Народилася у Нью-Йорку 11 квітня 1962 року, виростала в патріотичному культурному українському середовищі, основними засадами якого було збереження та розвиток українських традицій для неодмінного відновлення незалежності України.
З дитинства співала в хорі «Молода думка», відвідувала студію мистецького слова Л. Крушельницької, була членом «Пласту» станиці м. Нью-Йорк.
Батько Микола Досінчук-Чорний, видавець часопису «Бандура», прищепив доньці любов до унікального музичного інструмента — бандури, — яку Лідія пронесла через усе своє життя, опікуючись бандуристами, виставками в музеях. Її завжди можна було зустріти на концертах бандуристів, численних фестивалях. Гри на бандурі навчалася в о. С. Кіндзерявого-Пастухіва.
Закоханість у неповторність бандури спонукала Лідію до навчання в організованих Капелою бандуристів ім. Т. Шевченка кобзарських таборах 1972-1979 рр., де пізніше викладала. З 1972 р. виступала з ансамблем Школи кобзарського мистецтва в Нью-Йорку.
У 1982 р. брала участь у з’їзді бандуристів у Клівленді, виконуючи обов’язки референта з міжнародних зв’язків Товариства українських бандуристів. З ансамблем бандуристів «Гомін степів» гастролювала у Південній Америці. Започаткувала курси гри на бандурі при Українському Вільному Університеті в Мюнхені (Німеччина).
У 1985-му після навчання в Університеті Нью-Йорка здобула диплом iз міжнародної політики, а згодом — ступінь магістра з управління громадськими організаціями.
Активна діячка у 80-х рр. ХХ ст. Товариства української студіюючої молоді (ТУСМ) імені Миколи Міхновського. Учасниця акцій і демонстрацій ТУСМу в обороні прав українських політв’язнів. 1986 р. була арештована в Нью-Йорку за протести проти політики радянської влади щодо приховування правди про Чорнобильську катастрофу.
Багаторічний співорганізатор (80-90 рр.) поїздок-стажувань українських студентів «Стежками батьків по Європі» та «Стежками батьків по Україні» під егідою Фундації Українського Вільного Університету.
У серпні 1990 р. iз нареченим, Петром Матіяшеком, приїхали зi США до Львова, щоб обвінчатися у церкві Преображення ГНІХ УГКЦ. Вони стали першими закордонними українцями, котрі повернулися на батьківщину для одруження у відродженій УГКЦ. У щасливому шлюбі прожили разом тридцять років.
У 1991-1994 рр. працювала директором національного бюро Українського конгресового комітету Америки.
1994 р. переїхала до Києва зі своїм чоловіком, правником Петром Матіяшеком, якому запропонували роботу в групі радників при Верховній Раді України, очолюваній Богданом Гаврилишиним.
У 1995-1998 рр. працювала над розробкою кількох музичних проєктів, збирала матеріали про кобзарів і бандуристів світу, була членом редколегії журналу «Бандура».
Свою відданість мистецтву гри на бандурі, збереженню історії розвитку музичного інструменту впродовж десятків років виявляла завдяки постійному опікуванню Музеєм кобзарства в Переяславі-Хмельницькому.
Лідія Матіяшек була багаторічним членом правління МБФ «Карітас України», з 2016 р. — співорганізатором щорічного кобзарського табору на українській оселі «Бобрівка» в США, з 2010 р. — членом оргкомітету в Києві для проведення благодійних заходів для підтримки УКУ.
У Міжнародному жіночому клубі Києва з 2017 р. відповідала за організацію регулярної доставки продуктових наборів немічним людям, які не можуть самостійно залишити свої оселі.
У глибокому смутку і печалі залишила чоловіка Петра, доньку Ксенію, родичів, численних друзів на всіх континентах світу.
Добродійність, життєва мудрість залишиться у вдячній пам’яті багатьох людей. Її справи продовжуватимуть вірні друзі, а задуми втілять у життя однодумці, які сповідують ті самі цінності, які були важливими для Лідії Матіяшек.
