Втеча у віртуальний світ: інтернет-залежність формується непомітно і перетворюється на недугу

Надмірне звикання до комп’ютерного, інтернетного світу, на думку медиків, має ті самі принципи, що й психологічні, й хімічні залежності.

Всесвітня організація охорони здоров’я вважає за доцільне визнати інтернет-залежність психічним розладом.

«Це хвороба», — визнають медики і кажуть, що ця проблема стає універсальною для багатьох країн.

Тотальна прив’язка до віртуального світу — річ тривожна і небезпечна.

За даними психологів, близько 10 відсотків користувачів інтернету мають веб-залежність. Такий діагноз, до речі, лікарі зможуть ставити залежним від селфі (йдеться про пристрасть фотографувати самого себе), від онлайн-ігор, соціальних мереж.

Самотність, брак уваги і втома від реальності

На думку психологів, формуванню інтернет-залежності сприяють певні риси характеру. Підвищена вразливість, тривожність, низька самооцінка, погана опірність стресам, нездатність вирішувати конфлікти, свідоме уникання проблем, — усе це може сприяти втечі у віртуальний світ.

«Молоді люди, які потерпають від комп’ютерної залежності, зазвичай не вміють будувати стосунки з ровесниками і протилежною статтю, погано адаптуються в колективі. Тому втікають від життєвих труднощів у віртуальний світ. І непомітно стають залежними від нього», — вважає психолог Мирослав Колодчук.
    

Людині важко висловити власні емоції, непросто налаго­джувати контакти з близькими і ровесниками — і вона шукає середовище, більш комфортне і безпечне, яке дає змогу м’якше взаємодіяти з соціумом. Інтернет для багатьох виявився рятівною соломинкою, захистом від поганого настрою, болю і приниження. Втеча в інтернет-середовище — один із способів прилаштування до цього «жорстокого реального світу».
    

Ті, хто надмірно прив’я­зуються до комп’ютерного світу, часто переживають самотність, брак уваги і взаєморозуміння з боку близьких людей. Як наслідок — постійна емоційна напруга і тривожність, які просто необхідно якось втамувати. Тож людина перемикається на комп’ютер.

«Я такий поганий, що навіть близькі мене не розуміють. Нічого з мене не вийде», — каже вона собі.

Зрозуміло, що вона насамперед потребує підтримки рідних, психологічної допомоги в подоланні різних життєвих ситуацій. Комп’ютерна залежність починає проявляти себе в шкільні роки, а її «розквіт» припадає на перші курси вишу, коли з’являється особлива потреба приймати рішення і мати силу чинити опір стресам, вважають психологи.

Хто формує з дитини «робота»?

Формування комп’ютерної залежності може бути наслідком особливостей виховання і стосунків у сім’ї. Надмірна опіка або навпаки — завищені вимоги і «комплекс невдахи», складні стосунки між іншими членами родини, складнощі у спілкуванні й неможливість порозумітися — все це болісно позначається на характері дитини.
    

«Велику роль у формуванні залежності від віртуального світу відіграють батьки, — переконана лікар-невропатолог, доктор медичних наук Уляна Лущик.

— Якось на відпочинку стала свідком ситуації: тато і мама приходять iз дитиною обідати в ресторан і кладуть перед нею на стіл планшет (маленький комп’ютер). Бо так «зручніше» — малюк не бігає, не заважає. І мама з татом не розуміють, що таким чином дають дитині хибний імпульс: там, де малюк має бути сконцентрований на смаку страви, з нього роблять механічного споживача їжі. Але ж і мультики чи казку, яку дитина в цей час дивиться, мозок не аналізує, бо організм сконцентрований на процесі травлення. Так формується однобічна особистість, яка не знає, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Або виростає «робот», який житиме «на автоматі».
    

Які віртуальні залежності проявляють себе найчастіше? Насамперед — ігрова.

«Події в комп’ютерних іграх не повторюються, вони досить динамічні, а сам процес гри — безперервний. Повне занурення у гру створює ефект участі гравця в певній віртуальній реальності, в складному процесі, до якого ти маєш особисту причетність, — каже Мирослав Колодчук.

— Саме ця властивість комп’ютерних ігор не дозволяє людині, що має залежність, перервати процес гри аби виконати якісь соціальні обов’язки в реальному житті. Ігрова залежність — це не прив’язаність до якоїсь однієї гри, радше, це психологічна «ланцюгова реакція». Пройшовши одну гру в якомусь жанрі, який найбільше сподобався, людина шукає інші ігри такого ж плану — ідентичної стилістики і відчуття напруги».
    

До речі, розробники ігор вводять у свої програми додаткові підрівні, так звані «секретки», і їх пошук вимагає чимало часу. Таким чином людині важко «відірватися» від гри, тож вона не попрощається з нею, доки не знайде всі секретні рівні, кімнати, не збере бонуси.

Ще один зі способів підсадити на «комп’ютерну голку» — надання в комплекті з грою пакета програм для створення власних сценарних рівнів гри, персонажів, заміни голосових і звукових ефектів.

Комп’ютерні симуляції — кіберпротез суспільства, кажуть психологи. Що динамічніше розвивається ігрова індустрія, то більше підлітків стають залежними від комп’ютерних ігор і віртуального світу. І цей «паралельний світ» цікавіший для них, ніж реальне життя.

Просто відключити інтернет — не допоможе

Що приваблює людину в грі? Наявність власного світу, до якого немає доступу нікому сторонньому. Відсутність відповідальності. А також реалістичність процесів і повне абстрагування від довколишнього світу, можливість виправляти помилку — шляхом багатьох спроб. А ще людина має змогу самостійно приймати будь-які (в рамках гри) рішення, незалежно від того, які наслідки вони матимуть.
    

— Комп’ютерна залежність іноді може виникати як наслідок інших недуг — депресії, шизофренії. До речі, формується вона набагато швидше, ніж будь-яка інша традиційна залежність: куріння, алкоголь, гра на гроші, наркотики, — вважає пан Колодчук. — Достатньо пів року або рік, аби комп’ютерна манія повністю оволоділа людиною.
    

До кого звернутися в разі проблеми? Помічною може стати консультація лікаря-психотерапевта, психологічна корекція, спрямована на зміцнення адаптаційних можливостей людини. Не можна легковажити проблемою, покладаючись на стереотип, що віртуальний світ — «то несерйозно».
    

Що робити батькам, близьким дитини, підлітка, які мають таку проблему? У жодному разі не карати, не відключати інтернет, не позбавляти інших задоволень.

Бо такі спроби, на думку психологів, не просто марні, а й можуть зашкодити, оскільки підштовхують підлітка до втечі з дому. Батьки повинні підтримати дитину в складних життєвих обставинах, навчити вміння регулювати власні емоції, долати кризові ситуації, будувати стосунки з ровесниками, керувати власним часом.