На Місяць чи у теплі Зубаї? Лялькові театри Києва запрошують на незвичайні прем’єри

Подорож до розуміння гігієни

«Зубата втрата» є першою п’єсою Катерини Лук’яненко — режисерки Київського театру ляльок і викладачки акторської майстерності для дітей у Школі акторського та дикторського мистецтва. Дівчина написала її під час І Лабораторії драматургії від НСТДУ (тривала з червня 2019­го по лютий 2020 року), куратором якої був відомий український драматург Павло Ар’є.

На початку цього театрального сезону Катерина презентувала п’єсу на сцені рідного театру у власному режисерському рішенні. Постановка стала третьою її роботою на столичній сцені (у репертуарі театру йдуть її вистави «Чому ростуть діти» і «Різдвяна рукавичка»).

Вистава «Зубата втрата» розповідає про дантистів, які прагнуть у доступній та цікавій формі донести до людей (особливо дітей!) розуміння того, що за зубами треба дбайливо доглядати. Таким чином вони вирішують показати історію про дівчинку Лізу, яка обожнювала солодощі і лінувалася чистити зуби. Повчальна казка поставлена як веселі й захопливі пригоди, що часом переростають у комедію жахів, інколи в трилер та навіть у справжній бойовик.

Разом зі своїм молочним Зубом­різцем, який випав у дівчинки, Ліза подорожує зубозалізницею, летить з аеропорту «Зубяни» у теплі Зубаї, де у Зубному порту сідає на корабель із гламурними золотими зубами, а далі на пончику нарешті допливає до країни Молочних зубів.

Але на цьому її мандри не закінчуються, адже їй доводиться рятувати чарівну країну від загарбників — фаст­фуду і солодощів: гігантських Гамбургерів, Чизбургерів, Картоплі­фрі, Донатів та Льодяників.

Зрештою вона побачить­таки Зубну фею, а головне — захоче, аби її зуби завжди були здоровими. Фінальним мажорним акордом вистави є пісня Лізи у стилі реп: «Зуби мої берегти буду я! Зуби мої — це родина моя!».

Постановка «Зубата втрата» захоплює оригінальним сучасним сюжетом і цікавими режисерськими знахідками (багато алюзій на популярні мультфільми і фільми), яскравим художнім рішенням Дар’ї Волокушиної (використано кілька видів ляльок різних розмірів; табуретки і великі кольорові деталі, ніби від конструктора Lego, змінювалися то в кімнату Лізи, то в потяг, то в аеропорт, то в корабель), різножанровими піснями і танцями (композитор Володимир Шікало, авторка віршів Марія Патокова) та динамічною емоційною грою акторів — Юлії Шаповал, Анастасії Бучинської, Володимира Грабовського, Юрія Фарафонова, Юрія Друппа, які виконували по кілька ролей. Що цікаво, після вистави діти шукали в холі театру у продажу іграшкові зубики: багатьом захотілося мати такого ж маленького друга Зуба­різця.

Топірець короля Данила у Мюнхгаузена

Не менш яскраві враження у дитячої і дорослої публіки після перегляду прем’єри «Мюнхгаузен» на сцені лівобережного лялькового театру. Для постановки режисер Руслан Неупокоєв написав власну інсценізацію за мотивами роману Рудольфа Еріха Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена», додавши до відомої історії українського колориту. На­приклад, топірець, який герой випадково закинув на місяць, — це топірець самого короля Данила, який нині зберігається в одному з львівських музеїв. Або ж барон переконує турецького султана, що кращого вина у світі, ніж закарпатське, не існує, і, після дегустації, останній з ним погоджується.

Загалом вистава побудована на розмові Мюнхгаузена (грає Петро Чичук) із власними… думками (Володимир Шікало, Владислав Франчук, Оксана Трубецька, Юлія Олексієнко, Ріта Баранова, Сара Керді): він разом з ними пригадує свої дивовижні пригоди, переконує у правдивості карколомних подій, захоплюється власною винахідливістю.

Спершу здається таке спілкування дивним, але самі герої не раз повторюють пісню (своєрідний девіз­думку Мюнхгаузена) про те, що «мудрість не приходить без прозріння, а прозріння поруч із божевіллям ходить».

Тож думки спільно з бароном відтворюють чудні історії­спогади: політ героя на качках і гарматному ядрі; полювання на оленя, у якого, після влучення кісточкою вишні, виросло дерево на голові; про турецький біб, який швидко виріс і допоміг йому дістатися місяця; про гостювання у султана в Константинополі, який за виконану послугу подарував корабель, а за програне парі поплатився своєю казною; про величезну рибину, в череві якої він опинився разом з іншими кораблями і моряками. Тож казка «Мюнхгаузен» ніби закликає дітей вірити у диво, у незвичайні події та здібності людей, а також у будь­якій ситуації не опускати руки, шукати вихід, мислити позитивно.

Костюми героїв і ляльок (а в казці усі персонажі — чоловіки, навіть думки барона) стилізовані до часу, коли жив Мюнхгаузен (ХVІ ст.). Тоді в моді були короткі сюртуки і штани, панчохи, туфлі на підборах або чоботи­ботфорти, сорочки (з жабо), білі перуки з буклями, чорні трикутні капелюхи.

Починається і закінчується вистава зі сцени у парку скульптур, де на високому постаменті возвеличується статуя славнозвісного барона, тож домінуючими кольорами вистави є монументальні білий і золотий (костюми акторів, декорації, реквізит). Лише ляльки (Мюнхгаузен і його слуги, Генерал, Султан), які допомагають відтворити спогади головного героя, мають більшу палітру відтінків (художник­сценограф Віра Задорожня).

Постановка побудована на ритмічних танцях, а також піснях (композитор Євген Столяр), які актори виконують наживо. Дійство проходить на одному диханні, а діти на поклоні акторів аплодували їм, уже підтанцьовуючи.

Єдине, до чого виникло питання після перегляду обох вистав, так це до розв’язки сюжетів. Адже обидві постановки закінчуються тим, що помирає герой: у першій — Зуб­різець після бою за визволення країни Молочних зубів (над яким дівчинка Ліза гірко плаче), у другій — барон Мюнхгаузен, якому не вдається вибратися з черева гігантської рибини. Казка (апріорі) — це перемога добра над злом. А добро — це життя, його продовження.

Тож чи варто режисерам, які також є авторами текстів до цих вистав, у такий спосіб «лоскотати» дитячу психіку, закінчуючи казку трагедією? Під час сцени, коли помирає Зуб­різець, деякі діти плакали, а після перегляду «Мюнх­гаузена» найменшу аудиторію хвилювало питання, чи вижив барон. Як би не називали хепі­енд — банальним, трафаретним, архаїчним, — але у дитячій казці він украй необхідний.