Львівська національна опера, незважаючи на карантинні катаклізми, підійшла до помітного ювілею — 120-ліття.
Відкрили для глядача цей дім мистецтва у Львові на початку з назвою Великий міський театр 4 жовтня 1900 року.
Розмова з Василем Вовкуном, гендиректором-художнім керівником Театру опери і балету імені Соломії Крушельницької — про першу прем’єру нового сезону, перенесення проєкту з диригенткою Оксаною Линів на 2022 рік та складові «Українського прориву».
«Створення світу» в реставрованих декораціях Майстра
—Львівська опера — чи не єдина з оперних театрів, яка відкрила новий сезон у карантинний період прем’єрою. Пане Василю, як це вдалося зробити?
— Львівська національна опера відкрила свій 121-й театральний сезон 15 серпня цього року в незвичному для себе форматі з відомих для всіх причин. Саме вони спонукали нас шукати нові стилі та форми.
Так народилася ціла серія Гала-концертів: «Верді-гала», «Моцарт-гала», «Пуччіні-гала», «Бельканто-гала», «Гала-концерт української музики», «Балет-гала». Усі вони йдуть в оформленні сценографічних полотен відомого львівського сценографа, народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Євгена Лисика, 90-річчя якого театр відзначав нещодавно.
Другий формат — оперні вистави у концертному виконанні.
Сьогодні це «Дон Жуан» Моцарта і в майбутньому — «Трубадур» Верді. Також на сцені Львівської національної опери показують камерну виставу «Служниця-пані» Джованні Батиста Перголезі, готуємо балет «Кармен-сюїта» Жоржа Бізе — Радіона Щедріна. Як це вдалося зробити? Великою любов’ю до професії і до нашого глядача, який з кожною виставою все більше і більше заповнює зал.
—Євген Лисик за три десятки років роботи у Львівській опері створив понад 40 вистав. Чи може ще якась знову ожити на сцені?
— Сценографічні полотна Євгена Лисика є певним брендом Львівської національної опери, сьогодні вони занесені до Золотого фонду театру. Це сотні метрів квадратних розписаної тканини, на якій Майстер творив свою симфонію життя, свій міфосвіт.
Зараз готується до видання два альбоми художника: альбом малюнків та альбом сценографічних робіт не лише зi спадщини Львівської національної опери, а ще й із театрів Мінська, Донецька, Санкт-Петербурга, Скоп’є. Іменем Євгена Лисика названо майстерню на малярці, де працюють його учні. А напередодні 90-річчя Євгена Лисика відбулася прем’єра «Створення світу» Андрія Петрова у реставрованих декораціях Майстра. Подібне поновлення плануємо з балетом Петра Чайковського «Лускунчик».
—На початку року в театру були в початковій роботі кілька постановок за участі іноземних митців, зокрема, проєкт iз музикою Бортнянського, до якого мала долучатися диригентка Оксана Линів, планували представити у вересні. Чи побачать його й інші раніше започатковані проєкти із запрошеними постановниками львівські глядачі? Коли?
— Так, хвороба початку XXI століття суттєво змінила наші плани. Але ми наполегливо стараємось втримати непросту ситуацію. Вже 4 жовтня Гранд-концертом відзначили 120-річчя з дня відкриття Львівської національної опери, а у двадцятих числах листопада плануємо прем’єру «Турандот» Джакомо Пуччіні у постановці відомого польського режисера Міхала Знанецького.
Щодо барокових опер «Сокіл» і «Алкід» Дмитра Бортнянського у постановці німецької групи Андреаса Вайріха під орудою диригентки Оксани Линів, то вони перенесені на початок 2022 року. Також плануємо постановки опер українських композиторів Євгена Станковича «Страшна помста» та Юрія Ланюка «Чуже обличчя», балети «Ромео і Джульєтта» Сергія Прокоф’єва, «Тіні забутих предків» Мирослава Скорика та «Сон у літню ніч» Фелікса Мендельсона.
Понад 23 мільйони гривень збитків
—На початку літа ви оприлюднювали карантинні збитки театру. Яких цифр вони сягнули на тепер?
— Карантинні збитки театру станом на серпень становили 23 мільйони гривень. Сьогодні ця цифра з кожним днем збільшується, адже завантаженість залу театру зменшено, а квиток став дешевшим.
n Наскільки суттєвою підмогою для театру буде зниження податкової ставки до 7 відсотків?
— У теперішніх умовах зниження податкової ставки до 7 відсотків iз квитка, якщо цей закон ухвалять, полегшить українським театрам вихід iз карантинної кризи, а згодом дасть можливість для творчого розвитку.
—Запитання до вас як ексміністра культури: яку б ви ще зараз, у все ще карантинний період, ініціювали підтримку закладам культури?
