На нашій землі порядкують не українці, а зайди...

Багатовікове бездер­жав’я русинів-українців наклало на їхню свідомість, свідомість їхніх керівників глибоке історичне безпам’ятство, забудькуватість щодо свого роду, щодо народу.

 

Князі Русі знали велику об’єднавчу силу київського престолу і намагались зайняти його, щоб панувати на всій руській землі.

 

На жаль, їхні послідовники про це забули і свої столиці облаштовували в інших містах Русі-України, а не в Києві — східному Єрусалимі.

 

Навіть Богдан Хмельницький, забувши низку перемог над поляками, в’їхавши в Київ на білому коні, не оголосив його столицею відновленої держави Русі-України, а зробив престольним містом Чигирин. Подібне робили й інші гетьмани.

 

Турецький султан обіцяв гетьманам Сагайдачному і Хмельницькому волю і незалежність їхньої держави, якщо вони перейдуть на його сторону і порвуть відносини з поляками, але гетьмани цим не скористалися.

 

Богдан Хмельницький вибрав неосвічену, відсталу, варварську, азіатську Московію і закабалив вільних русинів-українців майже на чотирьохсотлітнє рабство. У результаті цього з’явився новий тип українців під назвою «малороси», які не розуміють, що всі їхні біди — від відсутності своєї держави.

 

Забувши через багато віків свою державу, вони її не цінують сьогодні, не поважають і, як показали вибори, віддають на поталу то зеку, то клоуну, а самі їдуть вимушено працювати на іноземних панів по всьому світу, кидаючи свою багату, квітучу землю.

 

Наші націонал-патріоти спроможні лише на правильні гасла і патріотичні промови, а не на вчинки і дії, та бояться влади, про що свідчить наша новітня історія.

 

Проголосивши незалежну державу Україна, керівники Руху на чолі з Чорноволом не переобрали Верховну Раду, щоб будувати державу на новій основі, а залишили старий, комуністичний, парламент (чого не відбулося в країнах Балтії), тим самим загальмувавши розвиток України на десятки років. 

 

Партія «Свобода» також не скористалася перемогою Революції гідності і в надзвичайній ситуації, маючи свого першого заступника голови Верховної Ради і кількох міністрів, не взяла владу в свої руки, а дозволила тодішньому керівництву здати Крим і частину Донбасу. Їхні попередники — керівники ОУН (незважаючи на антиукраїнську налаштованість Гітлера) — 30 червня 1941 р. проголосили незалежну державу Україна, хоч і поплатилися за це.

 

Президент Порошенко та прем’єр Яценюк, при­йшовши до влади, не тільки не позбавили «регіоналів» Януковича виборчих прав за їхню зраду України, а й дали їм можливість знову ввійти у владу, прихопивши з собою агентів КДБ-ФСБ Медведчука і Рабіновича, допустивши привласнення ними телеканалів, газет, радіо, що значно зміцнило позиції п’ятої колони Росії.

 

Невже керівники країни не розуміють, що навіть якщо в малоросів Донбасу і всієї України відібрати паспорти, направити на роботу в колгоспи і обкласти податками, як за часів СРСР, вони все одно будуть вибирати януковичів, вілкулів, медведчуків, бойків, рабіновичів.

 

Навіть війна, яку з Росією організував Янукович, мільйони біженців, втрата домівок, знищення майна, промислового потенціалу Донбасу, десятки тисяч смертей і каліцтв їх нічого не навчили. У народі кажуть: горбатого тільки могила виправить.

 

Якби керівники країн Балтії будували свою політику і державу на зразок українських зверхників, вони б ніколи не були в НАТО та ЄС. Керівник Ізраїлю Голда Меїр свого часу казала: «Я не знаю, чого хоче ізраїльський народ, але я знаю, що йому потрібно...»

 

Наші ж керівники не знають і знати не хочуть, чого хоче український народ, але добре знають, що потрібно їм самим. Чи потрібна українському народові побудова величезної мечеті в Києві (гроші дає олігарх Ахметов), щоб столиця стала одним із центрів мусульманства і, як у Європі, незабаром церкви перетворилися на мечеті?

 

Чи потрібно в Києві, у Бабиному Яру, збудувати не меморіал жертвам нацизму, комунізму, голокосту, а меморіал іудаїзму та голокосту нібито з вини українців (гроші дають російські олігархи, а погодження дав Зеленський). Виходить, що на нашій, українській, землі порядкують не українці, а зайди...