Кіно про сьогодення, ментальну спадщину і можливості: підсумки четвертого Київського тижня критики

Інтенсив iз 19 фільмів за 7 днів та з обговореннями українських і зарубіжних експертів — це четвертий Київський тиждень критики, який у карантинний період зібрав понад 4 тис. 200 переглядів стрічок у столичному кінотеатрі «Жовтень».

Четвертий рік цей молодий кінофестиваль знайомить глядачів із найкращими новими фільмами, обраними професійними українськими кінокритиками. Міжнародна секція була представлена сімома стрічками — від США до Тайваню.

Це були фільми-призери та учасники світових кінофестивалів — Санденса, Берлінале, Роттердама, Торонто і Венеції.

У рамках цьогорічного фестивалю відбулися перші київські покази головних українських фільмів року у «Фокус: Україна—Франція» — пілотній програмі Київського тижня критики та Українського інституту, який організовує шоукейси українського кіно для міжнародної фахової спільноти.

Щороку програма змінюватиме географічний фокус, наголошують організатори. Цьогоріч її партнером виступав Французький інститут в Україні. Критики обох країн обрали для фестивальної програми «Атлантиду» Валентина Васяновича, «Погані дороги» Наталки Ворожбит і «Номери» Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєва.

А перед показами, на відкритті Київського тижня критики, уже за традицією, нагороджували переможців. Третьої національної премії кінокритиків «Кіноколо» удостоєні: як найкращий фільм «Атлантида», Валентин Васянович отримав звання кращого режисера, а «Погані дороги» стали відкриттям року. Незважаючи на те, що без нагороди цього кінофестивалю залишилися «Номери», ці три стрічки — варті уваги, їх варто дивитися, щоб мати власні враження.

Розкопуємо історію сучасної війни

«Атлантида» Валентина Васяновича, національний претендент на премію «Оскар» від України у категорії «Міжнародний повнометражний фільм», із 5 листопада вже розпочала кінотеатральний прокат. Світова прем’єра фільму відбулась на Венеційському кінофестивалі у секції «Горизонти», де драма здобула історичну для України перемогу.

І це стало приводом, щоб біснувалися всі російські телеканали, бо європейські експерти визнали одним із кращих фільм про перемогу України у війні, яку на сході нашої держави веде РФ.

«Атлантиду» нагородили на кінофестивалях в Одесі, Токіо, Севільї, Тромсе, Мінську та Les Arcs Film Festival у Франції та продали для стримінгової платформи HBO Eastern Europe. Хоча це не просте для сприйняття кіно, не «маскульт».

Про омріяну більшістю українців iз 2014 року перемогу; з усвідомленням того, що посттравматичний синдром переслідуватиме учасників ще багато років, а нашпигована мінами, зруйнованими будівлями, отруєною водою і тілами загиблих українська земля Донбасу ще довго буде Атлантидою — територією, яка через воєнні дії останніх років зникає з мапи як місце для звичайного мирного життя у ХХІ столітті.

Чи не найвідоміший кадр із «Атлантиди» — де головний герой у 2025 році у наповненому водою ковші екскаватора, який знизу підігріває вогонь. Візуалізація намагання очищення, яке в реаліях — без нашарувань бравади й пафосу про перемогу — нагадує про пекло кожної війни. Коли, нехай і у відповідь, доводиться стріляти, — багатьом не уникнути думок, для кого кипітиме вода в казанах у потойбічному світі.

А в реальному світі — де післявоєнна розруха, викопані останки загиблих українських побратимів, ополченців і російських найманців, транспорт із безжальною цифрою «200» — однак рятівною лишається любов. Щоб вірити в тепло та взаєморозуміння та докопатися до правди про цю сучасну війну.

Інфрачервоні початкова й фінальна сцени, які ніби «заокруглили» фільм, з’явилися не відразу, а після рішення режисера й продюсера Валентина Васяновича відмовитися від фільму, який був би лише про світ чоловіків і машин. Дознімали і добудували практично до готової стрічки ще п’ять сцен.

