«Радіємо, коли потрапляємо в лікарню. Там можна помитися»: з українських криниць зникає вода

Те, що з криниць українців зникає вода, давно не новина. Цей процес триває протягом двох останніх десятиліть.

Тож уже щонайменше половина сільського населення користується свердловинами. І попит на буріння щороку зростає.

Пройдіться по будь-якому селу — ледь не на кожному стовпі побачите оголошення з пропозицією буріння свердловин. Задоволення не з дешевих — добратися до глибокого пласта води коштує від 20 тисяч гривень.

Води поки що вистачає, щоб напитися й зварити їжу

— А що робити? — каже 55-річний мешканець села Олександрівка Лубенського району Іван Шумейко. — Тримаю двох корів, одну телицю, але їх нічим поїти. Останнім часом більше п’яти відер поспiль зі своєї криниці витягнути не можу — вона вичерпується.

Рівень води поступово відновлюється, але чекати доводиться годину-дві. Тож кілька років тому найняв майстрів iз буріння свердловин, заплатив двадцять чотири тисячі. Щоправда, вода з глибини 30 метрів чомусь іде іржава (в інших односельців такої проблеми немає) — потрібно ставити фільтри.

Вони швидко забиваються — їх треба часто міняти, а це дорого. Через те й не підключаю пральної машини — мотор же полетить. Вода з моєї свердловини годиться помити руки, покупатися, промити унітаз. Худоба п’є, а родина споживає воду лише з криниці. Поки на те, щоб зварити їжу й напитися, вистачає.
    

Іван розповідає, що часто бурильники не з першого разу добираються до глибокого водоносного пласта. У його сусіда, до прикладу, тричі пробивали ґрунт.
    

Але знайти доволі таки немалу суму грошей можуть далеко не всі. Одинокі й немічні бабусі-пенсіонерки з їхньою пенсією у 2 тисячі гривень змушені економити дощову воду для прання, а п’ють або куповану пляшкову, або просять в односельців, які пробурили свердловини. Покупатися для них — то велике свято.
    

А нещодавно я дізналася про Лілію Зяблюк iз села Онішки колишнього Оржицького, а тепер Лубенського району, яка одна виховує двох малолітніх дітей. Меншенька, Марічка, страждає на муковісцидоз — тяжке захворювання, що вражає внутрішні органи. На лікування дівчинки іде стільки грошей, що навіть важко уявити. Та найбільшою проблемою сільської родини виявилася… їхня пересохла цього літа криниця.
    

— У нас у хаті немає централізованої подачі води, — розповідає Лілія. — Все життя замість теплого душу — тазик, та бажано якомога ширший, бо діти ростуть. Гаряча вода буде, якщо нагрієш. Літо дарує трохи людських благ: літній душ. А про такі зручності, як ванна чи теплий туалет у хаті, я навіть мріяти не могла. Ми з Марічкою завжди радіємо, коли потрапляємо до лікарні, бо там є вода і можна помитися. Про те, щоб пробурити свердловину, й думати не могла, адже це не по моїх фінансах.
    

На щастя, світ не без добрих людей. Полтавські волонтери, котрі підтримували Лілію Зяблюк і її доньку Марію в дитячій обласній лікарні медпрепаратами й продуктами харчування, дізнавшись про пересохлу криницю, спочатку відправили в Онішки сотню 5-літрових бутилів питної води. Однак це було ситуативне вирішення проблеми, а не кардинальне.

Тому згодом вони організували збір коштів на буріння свердловини на подвір’ї матері-одиначки.

Треба було 25 тисяч гривень (вартість одного метра — 300 гривень, плюс насос, вартість труб та інших речей). Добродушні люди з усієї України долучилися до благодійної справи і досить оперативно зібрали навіть більшу суму.
    

Лілія плаче. Від щастя: — Люди, ви неймовірні! Дякую кожному, хто зробив свій внесок у добру справу. Марійка з Арсенієм iще не розуміють до кінця, та і я, правду кажучи, ще не до кінця розумію, що за диво сталося. Ви повернули нам справжнісінький скарб — ВОДУ!

