Із сусідами — на рівних

Вікові історичні події у відносинах із Московією-Росією засвідчують, що сусід північний — наш ворог вічний.

 

Починаючи з часів Богдана Хмельницького, який виборов волю українському народові, але вступив у переговори не на рівних із Московією, а як менший брат, і заключив договір iз царем-деспотом.

 

Тільки два успішні випадки маємо у відносинах iз Московією-Росією, коли ми виступали на рівних і перемогли.

 

Це перемога гетьмана Виговського над московітами під Конотопом, а також Брестський мирний договiр iз Німеччиною на рівних із Росією, завдяки мужності та героїзму оборонців Крутів. На всіх інших перемовинах із сусідами ми завжди принижуємось, виступаючи з позицій меншого брата.

 

Відновивши незалежність України, наші президенти Кравчук і Кучма віддали Росії Чорноморський флот, який за всіма правами належав Україні, і погодились на існування морської бази в Севастополі, що згодом стало ключовим фактором в анексії Криму.

 

З нерівних позицій Україна виступає і на міжнародній арені. Проголосивши без’ядерний статус, маючи войовничого, агресивного сусіда під боком, але при цьо­му також третій потенціал ядерної зброї у світі, наші названі президенти, вихованці КПРС, були зов­сім байдужі до національної та державної безпеки і підписали нікчемний Будапештський меморандум, який, як показав час, нікого ні до чого не зобов’язує. Порівняймо наших «мудрих» президентів із керівниками Ізраїлю, які в надважких умовах протистояння зуміли не тільки забезпечити обороноздатність країни, а й створили свою ядерну зброю.

 

Відносини не на рівних продовжуються й надалі.

 

Так, Порошенко підписав недолугі Мінські домовленості, які виконувати неможливо без втрати окупованих територій Донбасу, адже Путін вимагає надання цим районам особливого статусу із записом цього в Конституції України. А чи чули українці від наших президентів на адресу Путіна, щоб той надав особливий статус у Росії Кубані і Зеленому Клину? Не чули й не почуєте, оскільки наші президенти — в основному малороси, а не українці, які знають історію своєї країни.

 

Поляки у відносинах із Німеччиною поводяться як рівні, а Україна у відносинах iз поляками, угорцями, румунами завжди принижується, забуваючи, що вони окуповували свого часу наші землі, а дехто й узагалі був союзником Гітлера.

 

Угорщина потопила в крові Закарпатську Україну, а чого варта була пацифікація українців поляками, а також виселення їх зі споконвічних батьківських земель?

Президент Зеленський повинен зрозуміти, що на всіх переговорах треба виступати на рівних, ніколи не принижуватися, війну з Росією треба так і називати не конфліктом, бо його немає, а війною. Загравати з ворогом неприпустимо.

 

Події в Білорусі показали готовність Путіна анексувати цю країну, що добре розуміють країни Балтії. Повинна це зрозуміти й Україна, тобто її нинішні керівники, адже історичні події мають тенденцію повторюватися.

 

Згадаймо, як у минулому сторіччі Росія (тобто СРСР) прибрала до рук частину Фінляндії, Бессарабії, Західні Україну та Білорусь. У ХХІ сторіччі Росiя відхопила частину Грузії, Абхазію, Придністров’я і зазіхнула на Україну. Але зараз не 1939 рік, і новий рейх — РФ — на чолі з фюрером Путіним обламає зуби об Україну і буде знищений.