— Думаю про закон України, який би чітко визначив, що таке національний культурний продукт, а вже потім — закон про меценатство. У багатьох країнах Європи існує практика відрахування відсотка від продажу алкогольних чи тютюнових виробів на користь виробництва кіно чи театральної справи.
—До речі, як людина, яка добре обізнана з організацією державних свят, як вважаєте, що треба починати робити уже тепер, щоб на 30-річчя Незалежності України не згорати від сорому адекватним людям від того, що в офіційних заходах головного державного свята «шльопалі шльопкі»?
— Мені, з етичних причин, не хотілось би коментувати концепцію та режисуру цьогорічного відзначення Дня Незалежності України. Але, за прикладом багатьох європейських країн, варто задуматись про певний державний стандарт, а не робити це під певну особу.
«Ми не виходимо за межі естетики»
—За статистикою, в країнах Європи в оперні театри до карантину ходили 8 відсотків населення, в Україні — лише 1,5 відсотка. Як нам дотягнутися? Що для цього треба робити? Уявімо, що карантинні обмеження знято.
— Насамперед, думаю, що оперний театр треба виводити з формату театру-музею. Робити його більш акцентованим, відчуваючи сучасний простір і час у контексті європейського культуротворення.
Глядача теж потрібно виховувати, і бажано — з дитинства. Саме тому у Львівській національній опері вже кілька років успішно працює програма, розроблена спеціально для дітей, — «Сходинками до Парнасу».
У Львові в Оперу перед запровадженням карантину ходило 8-10 відсотків мешканців. Це пожвавлення сталося після показу фольк-опери-балету «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича: серед львів’ян стало престижним бачити цю постановку. Якось я зайшов у поліклініку — і лікарка захоплено розповідала, що всі колеги вже подивилися феєрію, а вона ще не встигла. Оперні події відтоді стали мейнстримом: ставало якось незручно тим, хто ще не подивився і про виставу не міг озвучити власної думки.
Так було й на «Дон Жуані» Моцарта у 2018-му, і ще на початку 2020 року — на виставі для сімейного перегляду «Лис Микита» Івана Небесного. Це називається «провокації театром» — будити зацікавлення публіки, особливо молоді.
Що треба робити для збільшення кількості глядачів? Очевидно, що треба робити мистецтво, яке є різним за стилем і формою. У нас є багато вистав — 28 опер і 24 балети. Багато з них хотілося б переставити. Йдеться про «Травіату» Верді, «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського та багато інших. Консервативний «соцреалізм» уже не захоплює глядача — ні емоційно, ні інтелектуально. Мистецтво треба актуалізовувати — про це ще писав Лесь Курбас: «Усе мистецтво мертве, якщо воно не актуалізоване, не відповідає чи не торкає сьогоднішнього дня».
Метою нашої творчої програми «Український прорив» є осучаснення творів, але ми не виходимо за межі естетики. Наша публіка часом ще не зовсім готова до модернізації оперного культурного продукту, але це потрібно робити, творити, захоплювати.
—На скільки вперед розрахована уже багатолітня програма «Український прорив»?
— Основними положеннями творчої програми «Український прорив» є творення українського оперного і хореографічного мистецтва у європейському контексті з його різноманітними формами і стилями, викликами і провокаціями. Це вихід, як я вже підкреслював, із театру-«музею», в якому світ завмер і відсутні будь-які живі рефлексії. Це активізація написання оперних і балетних творів сучасними українськими композиторами, а також розширення музичного діапазону світової музичної спадщини.
Це копродукція з європейськими театрами і співпраця з відомими режисерами, сценографами, балетмейстерами, артистами-вокалістами, артистами балету, музикантами. Це повсякденний творчий пошук, експеримент і творення нових форм спілкування з глядачем. Сюди належить і технічна модернізація сценічного устаткування, без якої немислимий сучасний театр.
Питаєте, на скільки років розрахована творча програма «Український прорив»? На все життя, і для наступників роботи вистачить, якщо вони справді вболіватимуть за розвій оперного і хореографічного мистецтва.
—Які ваші сподівання на оновлений склад виконавців? І чи не збираєтеся запрошувати у Львів частіше українських солістів, які часто виступають на найвідоміших оперних сценах світу, як це робить у Києві Національна опера?
— Оновлення творчого складу Львівської національної опери відбувається щорічно через постійні кастинги та конкурси. Змінено дирекцію театру, омолоджено художнє керівництво, триває пошук талановитих артистів балету, солістів, музикантів.
Ми часто запрошуємо відомих провідних солістів опери та балету не лише з України, а також із Польщі, Німеччини, Італії тощо. Такий підхід робить наш творчий продукт більш якісним, збагачує і сцену, і глядача.
