У день 85-річчя професора Олександра Пономарева проведуть в останню путь

У суботу поховають відомого мовознавця, професора Олександра Пономарева.

 

Цього дня він мав би приймати вітання, адже 17 жовтня йому виповнилося б 85 років — до свого ювілею Олександр Данилович не дожив усього три дні.

 

Серце професора Пономарева перестало битися о 7-й ранку 14 жовтня. Кажуть, що на великі релігійні свята Господь забирає найкращих. Олександр Данилович відійшов у засвіти на Покрову, й у царині мови він справді був найкращим.

 

Безмежно любив її, плекав, захищав і навчав цього інших.

 

«Сьогодні ми втратили не лише всіма знаного, без перебільшення — легендарного викладача й дослідника, шанованого колегу, а й Людину великої душі, чиї життя та вчинки надихали інших», — написали його колеги з Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка на сайті закладу. 

 

Я розмовляла з паном Олександром минулого четверга: ми домовилися про інтерв’ю з нагоди ювілею ще наприкінці вересня. Він погодився поговорити телефоном — ні в коментарях, ні в інтерв’ю ніколи не відмовляв.

 

Але все відкладав дату нашої розмови, мовляв, «час до ювілею ж іще є». У четвер попросив набрати з понеділка, оскільки в найближчі два дні «матиме інтенсивне лікування». В понеділок і вівторок його телефон уже не відповідав.

 

А в середу прилетіла ця страшна звістка. Шкода, що наше інтерв’ю не відбулося... Шкода, що не стало хорошої людини — палкого патріота, талановитого вченого, прекрасного викладача. Як ми будемо без ваших мудрих порад, коментарів і підказок, Олександре Даниловичу? І як же українська мова без Вас — її пристрасного захисника і борця за чистоту й культуру мовлення? 

 

Прикметно, що найвідоміший із українських мовознавців родом із російського Таганрога.

 

«Моє рідне місто і всі навколишні села — це етнічна українська територія, яка була заселена вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини, там навіть говірка була полтавська, — розповідав він мені в 2010 році. — 1924 року їх передали Росії. До 1933–го там діяли українські школи. Коли я народився, вже української школи не було. Тож навчався в російській. Але вдома завжди розмовляли українською, на перервах — теж. І всі звичаї, всі пісні в нас були українські».

 

Навчатися рідної мови було великим бажанням юного Сашка Пономарева. Поїхав до Києва, вступив на російську філологію університету Шевченка (адже української в школі не вчив), а став таки українським філологом.

 

Своє прізвище — Пономарьов — теж вважав зросійщеним, тому в Києві вже записався як Пономарів і не стомлювався нагадувати, що при відмінюванні його прізвища чергуються голосні: «У першому випадку маємо закритий склад, а в другому — відкритий. А в закритому й відкритому складах чергуються голосні. Тому ніч-ночі, Пономарів-Пономарева»... 

 

Більша частина його життя була пов’язана з рідною альма-матер. Тут він викладав майже сорок років на факультеті журналістики, який згодом став Інститутом. Торік восени Олександр Данилович оголосив про завершення викладацької кар’єри.

 

«Професор, як і актор, повинен вчасно піти, в розквіті літ», — пояснив він своє рішення. Але пообіцяв продовжувати свою наукову і просвітницьку діяльність, зокрема вести блог Олександра Пономарева на BBC, де давав відповіді на запитання читачів, як правильно говорити і вживати ті чи інші слова. Цю просвітницьку місію здійснював аж до своєї травми: у червні він упав і зламав хребці. Піднятися на ноги було його мрією... 

 

Олександр Пономарів часто казав, що українську мову потрібно «агресивно захищати», адже свого часу нам агресивно насаджували російську.

 

«Вигадали термін «російськомовне населення». Немає такого населення! Є зро­сійщені українці», — казав він у ексклюзивному інтерв’ю «УМ».

Також не був задоволений оновленим Українським правописом, хоча й входив до складу Правописної комісії.

 

«Я бажав би радикальніших змін і повного повернення до української мови. Але нам цього знову не дали зробити. Правописна комісія була сформована так, що переважна більшість її членів була налаштована на те, аби жодних змін не проводити», — казав він.

 

Отже, маємо багато настанов від пана професора, які нам, його учням, втілювати в життя. 

 

Земля пухом і вічна пам’ять вам, учителю... Найщиріші співчуття рідним... 

 

P.S. Час і місце прощання з професором Пономаревим буде оприлюднено на сайті Інституту журналістики.