Сергій Кривонос: «Ми повинні відбити будь-яке бажання у Росії продовжувати агресію проти України»

Вірмено-азербайджанський конфлікт показав, як постійний розвиток та модернізація армії, а також застосування високотехнологічної зброї допомагають отримати перевагу в ході бойових дій.

Україна має звернути увагу на досвід Азербайджану та розвивати свої зброй­ні сили, аби бути готовою будь-якої миті дати гідну відсіч агресивним намірам Російської Федерації та відбити у неї будь-яке бажання продовжувати агресію проти нашої країни.

Про це та про багато іншого в ефірі «Апостроф Live» розповів заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос.

Небезпека для будь-якої точки Європи

— Нещодавно секретар РНБО Олексій Данілов заявив про те, що в Криму може бути ядерна зброя. Наскільки серйозною є небезпека?
    

— Можливості Російської Федерації щодо зберігання та розташування ядерної зброї на території окупованого Криму достатньо великі. Ще з радянських часів там існували декілька об’єктів, які використовували для зберігання ядерної зброї. Один з об’єктів — це так звана «Феодосія-13», нині це село Краснокам’янка.
    

Татарською мовою це урочище Кизилташ, де з початку 50-х років протягом 6 років велося велике будівництво бази зберігання. Це колишнє 12-те управління міністерства оборони СРСР, яке відповідало якраз за ядерну зброю. Об’єкт був у використанні до 1996 року, а остання зброя звідти була вивезена у середині 1990-х років.
    

Це величезний об’єкт, це понад 30 км тунелів розмірами, як у метрополітені, а в деяких моментах — значно більші. Об’єкт було частково законсервовано, частково  розкрадено. За нашою інформацією, після анексії Криму Росія почала проводити певні роботи на цих об’єктах.
    

Другий об’єкт, який є на території Криму, — це Балаклава, де розташовані підводні човни РФ. Також там додатково, і це перевірена інформація, зроблені штольні для підводних човнів.
   

— Це ми зараз говоримо про стратегічну ядерну зброю. Є ще тактична. Наскільки вона небезпечна для України?
    

— Якраз у цих сховищах зберігали зброю й тактичного рівня, й оперативного, й оперативно-стратегічного. Тому розміщення на території Республіки Крим навіть тактичної зброї, яка дозволяє її використовувати у вузькому компоненті, створює велику небезпеку як для Європи, так і безпосередньо для нас.
   

— Який радіус дії такої зброї та яку максимальну шкоду вона може нам завдати?
    

— Залежно від еквіваленту ядерного боєприпасу. Якщо він тактичної дії, то одного боєприпасу буде достатньо, аби підірвати, наприклад, Київську гідроелектростанцію і створити величезну проблему для міста Київ. При підриві гідроелектростанцій той обсяг води, який зберігається у водосховищах, немов цунамі, зноситиме усе на своєму шляху. Біля Києва висота першої хвилі буде від 18 до 21 метра, залежно від наповненості водосховища.
   

— Крим називають наземним авіаносцем. Куди може потрапити ракета, випущена, наприклад, iз Балаклави? Якою є загроза для різних частин України та Європи?
    

— Питання полягає не тільки в ракетах. Наприклад, при базуванні там бомбардувальників Ту-22М3 вони можуть загрожувати навіть Великій Британії.
   

— Якщо говорити про оновлення ядерної зброї, яка зараз є в Російській Федерації, чи багато там з’явилося нового озброєння?
    

— Важко сказати, якого типу ядерні боєприпаси вони там розміщують, нового чи старого. Але все це створює велику небезпеку для будь-якої точки Європи.
   

— Чи може Росія використовувати Крим як фактор геополітичного впливу не лише щодо України, а й Європи в цілому?
    

— Звичайно, тому що якраз Крим і цікавив Росію як фактор розміщення там своїх військових контингентів. У першу чергу це базування Чорноморського флоту, тому що тільки Севастополь та Донузлав за своїми характеристиками підходили для розташування великої кількості військових кораблів. Той самий Новоросійськ за своїми природними факторами не підходив, тому вони й трималися, бо їм не було куди піти.
    

