«Погано вчитимешся — у двірники підеш»: як говорити про професії з дитиною, і як не треба

Все частіше можна побачити, як батьки вже з перших шкільних років переймаються, яку професію обере їхня дитина.

Чи буде цей вибір «правильним», чи принесе цей фах достатньо грошей та задоволення. А головне — чи потрібно підштовхувати дитину і як це зробити.

Про це з нами поговорили експертки: Ольга Колеснікова-Чмель, сімейний та дитячий психолог, та Марина Вєжис, психологиня у сфері дитячо-батьківських відносин, нейропсихологиня.

Як допомогти дитині зробити професійний вибір та чи потрібно допомагати

На думку сімейного та дитячого психолога Ольги Колеснікової-Чмель, абсолютно нормально бажати дитині найкращого.

Проте варто правильно розставляти акценти та формулювати свої батьківські задачі.

Ось кілька моментів, які варто враховувати:

* Допоможіть дитині розкритися

«Батьки повинні з малих літ допомагати дитині розкриватися. Це можливо тільки за умови безумовного прийняття: коли батьки приймають дитину — її таланти, схильності та обдарування та навіть слабкі сторони, — зазначає психологиня. Тут узагалі йдеться не про професійний вибір, а про глибші поняття — побудову з дитиною довірливих стосунків, аби, зрештою, вона сама зробила цей вибір».

* Створіть середовище для розвитку

Ольга Колеснікова-Чмель переконана, що дорослі мають «дотримуватись правила послідовності: спочатку безпека, потім гра, а вже потім — розвиток». «Перебуваючи у безпеці та відчуваючи підтримку батьків і педагогів, дитина зможе проявити всі свої таланти (які, вона звісно, має!), пояснює експертка.

У цьому безпечному ігровому середовищі дитина вчитиметься отримувати задоволення від власних успіхів, приймати поразки та наслідки власних дій». У свою чергу, нейропсихологиня Марина Вєжис звертає увагу на те, що віковою особливістю молодших школярів є саме бажання розібратися в устрої світу:

«Їх цікавлять «великі» об’єкти: материки, динозаври, вікінги, льодовикові періоди, сонячна система. Саме цей інтерес і потрібно розвивати і вчитися розбиратися й цікавитися. Це забезпечить хороший «заділ» пізнавальному інтересу».

* Допоможіть дітям із концентрацією та емоціями

На думку психологині, батьки разом з іншими важливими дорослими — педагогами, тренерами тощо — повинні перебрати на себе частину функцій контролю та регулювання поведінки дитини. «В 1-4 класах дитині ще важко повною мірою контролювати власні емоції, посидючість, увагу. Відділи мозку, які за це відповідають ще не сформувалися, — пояснює експертка. — А отже, в цьому мають допомагати дорослі. Робити це потрібно м’яко, збалансовано і на власному прикладі, щоб не відбити в дитини бажання вчитися та пізнавати нове через надмірний тиск та обмеження».

* Підтримуйте дитячі мрії

Ще одне важливе завдання дорослих — підтримувати дитячі мрії та навчити їх реалізовувати, підкреслює психологиня. «Якщо дитина сьогодні хоче бути пожежником, не варто її одразу відмовляти через небезпеку або особисті переконання, — радить психологиня. Підтримайте цікавість дитини.

Розкажіть, яка саме ця професія. Якими вміннями володіють пожежники та які навички мають розвивати найбільше. Запропонуйте тренуватися, вчитися тощо. Не варто залякувати: «Це не для тебе!». Дитина ще може сотню разів передумати, але кожного разу знатиме, що може поділитися з батьками й отримати підтримку».

Як разом із дитиною говорити про професії, а не нав’язувати свою думку

В 1-4 класах дитина ще не обирає професію, а приміряє на себе різні варіанти. І тут головне — не нав’язувати свої.

Ольга Колеснікова-Чмель пригадує зі своєї терапевтичної практики багато випадків, коли 40-річні клієнти плакали на консультаціях через поведінку батьків: «Вони часто згадують, як, на приклад, у дитинстві просили батьків відвести на музику, а батьки змушували ходити на танці. Так за рахунок дітей батьки втілювали власні бажання і мрії.

Така поведінка руйнує контакт дитини з батьками та змушує втрачати зв’язок зі своєю унікальністю.

Часто нав’язування може бути несвідомим. Адже, окрім своїх дітей, у кожного дорослого є ще власна внутрішня дитина зі своїми мріями та бажаннями. І тут головне не переплутати, кого чує дорослий та чиї бажання хоче здійснити.

Просто запитайте себе: «Хто хоче цим займатися насправді?». Якщо відповідь буде: «Та це ж я колись хотіла співати/Та це ж я у дитинстві бажав вивчати карате», ну то записуйте себе у гурток співу/карате».

Ваші особисті дитячі мрії мають здійснюватися у вас, а не у ваших дітей.

Також психологиня радить навчитися чути свою внутрішню дитину та сприймати свою особистість, адже це допомагає зрозуміти та вибудовувати контакт із власними дітьми.

Продовжує цю думку Марина Вєжис: «Батькам варто навчити дитину розуміти себе, свої сильні та слабкі сторони, потреби, можливості та зони найближчого розвитку. Навчити дитину думати про себе та розуміти себе. Тому завдання батьків полягає у тому, щоб відкласти власні переживання, досвід та страхи за майбутнє вбік. Варто бути поруч із дитиною, допомагаючи їй краще зрозуміти себе».

Топ фраз, які не варто говорити дитині щодо професій

У жодному разі не можна казати: «У тебе нічого не вийде». А тим паче не можна залякувати представниками різних професій, мовляв:
    — Не будеш слухатись, тебе забере поліцейський.
    — Будеш так верещати, приїде лікар і зробить тобі укол.

Такі фрази стигматизують уявлення дитини про ці професії.

Також не повинно бути жодних ярликів та зневаги щодо будь-яких професій:
    — Будеш сміттярем.
    — Обереш цю професію — завжди будеш бідним.

Як реагувати, якщо батькам не подобається вибір дитини

Якщо батькам не подобається ви­бір дитини, вони можуть озвучити об’єктивні плюси та мінуси (якщо є запит від дитини) та власні переживання. 

Батьки відповідальні за власні емоції і ніяк не можуть вирішувати за дитину, ким їй бути. Вибір дитини — це її досвід, і батьки можуть тільки підтримати і дати зворотний зв’язок. Знову ж таки, якщо дитина його попросить.

Дитині дуже важливо робити власний вибір і отримувати наслідки. Право на помилку має кожен. Тож учіться любити навіть тоді, коли вам не подобається вибір дитини.

Щоб дитина завжди знала і відчувала:
    — Батьки на моєму боці!
    — Я можу! Я впораюсь!
    — А якщо не вийде, я спробую ще раз!

    P.S. Цей матеріал створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені в цьому матеріалі думки жодним чином не відображають офіційний погляд Європейського Союзу чи міністерства закордонних справ Фінляндії.

Анастасія ПАСІЧНА,
журналістка проєкту «Дружня школа»
(Інтернет-видання «Українська правда. Життя»)