Нещодавно в інтерв’ю одному зі словацьких видань Володимир Зеленський обґрунтував власну президентську діяльність тим, що він є перфекціоністом.
Схоже, спічрайтери і політтехнологи Банкової вчергове підставили главу держави (як раніше із лібертаріанством) досить суперечливим визначенням.
Адже у психології перфекціонізм — це віра в те, що ідеал може та мусить бути досягнутим. У патологічній формі така людська риса не сприймає все неідеальне і схильна вважати його нездоровим.
Проявляється бажанням робити все лише найкращим чином, одержимістю, нав’язливими ідеями, у зволіканні (відкладення завершення завдання через страх виконати його недостатньо добре), уникненні ризику (оминання нової діяльності через невпевненість у тому, що її можна буде здійснити належним чином), а також неспроможністю чітко визначити пріоритети життєдіяльності та несприйняттям критики.
Перфекціонзм як епідемія глобального масштабу
Варто зазначити, що вже тривалий час у науковому середовищі точаться жваві дискусії навколо корисності чи шкідливості для розвитку людини і суспільства перфекціонізму.
Вчені та практики вважають, що у нормах нашої культури перфекціонізм часто сприймається як позитивна риса.
Проте вказують, що є «здоровий» перфекціонізм, який характеризується високими вимогами до себе, мотивацією та дисципліною.
Але є, в більшості своїй, неадекватний перфекціонізм, коли найкращий результат ніколи не здається достатнім, бо людина засмучується від того, що цілі були досягнуті не так, як планувалося.
Акцентується увага на тому, що якщо у перфекціонізмі і є позитивні моменти, то вони другорядні або інтерпретуються хибно. Науковець Йоркського університету Ендрю Гілл за результатами численних власних досліджень доводить, що «позитивної форми перфекціонізму не існує».
У свою чергу, Аманда Руджері у статті для ВВС «Перфекціонізм — чому його треба позбутися негайно» наголошує, що «нездорове прагнення до досконалості не лише перешкоджає досягненню успіху, а й є надзвичайно шкідливою практикою, що може навіть загрожувати життю».
Науковець уіверситету Кертіна в Перті (Австралія) вважає, що «мало яка риса має стільки негативних наслідків для психіки, як перфекціонізм». Дослідниця університету Західної Вірджінії Кейті Расмуссен стверджує, що стосовно перфекціонізму «час говорити про епідемію глобального масштабу та здоров’я нації».
Якщо ж урахувати, що перфекціонізм, як правило, ґрунтується на фундаменті утопічного ідеалізму, основоположниками якого були філософи Платон, Томмазо Кампанелла, Томас Мор, то його деструктивна роль для світопорядку є очевидною.
Оскільки ідеалісти, вимагаючи свободи для себе, не визнають свободи для інших. Подібні натури досить небезпечні тим, що їх найчастіше приваблює саме, сфера політики. А досягнувши вершин влади, їхній політичний і філософський кругозір трансформується у бажання побудови тоталітарного режиму.
Для цього створюється такий тип суспільного устрою, коли держава привласнює собі функції управління не лише у політичній та економічній, а й у духовній сферах, насильницьки регулює їх в інтересах пануючої, орієнтованої на «ідеальне» майбутнє іделогії.
Провали гаранта породжують сумніви
Історія генези подібних «вождів» і державних утворень різних суспільно-економічних формацій та епох є загальновідомою.
Тому в умовах російської збройної агресії із болісними територіальними і людськими втратами, очевидних спроб реваншистського демонтажу «п’ятою колоною» і частиною істеблішменту українського відродження та латентних капітулянтських перемовин із ворогом на шкоду національним інтересам вітчизняному та світовому українству не байдуже, ким насправді є президент Зеленський і чого від нього очікувати.
Чи його перфекціонізм є «здоровим», чи неадекватним. Наскільки хибні риси такого явища оволоділи його особистістю та можуть трагічно позначитися на перспективах існування Української держави і нації.
Хоча провали у подоланні пандемії коронавірусу, на багатьох напрямках суспільно-політичної, соціально-економічної, оборонно-безпекової діяльності та безуспішна «боротьба» з корупцією вже дають підстави обґрунтовано сумніватися в управлінській здатності гаранта керувати країною та забезпечити її міжнародну суб’єктність, довіру і повагу партнерів по антипутінській коаліції.
Враховуючи такі обставини, не може не виникнути запитання у суспільства щодо можливих патологій у Володимира Зеленського, який публічно позиціонував себе перфекціоністом.
Отримати ґрунтовну відповідь на нього нація має конституційне право через наявні у законодавчого органу механізми та повноваження, в тому числі й щодо процедури імпічменту президента за станом здоров’я. Бо якщо перфекціоністом є пересічний громадянин, то ризики від можливих патологій загалом стосуються його і родини.
У разі, коли таке явище властиве президенту-узурпатору із філософією утопічного ідеалізму, то країна і суспільство постають перед загрозою утвердження найжорстокішої автократичної диктатури.
Для Володимира Зеленського існує й інший варінт виходу із такого незручного становища. Гарант укотре в стилі шоумена «95 кварталу» може оголосити нації, що він знову невдало пожартував, а відповідальні за підготовку його виступу вже понесли «заслужене» покарання.
Передбачити реакцію української громади на подібні заяви складно, враховуючи її мляву оцінку попередніх «зашкварів» президента та його досить корисливого і байдужого до національних почуттів домінантного етносу оточення.
