«Цвіте терен...»: у Києві триває ювілейна виставка художниці Любові Міненко у Києві

Любов Міненко — відома українська художниця, лауреатка премії імені Василя Стуса.

 

 

Власне, її учитель Данило Лідер, ви­знаний художник-сценограф, особливість таланту художниці відзначив так: «Її буйне обдарування, надзвичайна працездатність, дивовижна людська цільність, творча активність зробили Любов Міненко помітним явищем серед кола художників України». 

 

На виставці в Національному музеї літератури у Києві представлено 50 полотен Любові Міненко, які різняться за тематикою, однак об’єднані неповторною колористикою та стилем написання авторки.

 

«Нам приємно, що свій ювілейний життєвий рік художниця Любов Міненко відзначає у нашому музеї, — сказала директорка закладу Галина Сорока. — До того ж — це п’ята виставка мисткині у наших залах. Ми в захопленні від її робіт. Шкода, що не так багато людей мають можливість побачити її роботи через коронавірус». 

 

Творчість Любові Міненко така ж різнобарвна, як і українська земля, яку вона не просто любить, а й звеличує у своїх полотнах. Її канівська говірка, всотана з молоком матері, просто зачаровує. Художниця цитує твори Тараса Шевченка, Лесі Українки у назвах своїх робіт. На її картинах відтворено життя швидкоплинне, сповнене духовності. «Піднімайся, Україно!», «У любистку скупані», «Коровай», «Ранок у Каневі», «Цвіте терен...» — роботи, біля яких хочеться затриматися й зчитувати з них життя українців.

 

Схоже, художниця могла б стати письменницею, настільки тонко і з любов’ю творить картини. Її твори самобутні й неповторні. Світ, який її оточує, — щедрий та теплий, як і кольорова гама полотен. Її твори не сплутаєш із роботами інших митців. У неї свій, особливий почерк.

 

Після закінчення Київського художнього інституту Любов Міненко два роки працювала художницею сцени у Хмельницькому драматичному театрі. Сімейні обставини повернули її до Києва.

 

Треба було виховувати двох донечок. Та важко уявити художницю без Канева, куди, зрештою, вона перебралася до батьківської хати, яку так і називає — «мій хутір».

 

Художниця вважає за честь те, що в неї гостював наставник Іван Макарович Гончар.

 

Мистецтво художниці сягає обріїв європейського рівня. Її твори є в Англії, Франції, Німеччині, Америці, Канаді, Японії.