Відроджують ягідництво: підприємці з Полтавщини завойовують європейський ринок своєю малиною

Ми відвідали малинник, який посадили першим у селі Орданівка Диканського району на площі 13 гектарів, нині йому вже майже чотири роки.

 

 

Тут вирощують органічну малину за технологіями європейського зразка.

 

 

Тобто зовсім не використовують «хімії»: ані мінеральних добрив, ані засобів захисту рослин. Продукція ТОВ «Диканські ягоди» вже має сертифікат якості сертифікаційної компанії «Органік стандарт». 

 

— Це дуже перспективна справа, — стверджує один зі співзасновників товариства — 38-річний Роман Цінченко, на руці якого впадає в очі тату у вигляді напису «Мислити ширше». — Заснувавши ТОВ «Диканські ягоди» разом із партнерами Сергієм Стеценком та Віктором Кондратенком у 2016 році, із самого початку вирішили йти шляхом вирощування екологічно чистої малини. Думаю, така стратегія виявилася правильною. 

А загалом садівництвом та ягідництвом полтавець Роман Цінченко займається вже понад 10 років: у своєму фермерському господарстві «Сади Полтавщини» на площі майже 50 гектарів вирощує яблука, груші, черешні, сливи, смородину. Тобто вирощування малини — це лише один із напрямів успішного бізнесу. 

 

Роман пригадує, як усе почалося: «От ви проїжджали село Жадани — там у 2007 році був посаджений мій найперший садок. Саджанці купив у тоді ще Артемівську Донецької області. Стартовий капітал взяв у банку — у підсумку під заставою опинилися моя квартира, а також квартира й будинок батьків». 

 

— Це ж який ризик! — дивуюся. 

 

— Інакше просто не можу, — запевняє мій співрозмовник. — У вже згаданому селі Жадани посадив шість гектарів яблунь і гектар груш. Тоді думалося: навіщо так багато? Мені цього вистачить на все життя. А потім посадив іще загалом на 15 гектарах яблуні, на 17 гектарах — смородину... І так пішло-поїхало. Нині на Полтавщині існує один-єдиний сертифікований розсадник, що вирощує посадковий матеріал, — ФГ «Сади Полтавщини». Ще п’ять років тому в області їх було 12, та, як бачите, лише один втримався на плаву. Я вирощую тільки перевірені сорти саджанців. Зрозуміло, що посадковий матеріал має вирощуватися в сертифікованому розсаднику. Бо, якщо ви купите його на базарі, немає гарантії, що виросте саме те, що треба. 

 

Роман Цінченко вчився у виші на юриста, однак ним так і не став — настільки захопила його справа відродження садівництва та ягідництва. Тепер, говорить, уже має в штаті юриста, а також адвоката. Без їхньої допомоги навряд чи обійшовся б. Адже на розвиток власного бізнесу неодноразово залучав державні кошти, внаслідок чого мав цілу низку вкрай прискіпливих перевірок. 

 

— Посадивши перший садок, надав відповідний пакет документів, аби скористатися державною програмою з відшкодування 70 відсотків вартості виконаних при цьому робіт. Після цього все й почалося: перевірки СБУ, КРУ, УБОЗу, УБЕЗу, прокуратури слідували одна за одною. Кого тільки не було. І зараз існують програми щодо розвитку садівництва, скажімо, із відшкодування 80 відсотків посадкового матеріалу. Об’єднанням сільгоспвиробників відшкодовують вартість техніки. Витрати на холодильний комплекс, а також на трактор, обприскувач нашому підприємству частково відшкодувала держава. Тобто її допомога в розвитку садівництва суттєва. На жаль, це дещо нівелюється вже згаданими мною перевірками, марно витраченими нервами. 

 

Є, до речі, робота, яку Роман Цінченко із задоволенням виконує власноруч, — це формування яблуневих садів. Узимку, коли градус напруги в його великому господарстві дещо спадає, може дозволити собі взяти до рук секатор і працювати нарівні з іншими працівниками.

 

Правильно обрізати дерево — це, говорить, ціла наука. Яблука і груші підприємець поставляє до великих супермаркетів та на оптові ринки. Пригадує: найбільша груша, яку виростив, важила 1,7 кілограма, а найбільше яблуко — 870 грамів!

Маючи ось такий чималенький холодильний комплекс, у ТОВ «Диканські ягоди» збираються його ще розширювати.

Що ж до найбільшого в області малинника, то він з’явився на полі, де до цього викорчували старий сад: на 12 гектарах території посадили плантацію малини польського сорту «Полка» (саджанці закупили у двох вітчизняних розсадниках), а на одному гектарі — сорту «Джоан Джей» (посадковий матеріал привезли з Англії). Обидва сорти ремонтантні.

