена на відремонтованих 700 квадратних метрах і працюватиме цілодобово. Тут робитимуть, окрім традиційних кардіограми й ультразвукового обстеження, огляди з використанням ендоскопа, ангіографа, цифрового рентгенапарата, комп’ютерного томографа. Діятиме сучасна лабораторія. А хворі в очікуванні лікаря не сидітимуть під дверима, а перебуватимуть у добре оснащених палатах.
Для тяжкохворих на другому поверсі приміщення функціонує відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії. І підніматиме їх нагору ліфт, якого тут зроду не було. До речі, його вже збудували. І це називатиметься не приймальним відділенням, а відділенням невідкладних станів.
Цей швидкий стрибок iз нижчого рівня медицини на вищий обійдеться у понад 5 мільйонів гривень, значну частину з яких залучила народний депутат України Анастасія Ляшенко. Але цього стрибка довелося чекати не одне десятиліття.
— Й про адміністративну реформу, і про реформу медицини в Україні, зокрема про створення госпітальних округів, говорилося давно, — каже Михайло Виноград. — Усі розуміли, що це неминуче, однак ніхто не хотів брати на себе відповідальності за їх проведення, бо це непопулярний, місцями болісний процес. Та з часом про негативні моменти реформування і про самих реформаторів забудуть, а система працюватиме!
Власне, реформування Хорольської ЦРЛ розпочалося 12 років тому, відколи її очолив хірург за спеціальністю Михайло Виноград — людина, надзвичайно віддана своїй професії. Найперше було створено відділення реанімації. Особисто я не знала, що цих надважливих відділень досі немає у багатьох районних лікарнях або вони лише так називаються, бо працює там усього один анестезіолог, тоді як для повноцінної роботи їх потрібно щонайменше три. Адже вдало прооперувати пацієнта — це лише половина успіху, а ще половина залежить від правильного догляду та інтенсивного лікування.
Сьогодні в Хоролі успішно проводять малоінвазивні втручання з приводу жовчнокам’яної хвороби, гострих станів у черевній порожнині, хвороб шлунка і дванадцятипалої кишки, кишечнику, легень, гриж, гінекологічних і проктологічних захворювань, ЛОРорганів, а також операції на судинах.
Особлива гордість керівника лікарняного закладу — відремонтоване минулого року пологове відділення, де щорічно з’являються на світ понад 250 малюків і де впроваджено чимало інноваційних технологій. Щоб оновити його, Михайло Виноград залучав кошти, звідки тільки міг: і з фонду розвитку територій області, і з депутатських фондів, як обласних, так і районних, і з бюджетів територіальних громад...
— Люди, дякувати їм, не відмовляють у моїх проханнях, адже розуміють, що я для них стараюся і що виділені кошти підуть справді в діло, — говорить Михайло Васильович. — Таким чином у нас з’явилися й реанімобіль, відеофіброгастроскоп iколоноскоп. А на кошти, виділені мені як депутату обласної ради минулого скликання на соціальний розвиток, ми встановили автономні теплогенераторні та придбали цифровий рентгенапарат.
«Дітвора» творить дива
Михайло Виноград — надійний захисник інтересів людей.
А найбільше знають про це в колективі, який він очолює. Для більшості з його підлеглих він — як турботливий батько: дбає і про те, щоб вони були забезпечені власним житлом, і щоб харчувалися вчасно, і щоб дозвілля проводили з користю. Тому в Хорольській лікарні немає дефіциту кадрів.
А в колективі з 50 осiб лише семеро лікарів пенсійного віку. Сюди просяться фахівці на роботу і з Лубен, і з Кременчука, і з Полтави. Однак головний лікар підбирає собі спеціалістів із перспективних студентів Української медичної стоматологічної академії, яку сам закінчував. А найперша вимога у Михайла Винограда — щоб лікар любив людей. І з цього, певно, починається успіх його колективу.
— Я виховую в молодих колег насамперед людяність. Фаховість — потім. Якщо в лікаря немає любові до хворого, то йому треба кидати медицину. Лікар не має права відмахуватися від його тривог і сумнівів, навпаки, має їх розвіяти, не допускати виникнення конфліктів. Тим паче — не «викручувати руки» пацієнтові, називаючи якісь суми «подяки» за свої послуги.
А щоб підготувати спеціаліста, на переконання Михайла Винограда, йому треба довіряти. Хоч як парадоксально це звучить, але багато професійних хірургів не завжди приділяють увагу навчанню молодих лікарів.
— Дуже радію, що можу передавати свої знання і вміння тим, хто приходить старшому поколінню на зміну, — говорить мій співрозмовник. — Я вчу їх оперувати і при цьому даю їм багато самостійності. Вони цінують мою довіру. А нинішня «дітвора» (так я називаю молодих лікарів) дуже талановита й мобільна. Їм немає тридцяти, а вони розмовляють однією мовою з висококваліфікованими спеціалістами.
