Донбас — це Україна!

Доля окупованої частини Донбасу — це головний біль і болюча рана для України і для мене особисто. Рання моя молодість пройшла на Донбасі. Перший запис у моїй трудовій книжці: шахта «Никанор», що в Перевальському районі Луганської області. Зараз це окупована територія.

 

Це досить відома, одна з найстаріших шахт Донбасу. За часів незалежної України було збудовано другу її чергу, проте доля її вже вирішена: очевидно, її вже закрили, адже такий намір був. А люди приречені на безробіття.

 

Із приводу особливого статусу Донбасу, про що йдеться у відкритому листі до Кравчука Л. М., скажу таке: простим людям, більшості громадян він не потрібен, бо якщо його й буде прийнято, це нічого не дасть.

 

Хіба що для різних прихвостнів, наближених до керма, він має сенс, щоб їх не відлучили від годівниці, не заважали грабувати народ. Повністю підтримую авторку відкритого листа, дякую їй за її позицію, порядність, патріотизм. Хоч як складно буде дискутувати з таким світилом, як Чернов (Сергій Іванович Чернов — голова Харківської обласної ради. — Ред.), усе ж спробую.

 

Вразила його фраза: «Во времена УССР оголтелые националисты...». Однієї цієї фрази досить, щоб зрозуміти, який рівень освіченості цієї людини. Усім відомо, що на той час в Україні панувала тотальна русифікація. Це непідкріплена фактами примітивна, тупа тріскотня, розрахована на такого ж читача.

 

З 1955 по 1974 рр. я проживав на Луганщині, доводилось бувати і в селах, і працювати в шахті. І скрізь на той час переважала українська мова, і тим «оголтєлим націоналістам» просто нічого було робити. Під час навчання в технікумі кожен рік навчальний рік починався трудовим семестром — усіх посилали на мі­сяць на роботу в колгоспи. Жили в сім’ях місцевих жителів.

 

Мабуть, «оголтєлиє» перед нашим приїздом уже встигали зробити свою справу, бо майже всі місцеві жителі говорили тільки українською мовою. Дивно, але те саме і з шахтарями, бо в робітничому середовищі переважала співоча.

 

Не зрозуміло, як ці самі «оголтєлиє» уже й тут встигали, адже в шахту сторонніх не допускали. Залишається загадкою, як вони туди проникали. Можливо, це пояснюється тим, що в шахтах працювало багато селян із навколишніх сіл, адже тоді шахти будували так, щоб поряд було хоча б одне село.

 

Селяни охоче йшли працювати в копальні, і, очевидно, це вони занесли цей вірус у шахтарські колективи. Дивно, що такий маститий ідеолог промовчав про те, що на той час ми семимильними кроками наближалися до світлого майбутнього всього людства — комунізму.

 

Зовсім трішки не дотягнули, зупинились біля самого порога, і знов цьому завадили «оголтєлиє». А я думаю, що треба було рухатись не семимильними, а восьмимильними, а то й дев’ятимильними кроками, тоді б в «оголтєлих» не було б ніякого шансу.

 

Добре, що в «ЛНР/ДНР» із цим вірусом повний ажур, ніяких тобі «націоналістів», ніхто не заважає побудувати комунізм. Тільки прошу вас, не пробуйте разом будувати, адже класики запевняли: тільки в окремій «ЛНР» і «ДНР», інакше нічого не вийде і на кого тоді звалити провину?

 

Думаю, варто Чернову навести ще кілька історичних фактів. Один із них ще з тих часів, коли не тільки самого Чернова, а можливо, і його батьків ще не було на світі.

 

В Луганську, на тій самій вулиці, де розташовано Луганський тоді ще педінститут, відкрили новий універмаг, якому вже тоді присвоїли назву «Росія». Багато луганчан висловлювали невдоволення: чому не «Україна»? Знаю, не вірите. Зараз у це важко повірити, але то були інші часи. 

 

Минуло пів століття з часу проведення перепису населення 1970 р. Добре пам’ятаю вираз обличчя тієї пані, яка його проводила, коли на питання про рідну мову я відповів — українська. «Как это? Да вы что?». Я наполягав на своєму, але знаю багатьох, хто або під тиском, або з власної волі називали російську мову, хоча самі були українцями.

 

Маю близьких родичів в окупованій Горлівці. У 2003 р. році, коли настав час їхній доньці йти у перший клас, і вона і її батьки вирішили йти тільки в українську школу, і в цій школі класи були переповнені.

 

Маю ще один приклад, як вправно працюють «оголтєлиє». Знав багатьох тих, предки яких у довоєнні сталінські часи були завезені з різних областей Росії. Усі вони з російськими прізвищами, але говорять українською і своєю Батьківщиною вважають Україну, а от Чернова серед них не було. Донбас зажди був і буде українським.

 

Істерика навколо постаті Тараса Шевченка — це дикунство. Серед російськомовних та етнічних росіян, які проживають в Україні, є різні люди. Одні з них визнають право українців на свою мову і багато з них самі переходять на українську, а є й такі, як Чернов, який сам дуже влучно назвав таких, як він, «оголтєлиє».

 

Бо саме вони і їхні поплічники на мовному ґрунті нагнітають проблему, якої насправді немає і ніколи не було, що призвело до таких тяжких наслідків, як війна, розруха, розбрат і ненависть. А страждають від цього прості громадяни. І винні в цьому саме ви, пане Чернов, і такі, як ви. Це ви довели ситуацію до абсурду, точніше до кипіння.

 

На рівному місці без будь-яких підстав ви створили ситуацію, яка призвела до кровопролиття, щоб догодити Кремлю. Злоба і ненависть затьмарили ваші чорні душі. З часом історія, ви повинні це знати, розставить усе по своїх місцях, і ви отримаєте те, чого ви варті за свої злочини, за сльози, муки і кров ваших земляків-донбасівців і не тільки, а й тих, хто віддав своє життя або здоров’я за їх порятунок. Вічна їм пам’ять! Слава Україні! Героям слава!

 

P. S. І ще таке доповнення. І на радіо, і на телебаченні, і серед людей, і серед журналістів часто звучить такий вислів: «Донбас і Луганщина» чи навпаки. Очевидно, багато людей не знають, що означає слово «Донбас», помилково думаючи, що так називають Донецьку область. Це неправильно.

 

Донбас означає Донецький басейн — це скорочено, а повністю — Донецький вугільний басейн, тобто територія, на якій розташовані вугільні родовища. Вони є і в Донецькій, і в Луганській, і частково в Дніпропетровській областях, і вся ця територія має назву «Донбас». І так було ще тоді, коли Донецьк був Сталіно.