В «Атлантиді» знято непрофесійних акторів. Виконавці — колишній розвідник, волонтер благодійного фонду «Повернись живим» Андрій Римарук, парамедик Людмила Білека і доброволець Василь Антоняк.

Зйомки фільму проходили у Маріуполі та Києві. Бачимо й епізодичну роль врятованої представниці ОБСЄ. Лілі Хайд — британська журналістка, яка написала художню прозу про життя кримських татар на півострові після повернення з депортації. У 2014-му, після окупації, переклад роману Dreamland вийшов в Україні.

Валентин Васянович каже, що від початку, в 2017-му, був не класичний сценарій, а сценарна основа, яку коригували побачені локації й фактура. Режисер працював зі знімальною групою з близько пів сотні людей і багатьма одиницями техніки.

До речі, після перемоги «Атлантиди» у Les Arcs підійшов хтось із членів журі і сказав Валентину Васяновичу про бажання дати фільму нагороду за музику, але у титрах не був указаний композитор. У фільму справді немає композитора.

Утім звукорежисер Сергій Степанський створював своє тонове рішення для кожної сцени. Він є змінний, є статичний, зі звуками дощу, натовпу, ранкової гнітючої тиші у розтрощеному приміщенні — і глядачам це додає емоцій. По факту, все створено лише шумовими засобами.

Номер 9 й інші

Фільм «Номери» Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєва виходить у широкий прокат 19 листопада. У 2021 році на каналі «Україна» відбудеться телевізійна прем’єра фільму.

В основі фільму «Номери» лежить однойменна п’єса, написана кримчанином Олегом Сенцовим ще до Революції гідності, у 2011 році. Фінальна редакція була зроблена вже під час його ув’язнення Російською Федерацією за надуманими звинуваченнями, у слідчому ізоляторі в Лефортово в Москві.

Співрежисером, який допомагав втілювати задум на знімальному майданчику, став Ахтем Сеітаблаєв. Уже коли почалася робота над фільмом, Олег Сенцов перебував у виправній колонії №8 «Білий ведмідь» у місті Лабитнангу, на той період припадало 145-денне голодування українського політв’язня Кремля. Ві

н передавав листами свої побажання, за якими Ахтем Сеітаблаєв керував знімальним процесом. Останнє слово завжди було за Сенцовим.

Світова прем’єра фільму відбулася в лютому 2020 року в межах програми Berlinale Special ювілейного Берлінського кінофестивалю (Berlinale).

А перша презентація проєкту була 2018 року на пітчингу Одеського міжнародного кінофестивалю, де продюсерка Анна Паленчук показала лист Олега Се­­цо­ва з наміром працювати над фільмом з-за ґрат.

Тоді ж, два роки тому, була поставлена вистава, над якою працювали режисерка-постановниця Тамара Трунова та художник-постановник Юрій Ларіонов.

Ігровий фільм «Номери» за багатьма параметрами схожий на виставу. Плюс цього — виразний показ кожного «гвинтика» суспільної системи, яка звикла діяти не за правилами здорового глузду, а так, як « записано в правилах».

Як глядач Олега Сенцова асоціюєш із номером 9. Інші з десяти героїв звикли бігти по колу та харчуватися у суворо визначений час. І лише одиниці допускають можливіть вибирати, як жити й кого любити. Ну, на жаль, i куди в нашому житті без перевертнів і пристосуванців? Ними стають як представники старої гвардії «бігунів», так і новонароджені.

У ролях: Олександр Ярема, Ірина Мак, Віктор Жданов, Лорена Колібабчук, Денис Роднянський, Олена Узлюк, Євген Черніков, Агата Ларіонова, Олександр Бегма, Марія Смолякова, Максим Девізоров, Євген Лебедін, Олег Карпенко, Олександр Лаптій, Віктор Андрієнко. Талановиту акторську гру в «Номерах» відзначають вітчизняні й іноземні експерти.

