Кожна має свою душу: сонячні ляльки-мотанки Валентини Мірошник мандрують межи людьми

Відколи пані Валентина себе пам’ятає, вона малювала. Хоча в її родині ніхто і ніколи таких здібностей не мав.

 

«З трьо­х років малюю. І як це сталося — не знаю. Але все своє свідоме життя мені це подобається. Особливо люблю зображувати квіти. Більшість моїх картин — то натюрморти», — розповідає «Україні молодій» Валентина Мірошник.

 

Каже, завжди малює не з натури, а як душа просить: те що в душі — те й на полотні. 

 

«Останнім часом захопилася ляпкографією. Ця нетрадиційна техніка живопису — то неймовірний сплеск емоцій. Адже всі свої думки та переживання можна виплеснути фарбами на полотні», — зазначає Валентина Миколаївна.

 

Завдяки любові до живопису вона й вивчилася на художника–викладача. І тепер працює у Драбівській дитячій школі мистецтв майже 20 років поспіль. 

 

А ляльки-мотанки прийшли в її життя шість років тому, коли побачила їх в однієї львівської майстрині. З того часу це хобі стало її життям, воно дарує радість та гарний настрій, заспокоює, відволікає від проблем. Наразі у її доробку — ляльки ігрові, сувенірні, з природних матеріалів. І всі вони — особливі, адже їхнє вбрання майстриня декорує вишивкою, яка нагадує розпис. До того ж знаки-символи на одязі ля­льок-мотанок — це обереги з тисячолітньої історією.

 

«Роблю орнамент стібком, який нагадує розпис. Так «малюю» ниткою по тканині», — пояснює пані Валентина і зізнається, що може працювати над своїми виробами будь-де. Головне — бажання і натхнення. «Коли створювала ляльку «Вишита доля», то її рушничок вишивала навіть уночі, хотілося закінчити до світанку», — пояснює майстриня. 

 

Зізнається, що навіть у подорожі бере з собою своє захоплення. Пригадує, як одного разу поїхали на відпочинок до моря. Всі купаються, а вона вишиває. Це завжди привертало увагу оточуючих. Люди підходять, розпитують, цікавляться її творчістю.

 

«Тоді показую на телефоні їм свої вироби. Приємно, що вони подобаються і викликають позитивні емоції», — зазначає Валентина Мірошник.

 

Каже, буває, люди просять подарувати ляльку-мотанку, а от на замовлення не любить виготовляти. 

 

«Бо я роблю їх так, як серце й душа велить. Ось забажалося виготовити ляльку «Ранкова зіронька». То я зранку сіла і до вечора її зробила. Гарно вийшло, ще й півника на одязі вишила», — веде далі пані Валентина. 

 

Майстриня каже, що образ нової ляльки ніколи не продумує заздалегідь, він народжується в процесі творчості.

 

«Приміром, беру тканину, першу нитку і починаю вишивати. Бачу, нитка такого кольору сюди не підходить, відкладаю її та беру іншу. Так кольором і «малюю». І до завершення роботи не знаю, що з того вийде», — пояснює пані Валентина. Каже, хочеться, щоб лялька була у віночку, а він їй не пасує. Отже, потрібна стрічка або хустка. Так і народжується образ.

 

От створювала ляльку-мотанку «Мамина молитва», то думала їй голку дати, аби вона «вишивала». Але під час роботи над образом дала їй в руки рушник, поклала фото сина. І все зрозуміло без слів.

 

У будинку Валентини Миколаївни назбиралося багато усіляких тканин, з яких потім народжуватимуться її творчі «діти». «Тканину завжди підбираю яскраву. Люблю соковиті кольори і стараюся виготовляти з них сонячні ляльки.

 

Люди, які їх потім бачать, завжди кажуть, що вони ніби сяючі. Вони й справді виходять веселкові. Певно тому, що мені хочеться порадувати позитивом і себе, й інших», — ділиться думками пані Валентина. Майстриня зізнається, що радіє, коли бачить усміхнені обличчя, які милуються її виробами. Значить, усе робить правильно, а її ляльки заряджають позитивними емоціями. 

 

А й справді, розглядаєш її лялечок і хоч-не-хоч, а замилуєшся. Скільки філігранної ручної роботи вкладено в кожну! Усі ці крихітні віночки, прикраси, розкішно вишиті костюми, гаптовані тонким мереживом, не дають сумнівів — у кожну річ вкладено не тільки копітку працю, а й душу і любов до своєї справи.