 

— Щодо малини сорту «Джоан Джей», то збиральники дякують мені за неї щодня, адже на її пагонах зовсім немає колючок, — «просвітлює» мене Роман Цінченко. — Звісно, це впливає й на ціну посадкового матеріалу: якщо саджанці сорту «Полка», згідно з партнерськими домовленостями, ми закупили по 5—8 гривень за штуку, то саджанці сорту «Джоан Джей» — по 24 гривні. На одному гектарі висадили 5 тис. 715 саджанців, відповідно, на 13 гектарах — 75 тисяч. Пагони нормуємо — трактор скошує зайві з них фрезою, іноді ж наші жіночки роблять це сапою. 

 

Плодоносна смуга, за словами Романа, неодмінно має бути нормованою, адже більше не завжди означає краще. Як правило, лишають 20 пагонів на погонний метр — у такому разі вони дадуть якнайкращий урожай. До речі, усі садки Романа Цінченка, зокрема й малинник, де ми побували, обладнані системою крапельного зрошення. 

 

— Напишіть, будь ласка, що зараз не можна займатися садівництвом, ягідництвом без зрошення, — наголошує підприємець. — На полив витрачаємо шалену кількість води. Придбали бочку ємністю 120 «кубів». Звичайно, вода є лімітуючим чинником. Тож оформляємо дозволи на її спеціальне використання. І поливаємо без кінця — без води вже нічого не росте.

 

Власне, так само, як і без удобрення. Щодо добрив, то, коли садили малинник, у ґрунт внесли сухий перегній із розрахунку 50 тонн на гектар.

 

— Зараз ніхто цього не робить, — зауважує Роман. — Бо дорого, клопітно. Для мене ж це було принципово. Ми й зараз вкладаємо в малинник по максимуму. Проводимо близько 15 різних обробок — обприскувань біологічними препаратами, засобами захисту рослин на основі бактерій. Щороку в міжряддях висіваємо гірчицю — цей сидерат продуктивніший, ніж та ж органіка тваринного походження.

 

Окрім того, коріння гірчиці виділяє алкалоїди, що відлякують хрущів, дротяника, інших ґрунтових шкідників. Далі — використовуємо деревний попіл: навесні удобрюємо ним кущі малини, а потім розводимо попіл у бочці з водою, яку подаємо до кожної рослини під час крапельного поливу. І це ще не все. Скошуємо в малиннику бур’яни, траву й заквашуємо в бочці з водою, а далі поливаємо цим настоєм.

 

На дачах багато хто це робить, а от у промисловому виробництві таке зустрінеш нечасто. Окрім усього, існує лінійка органічних добрив, зокрема й для листкового підживлення: як українського, так і закордонного виробництва. Ціни на них кусаються, але ми все одно їх купуємо й використовуємо. Усе це справді дуже клопітно. Коли садив свої садки, думав, що приїжджа­тиму сюди з Полтави двічі-тричі на тиждень. Насправді ж цей бізнес вимагає моєї щоденної присутності. 

Як уже зазначалося, обидва сорти малини, яким віддають перевагу в ТОВ «Диканські ягоди», ремонтантні. Проте, як виявилося, на відміну від присадибних ділянок, у промисловому виробництві збирають лише один урожай цих ягід. 

 

— За двома зайцями поженешся — жодного не спіймаєш, — пояснює Роман Цінченко. — Оце зараз малина рясно плодоносить — і так триватиме до перших приморозків. Після цього ми скошуємо рослини «під нуль» механічною косаркою. Відтак до середини літа малина росте, а отже, плодоносити зможе лише раз. І це якраз те, що нам треба. Адже два врожаї ослабили б рослину й у підсумку не дали б того, що дасть оцей практично осінній збір ягід. Оце така наша технологія вирощування малини. Щодо зборання врожаю, то тепер мої земляки можуть не їхати на ягоди за кордон — і я цим, без перебільшення, пишаюся.

 

Тільки збиральників у ТОВ «Диканські ягоди» залучають понад сотню (15 працівників доглядають за малинником постійно). За кілограм зібраних ягід людина отримує 12 гривень. Якщо ж вона старається й виходить на обсяг 30 кілограмів за день, їй автоматично платять по 15 гривень за кілограм. 

 

— У мене є десь 10 збиральників, які вже другий тиждень щодня збирають по 40-50 кілограмів. А буває, і по 74 кілограми, — хвалиться своїми працівниками Роман Цінченко. — Усіх ми підвозимо до місця роботи. Не смійтеся, але в нас є навіть посада штатного водовоза. Бо я не хочу, щоб збиральник раз по раз ходив за сто метрів, аби напитися води. Тож йому підвозять воду й забирають повні ящики з ягодами.

