«Київ Музик Фест»: грані пам’яті і самопізнання музики

Фрагмент «Київ Музик 

Фесту»-2020.

За день до подій стало відомо, що Національний ансамбль солістів «Київська камерата» не зможе взяти участь у першому з концертів, тож програму в досить короткий термін довелось змінити. (Твори, що мали прозвучати того вечора, зможемо почути найближчим часом). Утім концерт «Грані» хоч і опинився у таких екстремальних умовах, але відбувся у традиційному для цьогорічного фесту подвійному online/offline-форматі.

 

Попри зміни в програмі «Граней», композиція новоствореного концерту вийшла досить стрункою: аркою концерту стали вокальні цикли на вірші східних поетів Романа Горобця та Геннадія Саська, в середині ж арки звучала сучасна фортепіанна музика.

 

Традицію звернення до східної естетики, до поезії японських та китайських авторів започаткував видатний український композитор Борис Лятошинський. Ця лінія розвивалась у ХХ столітті  у творчості Лесі Дичко, Леоніда Грабовського, Юрія Іщенка та продовжує цікавити авторів і у наш час.

 

Концерт розпочав інструментальною п’єсою японського композитора Джіна Роман Горобець на старовинній японській бамбуковій флейті шакухачі.  

 

Цей своєрiдний епіграф дав змогу налаштуватися на тонке сприйняття естетики сходу, яка закарбована в текстах японських поетів та якою вже багато років захоплений Роман. Сам цикл — це сюїта з семи мініатюр для голосу і фортепіано, в якій гармонійно зливаються образи тексту та їх звукове втілення. 

 

Фортепіанний супровід i мелодiйна лінія виразно підкреслюють тексти Басьо, Хатторі Рансецу та Дзьосо, які послідовно розгортають перед слухачем образи природи: ніч, сяйво осіннього місяця, весняний дощ, сніг, що сховав під собою поля і гори... Саме так японські митці, споглядаючи світ зовнішній, прагнули зануритись у внутрішні виміри свого буття, пізнати істину, що таїться всередині та резонує зовнішніми образами у світі.

 

Виконавиці Марія Філюшкіна (фортепіано) та Галина Ходаківська (сопрано) майстерно втілили цю ідею. Виконання не було перенасичене експресією, ніякі деталі не відривали від послідовного занурення у звучання та у глибини роздумів.

Інакшим за змістом та образним наповненням був вокальний цикл на вірші китайської поетеси ХІ століття Лі Цін-Чжао «Строфы из граненой яшмы» Геннадія Саська. У чотирьох невеликих солоспівах простежувалась драматургічна лінія від споглядання до драматизації.

 

Кожний романс був iз певною порою року, накопичував у собі напругу, що збільшувалась і розгорталась у подальших мініатюрах. Виконували цикл Анастасія Поліщук (мецо-сопрано) та онука композитора Поліна Сасько (фортепіано).

 

У їхньому виконанні було очевидним максимальне занурення у створений композитором світ, вони майстерно вели слухача крізь усі перипетії змісту, ретельно вибудовували цілісну образну картину від солоспіву до солоспіву. Слухаючи прекрасні виконання сучасної української музики, хочеться вірити, що вона варта найгучніших аншлагів!

 

Незапланованим сюрпризом була поява у програмі твору молодої української композиторки та піаністки Діани Аредо «Людина, що збирає монети» для флейти соло, який виконувала Інна Горобець. У цьому флейтовому монолозі розкрився багатогранний тембр та можливості інструмента: від звучання клапанів до мультифоніків. Ця композиція, з одного боку, продовжила задану на початку концерту темброву лінію флейтового звучання, а з іншого — стала блискучим акцентом, який перелаштував увагу слухача на нову хвилю.

 

Центральним великим епізодом концерту стало виконання Анастасією Козяр частини своєї оригінальної фортепіанної програми, що має назву «Український сучасний сет». Звучали твори молодих українських композиторів: Agnus Dei Максима Шалигіна, «Відзвуки» Михайла Шведа, Verticalis Любави Сидоренко та Postludium Богдана Сегіна. Різні за образністю, технікою та смисловим наповненням твори були вибудувані виконавицею у єдину лінію.

 

Сет сприймався як безперервний музичний струмінь, що охоплює різні грані єдиного великого явища — сучасної української фортепіанної музики. Кожна п’єса, продовжуючи загальну лінію, розкривала новий горизонт як для виконавиці, так і для слухачів.