Та кількість аеродромів стратегічного рівня, які існували на території Криму, якраз дозволяла авіації РФ злітати та завдавати за необхідності ударів у далеких точках. Це додатковий трамплін для досягнення дальніх цілей.

Роботи теж воюють

— Росія має зараз найбільше ядерних боєголовок у світі — 6 тис. 490, а США — лише 5 тис. 800. Наскільки важливо зберігати паритет?
    

— Насправді цифри ці сприймаються тільки арифметично. Навіть третини того, що є в США та Росії, достатньо, щоби знести в попіл усю територію нашої планети. Тобто кількість ракет значно перевищує кількість об’єктів, які цікавлять ворога. США та РФ розуміють, що це значно більше, ніж потрібно. Вони враховують, що частина засобів доставки ядерних боєприпасів може бути знищена, тому створюється запас, необхідний для того, щоб ці ядерні боєприпаси все ж таки досягли мети.
  

— Тобто це ракети про запас? Навіщо тоді нарощується цей потенціал?
    

— Дивіться, частина нарощується, а частина знімається та йде на утилізацію. Тому це процес постійної заміни. А кожна сторона хоче мати більше зброї. Це такий двосторонній процес, який дуже важко зупинити. Зараз знову цей маховик запущений, спіраль холодної війни розкручується.
  

— Можна сказати, що коли одна сторона отримає суттєву перевагу, то станеться щось погане? Зникне фактор ядерного стримування?
    

— Уже переглянуті певні питання стосовно можливо­стей ведення війни. Зараз усі розуміють, що війни, які ще тривають, та війни майбутнього — це війни безпосередньо високоточних боєприпасів, точкових ударів.

Це використання роботів на війні, і в першу чергу — використання безпілотних літальних апаратів, які дуже ефективно себе показують. Навіть останні події вірмено-азербайджанської війни доводять, наскільки ефективно працюють турецькі «Байрактари», знищуючи техніку.

І Росiя може програвати

— Ми знаємо, що в конфлікті в Нагірному Карабаху днями було підписане перемир’я. Це дійсно перемога Азербайджану, який повернув свою територію?
    

— Це дуже яскравий приклад, адже крок за кроком керівництво Азербайджану, розуміючи необхідність повернення цих земель та маючи підтримку власного народу, готувало свої збройні сили для того, аби завдати удар у потрібний момент. Готували політичну підтримку, у першу чергу це є підтримка Туреччини.
    

Азербайджан чітко вибрав той момент, коли країнам Великої сімки було не до конфлікту в Нагірному Карабаху. По-перше, вони врахували проблему з коронавірусом. По-друге, вибори у Сполучених Штатах Америки, невизначеність країн Європи — Німеччини та Франції. Коли всі ці факти були чітко враховані, було завдано удару.
   

— Завдяки чому Азербай­джан був сильнішим у військовому плані?
    

— Велика увага з боку керівництва країни приділялася зростанню спроможності азербайджанської армії. Президент постійно контролював розвиток і модернізацію армії, це було ним чітко визначено, і ми знали про це ще до початку цього конфлікту.
    

Крім того, було правильно оцінено сучасні реалії ведення війни. На даному етапі, особливо з урахуванням того гірського рельєфу, ані танки, ані БМП, ані БТР не дали б того ефекту, який міг бути на рівнині.

Це по-перше. По-друге, використання сильної системи радіоелектронної боротьби, сильної системи розвідки та високоточних боєприпасів — точкові удари — паралізували елементи критичної інфраструктури вірменських збройних сил.
    

Якщо розглядати збройні сили Вірменії як людський організм, то ударів було завдано саме в больові точки, і це значно зменшило їх спроможність до опору. Ми бачимо, що навіть із патріотичним посилом із боку двох армій усе одно техніка вирішувала значно більше. Військово-технічний потенціал країни — це дуже важливо.
   

