Кандидат на поcаду ректора КНУ ім.Тараса Шевченка Сергій Болтівець: «Ніколи не йти на угоду із совістю»

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ), який іще за радянських часів складав конкуренцію Московському та Ленінградському, котирується в рейтингу найвідоміших вишів планети. І завжди, з дня заснування, наперекір усім противникам був і залишається флагманом української освіти і Свободи. Подібно до Сорбонни...

В листопаді цього року відбудуться чергові вибори ректора КНУ. Звісно, Україна дуже зацікавлена, аби університет очолив найдостойніший із достойних.

І сьогодні — наша розмова з одним із таких претендентів на посаду, доктором психології, професором, завідувачем Відділу розвитку молодіжної політики Державного інституту сімейної та молодіжної політики України, головою профільної комісії Міністерства освіти і науки України, головою Всеукраїнського товариства Івана Огієнка, відмінником освіти України, громадським діячем і корінним киянином Сергієм Івановичем Болтівцем.

    — Пане Сергію, прошу почати нашу бесіду з чогось неординарного. Ну ось усі ваші конкуренти відразу накидаються на тему реформування, очищення, пертурбацій. Хоча всі ми від цієї схоластики вже добряче втомилися, і хочеться почути щось інше.
    — Я почну з гімну Київського університету, ось одна промовиста строфа, яка й має визначати як роль ректора, так і роль усіх, хто в альма-матер є нині і повсякчас:
    Тут духу єднання й науки,
    Рідня тут — професор, студент,
    Тобі, Україно, наш розум і руки,
    Наш славний університет....
(муз. О. Марчун, сл. Л. Шурка)
    Нагадаю, чим приваблює Шевченків університет молодь усіх часів: вільнодумством! А без цього не може бути ніякого прогресу, ніяких відкриттів у точних чи гуманітарних науках. І це — найважливіший пріоритет нашого вишу №1. Ще у часи Шевченка тут нуртувала воля. А в 1905-му саме студенти університету виступили на захист народу, і після цього головний корпус «почервонів»... Цар гадав, що перефарбування університету затаврує повстанські настрої і пригнітить українців, але сталося навпаки, — це тільки додало жару до спротиву системі. А в 1919-му саме загін наших добровольців стримував російських бандитів Муравйова під Крутами...
    КНУ — це потужна скарбниця знань, відкриттів, поступу. Назву лише дві постаті планетарного масштабу: син професора нашого вишу Джордж Богдан Костяківський став дійсним членом Національної академії наук США і був співавтором першої атомної бомби, працював радником із нацбезпеки президента США Дуайта Ейзенхауера. Номінувався на Нобелівську премію миру, коли виступив за заборону ядерної зброї у світі. Інший видатний діяч, студент філфаку довоєнної пори  Микола Руденко. Він, ветеран Другої світової і секретар парткому Спілки письменників, створив унікальну працю в галузі економічної теорії та прогнозу «Енергія прогресу» ще 1972 року, яка вщент розбивала основу марксизму-ленінізму — «Капітал» Карла Марса з його нікчемною теорією класової боротьби. Відтак Руденко був запроторений на багато років за рішенням політбюро ЦК КПРС у тюрму. Після «пєрєстройки» — перший і єдиний донині українець без офіційних посад, прийнятий на офіційному рівні у Білому домі. А ще таких особистостей є і є, отож вони — як фундамент, як опора для подальшої розбудови нашого вишу. А перспективи в нього, повірте, колосальні.
   — Ось, наприклад, Україна досі не має Стратегії розвитку держави (індустрія, сільське господарство, екологія, демографія, культура, медицина...) бодай на 20-25 років. А хіба потенціал КНУ до цього залучали, і хіба він не спроможний надати свої напрацювання?
    — Звісно, що в КНУ працюють сотні провідних науковців у своїх галузях, діють десятки наукових шкіл (тут — доблесна когорта докторів і кандидатів наук, готових дати відповіді щодо практичного розв’язання безлічі проблем). Ось хоча б школа «Економіка математичного моделювання», без якої, певен, жодного важливого рішення ні Верховна Рада, ні Кабмін не повинні ухвалювати. Але потенціал наших науковців мало затребуваний. А для цього слід активно впровадити його в діяльність виконавчої влади, подавати пропозиції законодавцям (а в КНУ — один із найсильніших в Україні загін юристів у всіх сферах життєдіяльності держави), створити відповідний інформаційний ресурс, аби потенціал наших науковців бачили у владних структурах і застосовували ці напрацювання на практиці. А це дасть і додатковий достаток нашим фахівцям, і користь державі.
    — Ректор за призначенням, як кажуть, не тільки натхненник, керівник науково-освітнього процесу, а й організатор, господарник. Аналіз кошторису КНУ, оприлюднений на сайті вишу за 2019 рік, показує, що, попри майже 1,3 млрд гривень бюджетних асигнувань та прибутку 569 млн гривень від наданих послуг, усе ж є «мінус» понад 29 млн грн. А як цього уникнути?
    — Вважаю, що варто розвивати економічне крило, а це факультет зі знаючими людьми, зробити відповідний бізнес-план розвитку, а також посилити роль менеджменту. Скажімо, в університеті є багато кафедр, які можуть долучатися до розв’язання нагальних проблем, котрі стоять перед державними, комунальними та комерційними структурами, і від цього отримувати відповідний розвиток.
    — Отже, ви не йдете на посаду з метою, аби багато що кардинально змінити, яка казав один відомий політик, «все перетрухнути», в ім’я так званої революційної доцільності?
