Завдяки тому, що в ситуацію втрутилися засоби масової інформації, 16-річний житель села Жуки, що розташоване на території Тахтаулівської сільської ради, Ярослав Пісоцький, котрий навчається в 11-му класі Полтавського наукового ліцею № 3, став мало не місцевою знаменитістю.
— Знаєте, чому я став тим, ким є зараз? Усе через бездіяльність місцевих депутатів і взагалі владної верхівки Тахтаулівської сільської ради, — такі аргументи наводить Ярослав. — За п’ять років вони не спромоглися навіть створити ОТГ, через що нашу сільську раду рішенням Кабміну приєднали до Полтавської об’єднаної територіальної громади.
Тож у мене є небезпідставний острах: чи буде цікаво обласному центру розвивати прилеглі сільські території?
Характеризуючи ж ситуацію, пов’язану зі збиранням у тахтаулівській громаді побутових відходів, хлопець оцінює її як незадовільну: мовляв, останні два-три роки один приватний підприємець усього раз на тиждень збирає автомобілем непотріб, який люди виносять на певну годину, — це вкрай незручно.
Тож селяни користуються цією послугою неохоче, міркуючи так: краще зекономити 20—30 гривень на місяць і спалити сміття на власному обійсті чи вивезти до лісу або на несанкціоноване сміттєзвалище, яке в народі називають «Кринички».
Смітник утворили навіть за якихось сто метрів від приміщення Тахтаулівської сільради — і це нікому не муляє ока. От і складається враження, що проблема з непотребом чи не найбільше допікає 16-річному юнакові, котрий має активну життєву позицію.
Паралельно з проштовхуванням своєї програми почав втілювати її в життя
— Зрозуміло, кожен із 3 тис. 300 жителів тахтаулівської громади щодня продукує сміття. І при цьому його раз на тиждень збирає один автомобіль — це ж просто смішно, — обурюється Ярослав Пісоцький. — Законодавство України передбачає, що органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити сортування побутових відходів, тобто створити для цього відповідні умови. На жаль, у нашій країні законів часто не дотримуються.
Розв’язання згаданої проблеми в цивілізований спосіб намагалися шукати, так би мовити, знизу. Рік тому на загальних зборах громади, куди запросили й представників місцевої влади, вирішили створити пункт прийому вторсировини. Сільська рада мала допомогти з пошуком приміщення, однак жодних кроків з її боку люди так і недочекалися.
— Урешті-решт усе це просто дістало. Тож, аби мати більш дієвий вплив на місцеву владу, я створив громадську організацію під назвою «Зелені Ери», — розповідає про подальший розвиток подій Ярослав.
— Останнім часом ми подали на розгляд сесії сільської ради не одну програму з розвитку інфраструктури для сортування побутових відходів (до речі, йдеться про комплексну програму, що передбачає не лише встановлення баків для сортування сміття, а й проведення роз’яснювальної роботи серед населення, прибирання лісу й інших територій тощо), та в жодній редакції депутати її так і не затвердили. На мою думку, вони її навмисне завалюють. Ви запитаєте: чому так? Та тому, що дитина за рік зробила те, чого дорослі дядьки, які керували й керують громадою, не змогли зробити за багато років. Тому що це показує їхню справжню сутність, бездіяльність, непрофесійність, нездатність адекватно відповідати на виклики сьогодення — оце, мабуть, основна причина.
Варто зазначити, що паралельно з проштовхуванням своєї програми ініціативний юнак почав втілювати її в життя. Так, 26 травня біля однієї із зупинок у селі Тахтаулове було встановлено перший контейнер для збирання пластику ємністю два «куби» — виготовив його місцевий житель Олександр Добряк.
— Отак усе почалося. Після цього ми виготовили ще один контейнер і цілу серію баків різних розмірів (загалом десь приблизно 15), розставивши їх у селах Тахтаулове й Жуки, — продовжує розповідь юний автор соціальної ініціативи. — Усі, хто міг, допомагав нам і фізично, і матеріально.
У мене вдома знайшлися металеві ємності, до того ж подібні бочки ми ще й закупили. В останніх я сам традиційною «болгаркою» зрізав верх і фарбував їх, допомагав мені батько.
Зараз думаю: усе-таки добре, що ми виготовили ці ємності для сортування сміття, бо я тепер розумію, що до чого. То був експеримент, який одразу ж дав вагомий результат. На жаль, нині з цим справжня біда.
Річ у тому, що селяни виявилися на диво відповідальними й почали активно сортувати непотріб. Тож баки тепер постійно переповнені скляною, пластиковою тарою. Не маючи, куди викидати вторсировину, люди лишають мішки з нею поряд із контейнером, унаслідок чого тут утворилася своєрідна пластикова гора.
Юнак показав дорослим, що організувати сортування сміття цілком реально
Селяни виявилися на диво відповідальними й почали активно сортувати непотріб.
— Сільська ж рада жодним чином не допомагає звільняти баки й контейнери від скла та пластику, повністю зваливши ці обов’язки на плечі членів нашої громадської організації, — скаржиться Ярослав Пісоцький.