— Азербайджан, Вірменія та Росія підписали угоду про перемир’я. Росія програла в цьому конфлікті як союзник Вірменії чи виграла від цієї ситуації?
    

— Як кажуть військові, Росія програла кампанію, але ще не програла війну за своє панування на Кавказі. Вони впродовж майже 5 років там перебуватимуть, намагатимуться впливати на певні ситуації. Вони хочуть зараз усунути Туреччину, щоб вона не брала участі в усьому, що стосується введення миротворців.

Уже була заява, що й Туреччина розглядає цю можливість. Тому наразі постає питання щодо впливу не тільки на Вірменію, а й на Азербайджан. Тому що Азербайджан — це розвинена економічно й багата за своїм енергетичним потенціалом країна.
    

Азербайджанська нафта — це якраз спроможність контролювати цю країну. Їхня нафта зможе витіснити російську з європейського та східного ринку. Ми побачили, що ситуація з падінням цін на нафту дуже сильно вдарила по Російській Федерації.

З урахуванням того, що Росія не є високотехнологічною країною, вона заробляє більше на сировині. Для неї важливо зберегти свої ринки збуту й у першу чергу в Європі, тому що Європа є основним споживачем російської нафти та газу. Якраз ці гроші дозволяють Росії триматися на плаву. Якщо російські енергоресурси ніхто не купуватиме, то країна достатньо швидко розсиплеться.
  

— Ми можемо сказати, що Росія фактично віддала Вірменію під військову поразку й хоче тепер дружити з Азербайджаном?
    

— Я думаю, що Росія ще намагатиметься керувати лідерами Вірменії i впливати на Азербайджан.
   

— Україні є що винести з цього конфлікту?
    

— Звичайно. Якраз для мене як для військового та заступника секретаря РНБО чітко зрозуміло, що армію треба посилювати. Навіть якщо ми намагаємося наблизити мир на Донбасі, усе одно крок за кроком ми маємо робити свою армію сильною, аби прибрати будь-яке бажання РФ продовжувати агресію проти нашої України.
    

Війна має декілька вимірів. Це і війна в кібернетичному просторі, і війна в інформаційному просторі, і війна, яка стосується ведення бойових дій у повітрі та на землі. Завдання №1 — ми повинні бути готові. Питання не в тому, щоб готуватися до війни, коли вона вже почалася. Треба завжди готуватися до війни, аби в будь-яку мить дати гідну відсіч будь-яким агресивним намірам ворога.
   

— Азербайджану допомогла Туреччина. У нас є хтось поруч, хто може нам допомогти?
    

— У першу чергу це країни Балтії та насамперед Польща. Дуже важливою для нас є підтримка наших стратегічних партнерів — США, Великої Британії, Канади, Японії. Знову ж таки, це та сама Туреччина, яка також підтримує нас на цьому етапі. Тому будь-яка допомога з їхнього боку для нас важлива.
    

Але не треба забувати, що ми самі маємо діяти активно. Це стосується не тільки посилення Збройних сил. Питання стоїть щодо спроможності всього народу до опору, підняття рівня інформаційної освіченості та військової підготовки населення. Це територіальна оборона України та національно-патріотичне виховання.
    

Бо зараз ворог, зрозумівши, що не зможе прямою агресією вирішити свої питання, намагається розхитати ситуацію всередині країни за рахунок гібридних методів війни. Дестабілізувати ситуацію, стерти нашу національну свідомість, яка тільки почала відроджуватися. Плюс, ми програємо в тому, що стосується унеможливлення інформаційного впливу через ЗМІ. І це проблема держави, і має бути відповідне політичне рішення. Насамперед це стосується російськомовних каналів на телебаченні. Це завдання, яке потрібно вирішувати в максимально короткі терміни.
   

— Ви маєте на увазі канали іноземні, правильно?
    

— Не тільки. Російськомовні канали, які дiють усередині України, якраз і розхитують ситуацію. Я це називаю «м’яка гуманітарна експансія з боку Російської Федерації».

Світлана ГУДКОВА,
Катерина ЧЕРНОВОЛ
(Інтернет-видання «Апостроф»)