У Вишнівецькому палаці (XVIII ст.) — пам’ятці архітектури національного значення, який є об’єктом Національного заповідника «Замки Тернопілля» — нині експонується виставка робіт майстрів гончарного мистецтва «Зооморфія в кераміці».
Власне, такою була цьогорічна тематика всеукраїнського фестивалю гончарів «Не святі горшки ліплять», який через пандемію коронавірусу відбувався в режимі онлайн і був фінансово підтриманий Українським фондом культури і Тернопільською міською радою.
При відборі робіт для виставки перевага надавалася роботам майстрів, які використовують у своїй творчості «звіриний стиль».
А цей своєрідний напрямок кераміки розвивають як досвідчені майстри, котрі працюють із глиною по два-три десятиліття, так і молоді автори, які лише набираються досвіду і майстерності.
Отож у Вишнівці вишикувався цілий парад химерних, кумедних звірів, риб і птахів, відображених у глині, та створених із використанням різних прийомів і технік.
Деякі автори, використовуючи «звіриний мотив», пропонують більш традиційний посуд для страв чи напоїв, проте більшість майстрів вражають відвідувачів декоративними виробами, призначеними для краси і насолоди.
— Звичайно, ми прагнемо зберегти традиції народного мистецтва, але слід розуміти, що майстри мусять творити й іншу кераміку, яка викликає зацікавлення в людей, — переконує керівник фестивалю «Не святі горшки ліплять», голова Тернопільського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Уляна Джигринюк. — Її автори мають свої творчі думки, фантазію, яку втілюють у глину. Традиція живе тоді, коли в неї вносять щось нове, коли розвивають її. Багато наших майстрів додають шарму тій традиції, але вони працюють в абсолютно іншому, більш художньому, напрямі. І кожна робота, представлена на виставці, — це авторський почерк, те, що майстер хотів відобразити в пластиці.
Наприклад, львів’янин Юрій Токарський із глини створив сонного і потішного лева, який тримає на голові трисвічник. Вражає химерним вирішенням «жук-рогач» Сергія Дутки із села Рожнів (Прикарпаття). Композиція «Весна» Олега Луцука із села Стольне на Чернігівщині — це ужиткова робота, але дивуєшся, наскільки майстерно він може передавати свої думки у формі твору!
А досвідчений майстер кераміки Олександр Шкурпела, який мешкає у столиці українського гончарства — селі Опішня на Полтавщині, передав свою майстерність синові Анатолію, і вони обидва створили з глини неповторні, чудернацькі і надто динамічні образи звірів.
Побачити глядачам розмаїття химерних, на які здатна фантазія, і традиційних звірів та птахів на виставці у Вишнівецькому палаці було б немислимо без проведення всеукраїнського фестивалю гончарів «Не святі горшки ліплять». Його завдання — популяризація та промоція гончарного мистецтва, навчання майстрів, обмін досвідом між старшими майстрами і молодшими, збереження та розвиток традицій кераміки через використання її різних форм і виражень.
Це нетрадиційне дійство було засноване чотири роки тому з ініціативи тернополянки Уляни Андрійчук, власниці гончарної майстерні «Гніздо». А торік його співорганізатором стала психолог-практик Катерина Подтабачна із Тернополя.
Фестиваль уже встиг об’єднати майстрів із 17 регіонів України, Києва. І до нього долучився навіть американський учасник українського походження — Іван Братко зі США. Але свято гончарства і кераміки помалу матеріалізувалося у громадську організацію «Не святі горшки ліплять».
Її головою стала керівник фестивалю Уляна Джигринюк, жінка, яка походить із середовища гончарів, адже її чоловік Руслан Друк — власник гончарної мастерні, пробує сили в цьому мистецтві й син Олесь.
До речі, активні учасники цієї громадської організації недавно провели на найвищій вершині українських Карпат акцію «Говерла гончарує», піднявши туди гончарне коло. Погончаривши там, у такий спосіб заявили: ми хочемо підтримувати і розвивати традиції гончарства і українську культуру загалом.
— Гончарне мистецтво, на жаль, нині занепадає, — не приховує тривогу пані Уляна Джигринюк. — Бо серійне виробництво, машини замінюють працю людей, замінюють душу. А хочеться зберегти неповторний авторський почерк у цьому виді мистецтва. І тому нині в різних країнах, і в тому числі в Україні, все більшої популярності набуває крафтове (ремісниче) виробництво, де люди працюють своїми руками.
І наші гончарі є такими, вони — всебічно розвинуті особистості, чудові люди, які хочуть передавати своє мистецтво наступним поколінням. Я не кажу, що всі люди повинні гончарити. Але побачити, як творяться такі вироби, з якою метою, доторкнутися до глини, щоб відчути свій талант до такої творчості, натхнення розпочати власну справу або просто придбати у свою оселю гончарний виріб і тим самим зберегти традиції нашого народу, — це потрібно українцям.
Лишається сподіватися, що мета виставки кераміки «Зооморфія в пластиці» — показати відвідувачам красу гончарства і кераміки, неповторність авторських робіт, які людина може створити своїми руками, — буде досягнута. І все більше людей зрозуміють важливість і цінність (читайте — безцінність) цього виду мистецтва, яке не можна виразити ні в яких грошових одиницях.