 

Ось пара наречених, вбрана, ніби дійсно щойно з-під вінця, а ось українська родина (май­стриня називає її родина Пилипа та Євдокії), де у мами-ляльки навіть немовлятко на руках. Такі до тонкощів продумані дрібнички дуже розчулюють. І селянки, і панянки, і козаки, і діти — всі мотанки майстрині особливі й неповторні. 

 

Усі ляльки, уточнює вона, отримують імена. І в кожної з них — своя історія і своя доля, вишита на одязі. Ось вишивала фартушок для крихітної панянки із солов’ями, а тоді зібрала повний образ і назвала — «Солов’їна пісня».

 

Є лялька «Доля-долечка, поле-полечко», на ній вишиті коники на рукавах та фартушку, а кольо­ри підібрані зелено-жовті, як кольори волі, свободи, руху вперед. Через те й така назва. «Коли ось цю ляльку зібрала, одягла їй стрічку і назва сама по собі з’явилася — «Наречена травня». А от та — «Забава», ця — «Веселинка»», — розповідає пані Валентина.

 

За її словами, добрими помічниками у творчості є її батьки — Микола Тимофійович та Лідія Миколаївна. Тут вони в усьому підтримують доньку і допомагають. Наприклад, тато підставки для кожної ляльки майструє, мама качани від кукурудзи вилущує, висушує їх. А ще її батьки першими знайомляться з новими ляльками. Інколи радять щось підправити, змінити чи додати. 

Узагалі пані Валентина використовує в роботі не лише качани кукурудзи, а й соснові шишки, горіхи чи деревину. Словом, усе, що потрапляє до рук. Приміром, взяла каштани — виявилося, що це чудовий матеріал для голови ляльки. Є в неї і ляльки, фігурки яких створені з суцільного клаптика тканини без розрізування і зшивання, а методом скручування і примотування ниткою. А є й мініатюрні лялечки від півтора сантиметра. 

 

«Спробувала в роботі поєднати природні матеріали з тканиною. Дуже люблю мішковину і біле мереживо. З них виходять особливо душевні й теплі домашні ляльки. А кожна моя лялька має свою душу», — каже мені Валентина Миколаївна, яка зі своїх ляльок-мотанок створює ще й авторські сюжетні композиції в мініатюрі. 

 

Раніше своїх ляльок вона рахувала, а зараз точно не знає, скільки їх, але, каже, більше тисячі набереться. Тільки вдома добра сотня ляльок є. Нині у Черкаському краєзнавчому музеї на виставці 70 її красунь експонується.

 

Ще частина «поїхала» на Чигиринщину — до Суботівського історичного музею, де відкрилася тимчасова виставка «Суботівські гостини». Є її ляльки в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, в Дніпровському будинку мистецтв. Загалом нині одночасно майстриня Валентина Мірошник бере участь у трьох проєктах і одній персональній виставці. 

 

Її ляльки-мотанки бачили в багатьох містах України — в Черкасах, Києві, Каневі, Ужгороді, Дніпрі, Одесі. Цього року Валентина Мірошник у Києві в міжнародному виставковому центрі в рамках HANDMADE-Expo ІІІ Міжнародна виставка-конкурс «Лялькова королева» в номінації «Народна лялька» одержала Гран-прі, у німецькому місті Бремен-Хамельн — перше місце в багатожанровому міжнародному фестивалі-конкурсі ZIRKA Euro Star2020 у номінації «Декоративно-прикладне мистецтво, лялькарство», в Ужгороді на ІІ Всеукраїнському інтернет-конкурсі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Етюдний вернісаж» у номінації «Ляльки народів світу. Мотанки» та в Одесі на міжнародному фестивалі-конкурсі «Наші зірки» в номінації «Декоративно-прикладне мистецтво» — дипломи лауреата І ступеня.

 

Треба сказати, що у пані Валентини є не лише шанувальники її творчості, а й послідовники. Серед них дві маленькі її племінниці — 8-річна Владислава та на три роки старша від неї Аліна. Їх вона також навчає своєму мистецтву. Тож ляльки-мотанки житимуть ще довго і мандруватимуть між людьми, нагадуючи їм про неповторне прадідівське мистецтво. Адже ляльковий світ — це те місце, де відпочиваєш душею.