Очерети не ростуть, гине риба

Аби дізнатися про реальний справ iз водними запасами, ми звернулися до провідного інженера-гідротехніка Регіонального офісу водних ресурсів у Полтаві Володимира Кириленка.
    

— Чому зникає вода в криницях українців? — iз цього запитання почалася наша розмова.
    

— Тут кілька чинників. Лише за останні пів століття людина стільки зробила втручань у природу, скільки не робила за всі попередні тисячоліття, відколи існує життя на планеті, — відповів Володимир Михайлович. — По-перше, висушили болота, звідки беруть витоки багато дрібних річечок. Як наслідок, вони помітно обміліли чи пересохли. Торфовища в їхніх заплавах без підземного зволоження стали пожежонебезпечними. Вони займаються то тут, то там, гасити їх важко, і це додаткове навантаження на екосферу.
    

По-друге, були зруйновані та занедбані мінігідроелектростанції і шлюзи на річках із їхніми гідроспорудами, завдяки яким регулювалися запаси води. Колись невеликі гідроелектростанції в межах Полтавської області стояли по Ворсклі одна за одною: у Перегонівці, Кунцевому, Нижніх Млинах, Вакуленцях, Опішні, Деревках, на Пслі — у Сухорабівці, Остап’єму, Великій Багачці, Шишаках, Великих Сорочинцях, Рашівці, Малих Будищах, Книшівці…

Ставки на балках також перекривалися греблями із водорегулюючими спорудами. Таким чином, дощові й снігові води акумулювалися, а не збігали, як зараз, разом із паводками прямо до Дніпра і Чорного моря. Велика кількість гідроспоруд на ставках і водосховищах нині не мають господаря.

Наприклад, два роки тому після весняної повені на близько сотні таких водойм були зруйновані греблі або інші елементи гідроспоруд, але їх нікому відновити. А це значить, акумуляція стоку для витрачання вологи в посушливі періоди ще більше знизилась.
    

На плесах і на старих долинах річок, які всі мають повільні течії, колись ріс очерет, коріння якого затримує осади в каламутній воді. На таких ділянках річка самоочищується і відтворюється. Очерет iще й використовували у різноманітних промислах (в’язали мати для очеретяного перекриття даху, огорожі).

А тепер гляньте: за багато років безсистемного господарювання зникли навіть захисні смуги багатьох річок, землі порозорювали аж до заплав.

Усі поля обробляються засобами захисту рослин, отрутохімікатами, які змиваються опадами у русла. А оскільки течії сьогодні набагато повільніші, ніж було раніше, випадають в осад, відтак дно річок замулюється.
    

До водойм разом зі скидами потрапляють також залишки пральних порошків зi шкідливими фосфатними сполуками, якi не нейтралізують навіть очисні споруди.

Екологічна спільнота європейських країн закликає відмовитися від них, адже фосфати значно зменшують вміст кисню у воді, стимулюють ріст водоростей, згубно діють на рибну фауну. У Сулі, наприклад, із 41 виду риби вже залишилося усього 13, здатних нереститися за таких умов.
    

Отже, крім дефіциту води, гостро стоїть питання і збереження її якості.

Закон сполучених посудин: вода з колодязів перетікає у пересохлі водойми

— Особливу увагу слід звернути на такий техногенний фактор, як вплив на поверхневі й підземні води нафтогазових свердловин, — продовжує Володимир Кириленко. — Кілька років тому на державному рівні почали активно пропагувати добування сланцевого газу, наголошуючи на його цілковитій безпечності.

«Грандіозні перспективи» його видобутку спокушають багатьох, хто намагається вирішувати вузькогалузеві проблеми. Але біда в тому, що для цього треба бурити багато глибоких вертикальних і горизонтальних свердловин, до яких за існуючої технології в період експлуатації необхідно закачувати значні обсяги води та хімічних розчинів. Мабуть, було б доречним спочатку дослідити вплив уже існуючих свердловин на річки та інші поверхневі водойми. Поки не маємо даних про те, як швидко вони можуть відновлюватися.
    

