До 335-річного ювілею: у Національній філармонії зіграють усі флейтові сонати Баха

До 335-річного ювілею великого німецького композитора Йоганна Себастьяна Баха у Національній філармонії України прозвучать усі флейтові сонати цього композитора у виконанні солістів — заслуженого артиста, «Золотої флейти України» Юрія Шутка та піаністки, лауреатки конкурсу Миколи Лисенка Лариси Деордієвої.

 

Цей концерт 11 жовтня є гарним продовженням тематичних програм знаного соліста-флейтиста: «12 сонат Г. Ф. Генделя», «6 сонат В. А. Моцарта», «Барокові сонати з репертуару Фрідріха Великого», «Шедеври камерної музики ХІХ ст.» — і стане справжньою подією у музичному житті країни.

 

Сонати для флейти і чембало (клавесина, який нині заміняє фортепіано) Бах написав у Кьотені впродовж 1717—1723 років, тобто у зрілий період творчості. Тоді ж світ побачили такі його твори, як «Добре темперований клавір», сонати і партити для скрипки соло та віолончельні сюїти.

 

На той час Бах служив при дворі князя Ангальт-Кьотенського Леопольда — відомого не так своїми досягненнями як правитель, як заступництвом і багаторічною дружбою з великим німецьким композитором та ексцентричним, як для німецького аристократа, способом життя.

 

Із дитинства Леопольду пророкували майбутнє великого полководця. Інакше й бути не могло, коли за вихованням стежив сам король Пруссії Фрідріх І. Той після раптової смерті батька неповнолітнього Леопольда став його «великим опікуном». Заснувавши Лицарську академію в Бранденбурзі-на-Гафелі, Фрідріх І вирішив відправити туди 14-річного підопічного Леопольда.

 

Але він опирався цьому, обравши замість військової муштри подорож у Гаагу, де віддався музичним розвагам. За місяць юний князь 14 разів побував в опері, закохавшись у музику французького композитора Жана-Батіста Люллі.

 

Після повернення Леопольда в Кьотен 1711 року король Фрідріх хотів призначити його командувачем прусської армії. Проти цього рішуче виступила мати князя. Тому Фрідріх І відмовився від цієї ідеї. А юний Леопольд знову поїхав подорожувати.

 

Цього разу в Англію, де слухав оперу і відвідував знамениту бібліотеку Оксфордського університету. Наступними за його маршрутом були Рим і Венеція, де він залишив 130 талерів тільки на відвідування оперних театрів (у перерахунку на сьогоднi близько $14 тис. 300). Пізніше побував у Флоренції, Турині та Відні.

 

20-річний Леопольд осів у Кьотені після того, як витратив на свої мандри 55 тис. 749 талерів ($6 млн 132 тис. 390). Через чотири роки він створив придворну капелу, що виявилося можливим завдяки розпуску королівського прусського придворного оркестру. Багато берлінських музикантів зголосилися до нього на службу. Тоді ж він і запросив на посаду капельмейстера 35-річного Баха.

 

У складі капели був майстерний флейтист. Це стало вирішальним для створення німецьким композитором сонат для флейти. Він, безумовно, чудово знав техніку гри на цьому духовому інструменті, який на той час виготовляли із дерева, його темброві і колористичні ресурси.

 

Адже створив блискучі флейтові партії у Бранденбурзьких концертах, у сі-мінорній оркестровій сюїті, фінальною частиною якої є знаменитий «Жарт», у безлічі арій і ансамблів iз мес, кантат. Тож флейтові сонати стали вершиною камерної музики Баха, у яких він сміливо випередив свій час, передбачивши появу сонатних циклів віденських класиків. 

 

Усі шiсть сонат скомпоновані за принципом чергування трьох і чотирьох контрастних за темпом частин. Вони вражають невичерпним мелодійним багатством, гнучкою зміною різних образів — елегійних і святкових, танцювальних і драматичних. У ясній і прозорій музичній тканині відчувається геніальність Баха-поліфоніста, який майстерно вплітає у гомофонну фактуру багатоголосні поєднання.

 

— Флейтові сонати Баха — це найскладніший репертуар, який вимагає від музиканта філософського осмислення та філігранної техніки виконання, — зазначає флейтист Юрій Шутко. — Уявіть собі, що вони побачили світ 300 років тому, коли ще не народилися Моцарт, Бетховен і у світі ніхто не знав, хто такий Наполеон Бонапарт. Утім людство вже було знайоме з цією неперевершеною музикою.

 

Нагадаємо, Юрій Шутко грає на унікальній золотій флейті японської фірми Sankyo, що спеціалізується на виготовленні концертних інструментів для славнозвісних флейтистів, і є обличчям її виробника у світі.

 

Лариса Деордієва — знана піаністка, виконавиця музики композиторів-романтиків. Багата палітра нюансів, чистий прозорий польотний звук унікальної флейти Юрія Шутка у парі з темпераментним акомпанементом здатні майстерно передати всю красу звучання бахівської мелодики та зачарувати найвибагливішого слухача.