Щоб досягнути більшого, прагнуть учитися далі, складають iспити. От, приміром, 29річний Ярослав Цимбал, прекрасний черевний хірург, додатково опанував спеціальність судинного хірурга, щоб згодом працювати інтервенційним кардіологом. Я впевнений, незабаром робити коронографію (метод обстеження, який дає змогу оцінити стан судин та анатомію серця. — Авт.) і стентування хворі приїздитимуть у Хорол, до Цимбала.
А 28-річний Юрій Саліженко — щелепнолицьовий хірург. Назвіть мені хоча б одну районну лікарню, де ще є такий вузький спеціаліст. А він нам був украй потрібен, бо поруч iз Хоролом проходить автотраса Київ—Харків, де часто трапляються ДТП і звідки привозять потерпілих, яким потрібні операції на обличчі.
35-річний лікаротоларинголог Володимир Волошин ювелірно виконує ендоскопічні операції на ЛОРорганах.
Дивлюся на них і радію, бо вони вміють те, що не завжди вміють люди мого покоління. Вони швидко і фахово оцінюють результати обстежень, освоюють сучасне обладнання. За ними майбутнє.
Будуть пацієнти — будуть гроші
— Я ставлю перед колективом завдання бути конкурентними фахово, — продовжує Михайло Виноград.
— Так, можна навчитися ставити діагнози, але якщо не буде чим оперувати, обстежувати, то гріш ціна тим знанням. Тому роблю все для того, щоб рівень матеріальнотехнічного забезпечення нашого закладу відповідав сучасним вимогам. Включення лікарні в державну програму «Великого будівництва», визначення її опорною в госпітальному окрузі допоможе нам вийти на ще вищий рівень.
Ми, до речі, давно лікуємо не менше 80 відсотків тих, хто до нас звертається. Решта — це складніші випадки, які потребують спеціалізованого втручання у лікувальних закладах Полтави, Харкова чи Києва. Мої підлеглі прекрасно усвідомлюють: якщо виписуватимуть тільки направлення до інших медзакладів, то високих зарплат не бачитимуть.
Участь лікарні в пілотному проєкті Національної служби здоров’я України (НСЗУ), під час якого була відпрацьована модель оплати медичних послуг за лікування конкретного пацієнта, яка вже успішно працює у світі, показала, що медик може отримувати гідну зарплату, якщо більше працюватиме, ефективніше, на сучасному рівні.
— Ми проаналізували статистику й побачили, хто чого вартий, — розповідає Михайло Виноград. — Один хірург, до прикладу, оперує за рік 20 чи 70 пацієнтів, інший — 100, а ще хтось — 200 чи й 250. Відповідно, вони отримали й доплату від НСЗУ за свою працю. На заводі ж робітники отримують заробітну плату від виробітку, правда?
Так, не всі хвороби оплачуються однаково. Скажімо, прооперувати гострий апендицит коштує 78 тисяч гривень, а держава повертає лише 2. Хоча тут бувають й ускладнені випадки, і легші. Сьогодні собівартість наданих послуг низька й не відповідає реальним затратам. Міністерство охорони здоров’я, щоправда, обіцяє переглянути розцінки.
А ми вже переглянули наш колективний договір і прибрали звідти, зокрема, пункт про виплати за вислугу років. Адже побачили, що людина з тридцятирічним досвідом не завжди працює ефективніше. Зате ввели оплату за фаховість. Лікар iз вищою категорією, яку, звісно, треба підтвердити, має право на 40відсоткову доплату, з першою — на 30, а з другою — на 20 відсотків.
І, маючи додатково зароблені кошти, змогли розділити оплату праці лікаря, медичної сестри і молодшого медичного персоналу, які були фактично на одному рівні, а також підняти ставки водіям, двірникам, кухарям, своїй невеликій будівельній бригаді, працівникам господарчої служби.
На жаль, НСЗУ забезпечує лише оплату праці медичних працівників, але хворі й далі змушені купувати медикаменти і витратні матеріали за власні кошти. І це велика проблема сьогоднішньої медицини, в якій досі не введено медичне страхування. Зрозуміло, це питання тісно пов’язано з економікою, з наповненням державного бюджету.
Я знайомий iз досвідом страхової медицини у багатьох країнах і знаю, наприклад, що в Чехії кожен громадянин, який працює, відраховує на медицину 4,5 відсотка своїх заробітків, а ще 9 за нього доплачує підприємство. А стентування судин і коронарних артерій там узагалі повністю проводиться за рахунок страхової компанії. Щоправда, стентів у Чехії існує понад 20 видів, і за додаткову доплату можна вибрати дорожчий.
Поки що це лише у мріях головного лікаря Хорольської центральної районної лікарні. Але останнім часом суспільство так стрімко розвивається, що затяжні проблеми вирішуються якщо й не миттєво, то досить швидко.