Не всім зрозуміла фінальна сцена, яка дисонує за стилістикою з усім попередньо показаним. Але варто згадати, що на момент зйомок фільму Олег Сенцов ще був в ув’язненні і навряд чи сподівався на швидке звільнення чи й узагалі його ймовірність, тому голова Номера 9 — на пласі в іншому часовому просторі.

Фільм «Номери» — це копродукція України (435 FILMS за підтримки Міністерства культури України), Польщі (Apple Film Production за підтримки Polish Film Institute), Чехії (Сeskа Televize) та Франції (Canal+). Композитор — Милош Єлич, хореограф-постановник — Олена Шоптенко.

Жінки на війні

«Погані дороги» — це дебютний ігровий фільм Наталії Ворожбит як режисерки, екранізація її однойменної п’єси.

Стрічка складається з окремих новел про мешканців Донбасу та українських військових по обидва боки від лінії розмежування. Їхньою основою стали реальні історії, занотовані Наталкою безпосередньо на сході України, акцент — на жіночих долях різного віку.

Ця стрічка здобула приз Веронського кіноклубу (Verona Film Club Award) на 35-му Міжнародному тижні кінокритиків у Венеції — паралельній програмі Венеціанського міжнародного кінофестивалю. Нагорода присуджується «найбільш інноваційному фільму конкурсу».

Фільм, зрозуміло, відмінний від однойменної уже титулованої нагородами вистави у постановці режисерки Тамари Трунової у київському Театрі драми і комедії на Лівому березі. Однойменну п’єсу Наталки Ворожбит уперше поставили в Лондонському театрі Royal Court у жовтні 2017 року.

Нагороду «Кіноколо» за найкращу чоловічу роль цьогоріч здобув актор Юрій Кулініч за роботу в стрічці «Погані дороги», а в номінації «Найкраща жіноча роль» перемогла його колега за фільмом Оксана Черкашина.

Фільм створено за підтримки Українського культурного фонду, що виділив на нього 11 млн грн. Український глядач побачить «Погані дороги» в кінотеатрах на початку 2021 року.

ДЕТАЛІ

Однією з трьох програм Київського тижня критики були «Дивні дні» — підбірка футуристичних фільмів про те, якою могла б бути наша сучасність, але так і не стала. Глядачі переглянули відреставровану версію «2001 рік: Космічної одіссеї» Стенлі Кубрика та дізнались, яким режисери 60—90-х років бачили недалеке майбутнє, яке ми називаємо сьогоденням.

Цього року на фестивалі була заснована індустрійна секція «Перший погляд». До неї увійшли студентські фільми «Течія» Поліни Горобець, «Потерпи трошки» Любові Гончаренко, «Чачьо» Віталія Гавури, «Піца, паста і баста» Валерії Ободянської та «Двоє» Влада Вітріва. На закритому показі вони були попередньо представлені провідним українським продюсерам, відбірникам кінофестивалів i кінокритикам.

Відбором фільмів займалися студентки, які вивчають кіномистецтво: Валерія Плєхотко (Національний університет «Києво-Могилянська академія»), Поліна Яковлева (КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого), Тетяна Осадчук (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка).

Кураторами фестивалю виступають співзасновниця Спілки кінокритиків України Дарія Бадьйор, кінознавець Станіслав Битюцький, критик та колумніст Сергій Ксаверов i кінокритикиня, журналістка DTF Magazine Анна Дацюк. Організатор фестивалю — компанія «Артхаус Трафік» за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

У рамках Тижня критики відбулися також онлайн-дискусії, серед яких — презентація рейтингу «100 найкращих українських фільмів всіх часів», а також дискусія кінокритиків «Нова реальність: кіно під час пандемії».

У 2021 році фестиваль відбудеться з 21 по 27 жовтня.