Актор Роман Ясіновський: Нам потрібно якомога швидше віддалятися від російського кіноринку

Актор театру й кіно Роман Ясіновський чи не найбільше запам’ятався глядачам харизматичною роллю «Гіда» у фільмі «Кіборги».

 

 

А загалом у його фільмографії — низка цікавих ролей у фільмах та серіалах, а також театральних постановках. 

 

 

Читачам «України молодої» актор розповів про свою творчість та поділився роздумами про розвиток сучасного українського кіномистецтва.

 

 

Він вважає, що для фільмів дуже важливим чинником є мова: з екранів має звучати українська. А ще каже: «Із драматургією в нас біда!».

— Романе, як оцінюєте стан сучасного українського кіно?

 

— До 2019 року в нашій державі воно активно розвивалося, але опісля — через обставини, нову владу — почалося ставлення палиць у колеса вітчизняній кіноіндустрії. Наразі кіно в нас нібито й розвивається, але дуже мляво, особливо в серіальному контенті — це вже не мистецтво. Ну хіба що за невеликим винятком, таким як, наприклад, серіал «Спіймати Кайдаша».

 

На жаль, зараз українські продакшн-студії знову почали працювати здебільшого на російський ринок, тобто майже всі серіали знімаються російською мовою, це дуже погано. Прикро, що «Держкіно» з відходом від справ його колишнього очільника Пилипа Іллєнка врізає фінансування на кіно. Як, наприклад, у минулому році сталося: спершу нібито дали гроші деяким фільмам, а потім у частини відібрали, тим самим забравши право знімати.

 

Розумію, що нині, в умовах пандемії, важко говорити про якесь кіномистецтво. Але вважаю, що саме зараз маємо змогу трошки привчити українського глядача до чогось хорошого: щоб фільми дивилися не спиною, нарізаючи на кухні салат, а вдумливо гледіли в екран і сприймали побачене як мистецтво. Це можливо зробити, але, на жаль, цього в даний момент немає...

 

Але оскільки раніше відбувся певний прорив у вітчизняному кінематографі, то вже склалася тенденція до певних позитивних моментів: цього року я читав багато хороших сценаріїв, і це радує. Проте водночас багато проєктів перепрофільовуються — був один серіал, у який я пробувався: спершу він планувався як україномовний, та зараз зніматиметься російською. І такі речі добряче засмучують!

 

Переконаний, що нам потрібно якомога швидше віддалятися від російського кіноринку й будувати свій. Бо, як показує практика, наприклад, україномовного серіалу «Перші ластівки», якщо проєкт якісний — покупець на нього скрізь знайдеться, i його можна перекладати на різні мови. Та ж Росія купила перший сезон цього серіалу й продублювала російською.

 

Нашим виробникам потрібно максимально відходити від Росії, аби будувати нормальну країну й виробляти якісне своє, й це стосується не лише кіноіндустрії. А мова — дуже важливий чинник! Бо, як у нас відбувається, людей, котрі розмовляють російською, одразу починає «рятувати» влада сусідньої «братньої» держави.

 

— Як вважаєте, які перспективи розвитку в українського кіно?

 

— Технічна база в нас дуже серйозна — і людей, які вміють «технічно» знімати, в нас теж чимало. А ось дуже великою проблемою є люди, які пишуть — сценаристи, драматурги, в основному, якість «сотвореного» ними низенька. Це просто якась біда.

 

Дещо краща ситуація з режисерами. Ось нещодавно познайомився з молодим талановитим сценаристом Ігорем Зайцевим. Тобто серед молодого покоління трапляються непересічні майстри своєї справи, але загалом... Деколи читаєш сценарії сучасних серіалів, i... хочеться плакати.

 

Щодо акторства, то в нас фактично немає хорошої ні театральної школи, ні кіношколи. Працюю і в театрі, і в кіно, й мені пощастило, бо мав хороших педагогів, коли навчався на курсі Леся Танюка. Але дивишся на те, що нині відбувається в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого­ —  і, відверто кажучи, руки опускаються: як на мене, то 70% викладачів не на своєму місці. І вони вчать акторів не так, як треба.

 

Свого часу я теж закінчив цей університет за спеціальністю «актор театру і кіно», але саме професію кіно опановував уже на знімальному майданчику. І слава Богу, що знайшлися люди, котрі допомогли й щось показали, це для мене було дуже важливо.

 

Але спостерігається тенденція, коли чимало акторів, які вчаться у не дуже хороших педагогів, стають хорошими фахівцями у своїй царині й добре працюють у кіно завдяки самоосвіті. Адже зараз є можливість дивитися онлайн чимало майстер­класів тощо. 

— Розкажіть про свою театральну діяльність.

 

— Офіційно в театрі не працюю. Граю одну виставу в театрі «Золоті ворота», а іншу — в Парижі. Наразі проходять активні репетиції вистави «Лісова пісня» режисера Ахтема Сеiтаблаєва, у якій я задіяний. Сподіваюся, що в умовах пандемії зможемо її випустити, як і заплановано, у центрі ім. Довженка, на сцені №6.

 

— Як склалася ваша творча доля після зйомок у 2017 році в знаменитих «Кіборгах»?

 

— Вважаю, що моя творча доля склалася загалом досить непогано. Інколи знімаюсь у серіалах, різної якості. Мені щастить, що у не дуже хороших серіалах в мене епізодичні ролі — йду на це для «підтримки штанів».

 

Дуже тішуся, що знімався в серіалі «Спіймати Кайдаша» сценаристки Наталки Ворожбит і режисера Олександра Тіменка. Також дуже сподобалося працювати зі Стасом Вітюнським у його короткометражці «Нетерпимість», що демонструватиметься у рамках Одеського кінофестивалю.

 

Ще працюю в другому сезоні серіалу «Перші ластівки» — це чудовий матеріал, неймовірна група й талановитий режисер: увесь творчий колектив «горить» цим українським продуктом.

Паралельно, а це лише третій день зйомок, ­знімаюся у військовому фільмі «Білий ворон» режисера Мар’яна Бушана про події російсько-української війни 2014 року.