    — Якраз це не той випадок, де треба діяти за принципом: ламати — не будувати. Вважаю, що слід уважно поставитися до набутків і досвіду та надати новий імпульс діяльності нашого флагмана науки і освіти. Головне — піднести статус, забезпечивши розвиток усіх напрямів шляхом активізації, а це — 12 факультетів, 10 інститутів, 3 ліцеї, 8 центрів, 17 виробничо-технічних підрозділів. Усе потребує належної уваги, збалансованості у прийнятті рішень, неординарних підходів за умов карантинних обмежень...
    — КНУ носить ім’я нашого славного Кобзаря, але чи проймаються студенти і викладачі цим гордим іменем (до речі один із претендентів на посаду ректора, знаючи, що, згідно зі Статутом, викладання тут — державною мовою, нарочито подає документи... російською), чи не втрачаємо ми якусь нотку отого самого патріотичного виховання? Можливо, варто було би додати трохи свіжого вітру?
    — Думав і над цим. І було б непогано у день народження Тараса Шевченка проводити відвідини рідного села нашого Пророка та Канева, скажімо, по 30-40 осіб із кожного факультету та інституту, походити стежками Тараса, відвідати музей на Горі було б дуже корисним для багатьох. Недарма ж існує мудрий вислів: аби зрозуміти сутність поета, необхідно побувати на його землі.
    Колись дуже активно вивчалася праця основоположника теорії і практики радянської імперії «Про національну гордість великоросів», то нині настають часи для відновлення справедливості, для прозріння мас щодо національної гордості українців.
    — Кажуть, що ви — безкомпромісний...
    — Учили тато, учили мама — ніколи не йти на угоду із совістю. Служити треба лише правді, буди справедливим у всьому. Ось моє кредо. Тому я незалежний від політичних партій, релігійних організацій та провладних інституцій. Із повагою ставлюся до кожного члена колективу, де б мені доводилося бути керівником, готовий прийти на допомогу, завжди дослухаюся до слушних думок друзів і опонентів.
    —Який маєте досвід управлінця?
    — Багатий. Один із творців Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчительських кадрів імені Бориса Грінченка, керував науковими установами, бюджетними та грантовими проєктами; член Фахової ради в галузі «Державне управління Державної акредитаційної комісії»; голова комісії з педагогіки, психології та управління загальною середньою освітою МОН України; голова Спілки психологів України, член Європейської асоціації безпеки...
    — Обравши вас на високу посаду, колектив може сподіватися на поліпшення свого добробуту? Завдяки чому?
    — Удосконаливши адміністративні функції ректорату, можу запевнити, що буде зростання заробітної плати кожного співробітника за рахунок збільшення обсягів наукових і освітніх замовлень, розширення міжнародних стосунків університету, а це дасть можливість будувати житло для персоналу та гуртожитки для студентів, їхній ремонт, забезпечити пакет оздоровчих та інших соціальних виплат, видання наукових праць тощо.
    — Понад півстоліття факультет журналістики (а нині — Інститут), один із провідних підрозділів КНУ, перебуває «у приймах», студенти змушені навчатися в другу зміну.
     — Знаю цю задавнену проблему. Знаю, що ще 2017 року мало вже розпочатися будівництво нового корпусу для Інституту журналістики на теперішній вулиці Юрія Іллєнка, 36. Отже, це завдання буде для мене одним із першочергових. А ще треба завершити довгобуди на Теремках, реконструювати навчальні бази та бази відпочинку.
   — А кримський пансіонат, зведений неподалік Севастополя за часів ректорства академіка Скопенка, що — «подарували» «учьоним» Росії, які туди безцеремонно і нахабно в’їхали?
    — За це майно будемо судитися в міжнародних судах. І тут нам допоможе адвокатська агенція народного депутата минулих скликань Андрія Сенченка, яка вже оформила сотні позовів до Росії щодо відшкодування збитків унаслідок анексії Криму, і час розплат настане. Світ не визнає захоплення наших територій. А нам, господарюючим об’єктам України, варто діяти рішуче на міжнародній арені.
    — Гаразд, повернімося до насущної теми... Основне завдання вишу — дати належний обсяг знань студенту та диплом спеціаліста (бакалавра). А далі що? Матиме він роботу?
    — Це один із головних пунктів моєї програми. Запровадимо систему сприяння у працевлаштуванні випускників шляхом партнерської співпраці університету з базовими організаціями, установами та підприємствами, реалізуємо спеціальні програми гарантованого першого робочого місця. Тому закликаю студентську громаду підтримати мої задуми.
    — А скільки студентів може за вас голосувати?
    — Розклад сил такий: мають право обирати ректора 580 студентів та курсантів (15% від загальної кількості виборців), 3 тис. 91 науковий і педагогічний працівник (80%), 193 представники інших штатних працівників (5%).
    — А серед претендентів є й син одіозного політика Наталії Вітренко Андрій, довкола чиєї посади в «Нафтогазі» нещодавно палав політичний скандал...
    — Утримаюсь від коментарів, але наголошу, що обиратимуть керівника майже 4 тисячі делегованих представників колективів. Хочеться вірити, що хмарка корупції сонце їм не заступить...
    — А ваше гасло: «Прийде Болтівець — корупції кінець». На вашу думку, це згуртує чесних і справедливих чи, навпаки, мобілізує хабарників, кумів, братів, сватів?
    — Завжди віриться у світле. Та світле й перемагатиме. До того ж є надія, що курс держави утверджується на протидію корупції.Очищення вгорі є потужним сигналом для низів. Отже, сподіваймося на чистоту і прозорість, на справедливість. Урешті, вона потрібна всім — і студентам, і викладачам, й усім трудівникам КНУ.