— Мовляв, ви затіяли цю авантюру — от тепер і віддувайтеся. Якби ж депутати затвердили нашу програму, організація отримала б фінансову підтримку, відтак ми могли б найняти працівників, які б цим займалися. А так... Від безвиході звертаємося по допомогу до місцевих жителів. Скриньку для пожертв поставили в місцевому магазині. Також я відкрив власний банківський рахунок, а ще — рахунок громадської організації.
Усім, хто хотів би долучитися до ініціативи, можна звертатися й за номером телефону: 099-342-53-13. На сьогодні вдалося зібрати понад 3 тисячі гривень (до речі, одна місцева активістка пожертвувала аж тисячу гривень). Кошти спрямовуємо на закупівлю нових бочок, які переобладнуємо на баки для сортування побутових відходів. Хочу, аби ви наголосили у своїй газеті: баки не були б настільки переповненими, якби ми мали підтримку сільської ради. Зрозуміло, без будь-якої підтримки дуже складно.
Аби зайвий раз привернути увагу до проблеми, Ярослав навіть подумує про те, чи не принести зібрану місцевими жителями пластикову тару на сесію сільської ради й висипати перед депутатами.
— Коли раніше спілкувався з місцевими жителями, усі говорили, що організувати сортування сміття нереально. Та я показав, що це цілком можливо. А сільська рада з її бюджетом, можливостями не може зробити краще? — дивується юнак. — Тим паче все, що потрібно зробити депутатам, — це всього лиш підняти руки й затвердити нашу програму.
Секретар Тахтаулівської сільської ради Олександр Рубель уже стомився пояснювати журналістам: ініціативу Ярослава Пісоцького керівництво підтримує, але ж він неповнолітній, тож про яке виділення бюджетних коштів може йтися?
«У такому віці він має право розпоряджатися хіба що стипендією, — зазначає пан Олександр. — От ви в 16 років чим займалися?».
Свою думку висловлює й заступник голови Полтавської районної ради Олексій Івженко, який часто буває на сесіях Тахтаулівської сільради й добре знає ситуацію, про яку йдеться:
«Багато хто з депутатів вважає, що Ярослав доволі молодий, аби мати з ним справу. А дехто переконаний, що він дещо хитрує, намагається обібрати сільську раду. Ситуація зайшла у глухий кут іще й тому, що олії у вогонь підлили журналісти, котрі будують сюжети своїх матеріалів на протиставленні депутатів сільради і Ярослава, бо для них головне — створити якийсь «хайп».
Насправді ж усе дещо не так: депутати виділили на ті ж баки для роздільного збору сміття стартову допомогу. Секретар сільської ради стверджує, що сам їздив на авто, аби закупити матеріали, а про це ніхто не згадує, що несправедливо.
Тож можу передбачити, що на наступній сесії депутати вчергове завалять написану Ярославом програму. Я був присутній на засіданні бюджетної комісії, де розглядали це питання, — наскільки мені відомо, від юнака вимагатимуть звіту за використані кошти й матеріали».
— Ту допомогу, яку вони мені надали, можна охарактеризувати приказкою: на тобі, небоже, що мені негоже. Диски для «болгарки» виявилися настільки неякісними, що, коли я почав різати метал, перший же з них відлетів і боляче вдарив по нозі, — пригадує Ярослав Пісоцький.
— А матеріали (зокрема та ж фарба) закінчилися першого ж тижня. Коли хтось береться за отаку вагому справу, підтримка, вважаю, усе ж таки має бути суттєвішою. А депутати хотіли, аби за 3 тисячі гривень ми зробили баки для сортування непотребу для двох сіл. Розумієте? І якщо вони блокують нашу програму, то нехай запропонують альтернативну. На жаль, жодної альтернативи так і не було запропоновано. Видавши допомогу неофіційно, вони хотіли загнати мене в пастку й таки цього добилися.
За словами Олексія Івженка, юний активіст, узявшись за реалізацію справді вартої уваги ідеї, не з того почав: йому, мовляв, потрібно було спершу створити потужну команду, а тоді делегувати на сесію сільради людину старшого віку, бажано з юридичною освітою. От тоді він мав би більше шансів досягти успіху.
— А загалом у ситуації, що склалася, переплелися амбіції, різні інтереси, неприйняття старшим поколінням прогресивності молодшого, — підсумовує Олексій Івженко. — Однозначно, що Ярославу потрібно не йти на конфронтацію, а шукати з депутатами порозуміння. Адже, ламаючи списи, можна погубити будь-яку добру справу.
Як і передбачав Олексій Івженко, на останній сесії Тахтаулівської сільської ради, що відбулася недавно, через упереджене ставлення депутатів до Ярослава Пісоцького програма ГО «Зелені Ери» знову була заблокована.
Причому якщо раніше за неї все ж таки голосували сім народних обранців, то останнього разу — усього два. Хоч би як там було, а вкрай переповнені скляною й пластиковою тарою встановлені Ярославом Пісоцьким та його однодумцями контейнери й баки красномовно свідчать про те, що питання сортування сміття серед місцевого населення таки назріло. І з цим рано чи пізно доведеться рахуватися владі.