 

Концерт «Грані» хоч і відхилився від наміченого курсу, все ж відбувся та повною мірою виправдав свою назву. Українська музика митців різних поколінь, шкіл та регіонів прозвучала та була почута. Виконавці вразили своєю майстерністю та артистизмом, своїми цікавими інтерпретаціями, та уважним й проникливим ставленням не лише до звуку, а й до змісту, що стоїть за ним.

Важливою подією цьогорічного «Київ Музик Фесту» став концерт In Memoriam, присвячений вшануванню пам’яті видатного українського композитора, класика — Мирослава Скорика, що відійшов у вічність 1 червня 2020 року.

 

Музика цього митця є визнаною «золотою сторінкою» української культури, його твори надихали та продовжують надихати композиторів iз різних куточків світу. Тож цей концерт дав змогу слухачам укотре почути найзнаковіші твори маестро, подумки вклонитись та подякувати йому, осмислити для себе складний момент прощання.

 

Виконавцем концертної програми був Ансамбль класичної музики імені Бориса Лятошинського Національного будинку органної та камерної музики України, диригент — Богдан Пліш, солісти — Назарій Пилатюк (скрипка), Тетяна Андрієвська (скрипка), Тетяна Войтех (фортепіано) та Антон Сопіга (гітара). Вів концерт Олександр Пірієв — український віолончеліст, музикознавець та мистецький діяч.

 

Варто сказати, що концерт проходив у дусі живого спілкування, Олександр Пірієв не читав з аркуша назву наступного твору, а ділився зі слухачами власними спогадами про спілкування та співпрацю з Мирославом Скориком, цитував його висловлювання, згадував епізоди з біографії композитора.

 

Відкривала концерт легендарна «Мелодія». Цей твір є одним iз найвідоміших у скарбниці музики Скорика. Можна сказати, що він є лейтмотивом усієї творчості, за яким його знають у всьому світі.

 

Подальша логіка розгортання концертної програми досить зрозуміла: Мирослав Скорик протягом життя писав музику в різних напрямках — від нео­фольклоризму до джазових експериментів, тож і програма концерту слідувала цим векторам.

 

Своєрідною інтермедією, що позначала початок занурення у новий звуковий все­світ, був хоровий цикл «Пори року» (майже за Вівальді). Він звучав у запису, відокремлюючи різностильові пласти музики Скорика та створюючи водночас цілісність усієї музичної матерії концерту.

 

Серед неофольклорного блоку звучали «Танок» із музики до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» та Карпатська рапсодія. Особливе ставлення композитора до скрипки слухачі відчули у звучанні «Поеми» та «Диптиху».

 

Були представлені й майстерні аранжування композитора: «Ромео і Джульєтта» (попурі з музики Сергія Прокоф’єва, Петра Чайковського, Енніо Морріконе та Ніно Рота), «Тарантелла» (музика Кароля Шимановського) та «Медітанго» Астора П’яцоли.

 

Серед джазових композицій маестро прозвучали три п’єси: «В народному стилі», «Нав’язливий мотив» та «Прогулянка».

Даниною пам’яті Майстра став твір «Втрата» піаніста Володимира Винницького, який був учнем Мирослава Михайловича.

 

Концерт In Memoriam став особливою подією Фесту, щомиті відчувалось шанобливе та уважне ставлення організаторів і виконавців до усіх елементів концерту.

 

Кожне слово, кожна історія, згадана Олександром Пірієвим, давала слухачеві змогу краще почути музику Скорика, заглибитись у безмежжя сенсів і знаків, що в ній закарбовані, та хоч трошки наблизитись до розуміння цієї постаті.

На завершення концерту прозвучав твір, який не був позначений у програмі.

 

Пісня «Намалюй мені ніч» стала своєрідним постскриптумом усього концерту. Її світле відкрите звучання змусило глядачів усе ж таки посміхатись.

 

Під час виконання на екрані з’явився портрет Мирослава Скорика. Він дивився на нас серйозно, але неможливо було не розгледіти посмішки в його очах. Запис звуку метронома, що раптово увірвався у звучання пісні, неминуче нагадав нам про час: для когось вже спинився, перетворившись на вічність, а для нас — iще йде. Тож, цитуючи Олександра Пірієва, скажу: «Мирославе Михайловичу, ми не підведемо!».