Окрім того, на маловодді позначається невпинне підвищення температури на планеті, зменшення опадів. Підвищення температури — це прискорене випаровування. І сьогодні на Полтавщині, яка ще географічно відноситься до лісостепової зони, клімат уже здебільшого такий, як у степовій. А це значить, що для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва запаси вологи в метровому шарі ґрунту необхідно поповнювати штучно, тобто застосовувати зрошення.
    

— Але, конкретніше, як це пов’язано з пересиханням криниць?
    

— Коли водойми міліють, рівень ґрунтових вод на прилеглих територіях, розташованих вище дна поверхневих водоймищ, опускається, і вони (за законом сполучених посудин, який гласить, що рівень рідин у посудинах, сполучених між собою, має бути однаковим) потроху перетікають до природних дрен — річок, ставків та водосховищ. Це відбувається якраз на глибині залягання верхніх шарів води, що наповнюють криниці. А водойми міліють, бо до них немає притоку від боліт, як ми зазначали вище. Дощові води, кількість яких щороку зменшується, насичують пересохлу землю, а до річок стікати не встигають. Тобто, все дуже взаємопов’язано.
    

Рівні води та її запаси, обсяги поверхневого стоку, щодобові витрати постійно контролюють пункти спостережень гідрометеорології. Так, на 17 листопада, до речі, рівень Кам’янського водосховища нижчий за норму на 20 сантиметрів, а Кременчуцького — аж на 1,82 метра.

Витрати води і швидкість течій говорять про катастрофічне обміління водних артерій. Так, зокрема, по території Кобеляцького району за одну секунду у Ворсклі протікає всього 7,6 куб. м води при нормі 26,8 куб. м, у Пслі біля Запсілля Кременчуцького району цей показник 12,2 куб. м при нормі 31,1 куб. м.

Та найгірша ситуація на Сулі, по якій, хто пам’ятає, ще в сімдесятих роках ходили катери й суховантажні баржі. Тепер там за секунду при нормі 16,2 куб. м протікає всього 1,49 куб. м. Притоки цих річок, на жаль, також не дають прибавки, якщо немає опадів.
    

До падіння рівня ґрунтових вод призводять також викачування її потужними промисловими виробництвами, вирубування лісів у верхів’ях річок, масштабна забудова великих ділянок прилеглих прибережних територій. Усе це порушує баланс у живій природі.
    

— Який же вихід?
    

— Треба більше акумулювати води, відбудовувати та передавати гідроспоруди в оренду, щоб у них був господар, розчищати замулені ділянки річок і ставків. Регулювання рівнів води в руслі ділянок річок без шкоди довкіллю дозволить навесні створювати додаткові запаси води та вологи для поступового їх витрачання у безводний період. І це робиться згідно з регіональною цільовою програмою покращення водного господарства.
    

Без сумніву, важливим фактором підвищення водності кожної річки та її приток є створення прибережних захисних смуг і заліснення на всіх басейнах водойм, обмеження ведення активного господарювання на таких землях, як це визначено Водним i Земельним кодексами України.
    

Ефективним та безпечним має бути перехід на централізоване водопостачання в населених пунктах. Буріння артезіанських свердловин — вимога часу. Полтавщині пощастило, що вона розташована на потужних підземних водних пластах, на відміну від південних областей.
    

На жаль, стверджують фахівці, обміління криниць уже є невідворотним природним фактором. Можна, звісно поглиблювати колодязі, але надовго це не допоможе. За прогнозами, років через 10 років води в колодязях у більшості регіонів може взагалі не залишитися.

Альтернативою цьому є буріння глибокої свердловини на населений пункт і під’єднання її до центрального водогону, як це, наприклад, недавно було зроблено в Опішні. У розвинених європейських країнах проблеми із водопостачанням у невеликих населених пунктах вирішують саме так.

Це виходить значно дешевше, ніж бурити свердловину на кожному подвір’ї окремо. Однак аж ніяк не всім зневодненим сільським громадам вистачить на це коштів. З огляду на масштабність проблеми тут потрібна і державна підтримка.