 

Тобто в нас створені всі умови для ефективної роботи. Поки що ми тільки розганяємося, тож із половини плантації за день збираємо десь 1 тис. 700 кілограмів малини, а з часом, думаю, вийдемо на 2,5-3 тонни. Зібрані ягоди одразу ж відправляємо на заморозку — для цього маємо цілий холодильний комплекс. І я збираюся розширювати це приміщення: якби воно було більшим, міг би спокійно чекати значно вигіднішої ціни.

Усі заморожені ягоди підприємці відправляють за кордон. І совість, говорить Роман Цінченко, при цьому не мучить. 

 

— Я люблю Україну і з нею пов’язую своє майбутнє, — ділиться підприємець. — Неодноразово бував за кордоном, але на постійне проживання мене туди не тягне. А от свою продукцію збуваю за кордон. Бо коли мій бригадир телефонує потенційним покупцям в Україні й пропонує купити органічну малину, ті запитують: «А що з нею не так?» Люди не розуміють, що наша ягода унікальна тим, що є екологічно чистою.

 

Насправді ж зі стандартизацією пов’язана дуже серйозна робота. У нас щороку беруть малину на аналіз (причому виконують його за наш рахунок, і коштує це 16 тисяч гривень), везуть її в Німеччину, де фахівці роблять відповідний висновок. Я змушений звітувати за кожен грам використаних добрив. Якщо купую насіння гірчиці, аби засіяти нею міжряддя, то воно теж має бути екологічно чистим. Усе це називається європейським підходом до вирощування органічних ягід, європейською філософією бізнесу.

 

Свіжу малину, стверджує Роман, посередники беруть за безцінь. Скажімо, позаторік у Полтаві її можна було здати щонайбільше по 20 гривень за кілограм, а голландцям бізнесмен продав свої ягоди по 82 гривні за кілограм. Із ними в ТОВ «Диканські ягоди» укладений прямий контракт на поставки органічної малини. Роман Цінченко зізнається, що про це давно мріяв і от нарешті цього досягнув. Отак потихеньку полтавські підприємці завойовують європейський ринок. 

 

— І яким же чином ті ж таки голландці обрали для співпраці саме вас? — допитуюся. 

 

— Не можна сказати, що нам просто пощастило. Цьому передувала досить кропітка робота. Іноземці ж дізналися про наше господарство на виставці в Нюрнберзі, де був мій партнер Сергій Стеценко, котрий займається продажами, чудово володіє англійською мовою. Отак випадково й познайомилися. Після цього представники компанії «Органік Трейдінг», яка є найбільшим продавцем органічних фруктів та ягід у Європі, об’їздили чи не всю Україну й у підсумку обрали для співпраці наше товариство, а також ТОВ «Оріль-Еко» з Дніпропетровщини. До речі, участь у виставках — ефективний спосіб виходу на продажі, — зазначає Роман.

 

— Цьогоріч хочемо налагодити поставки нашої малини й німцям. Ой, іще можу похвалитися тим, що минулого тижня ми відправили 300-кілограмову партію свіжої малини до Дубаю — найбільшого за площею й кількістю населення міста Об’єднаних Арабських Еміратів. Усе це стало можливим завдяки знайомій українці, котра там проживає. І з цим пов’язана ціла історія. У суботу вранці наші працівники зібрали ідеальну ягоду розміром від двох сантиметрів однакового кольору — такою була вимога. До обіду вона охолоджувалася за температури 4оС. Потім її почали фасувати в упаковки по 125 грамів: кожну ягоду потрібно було покласти в певному порядку. Отак фасували до 12-ї години ночі. Далі ці міні-упаковки склали в універсальний авіаційний піддон. Після цього авторефрижератор доправив наші ягоди до Борисполя, звідки літаком їх поставили до Дубаю. Як нам відомо, наша малина долетіла туди без проблем. 

 

— Шкурка хоча б була варта вичинки? — цікавлюся. 

 

— Та не особливо. Нам заплатили по 115 гривень за кілограм ягід. Але сам прецедент незайвий для «піару», — робить висновок молодий чоловік.

Що підприємець знає напевне, так це те, що не хоче залежати від нашого базару. Тим паче, що ринок «не з’їсть» усієї малини ТОВ «Диканські ягоди». Адже тільки з плантації площею 13 гектарів цьогоріч полтавські підприємці планують зібрати 80 тонн ягід. 

 

— Окрім усього, мені подобається працювати по-європейськи, коли все цивілізовано, — посміхається Роман Цінченко. — Це надійний контракт, гарантована передоплата, до того ж, за кордоном бізнес будується на роки, що дає впевненість у завтрашньому дні. ПДВ, до слова, не обкладається податком, що теж класно. І взагалі, ціна на продукцію вища, ніж в Україні.

 

До слова, полтавські підприємці прагнуть не лише просувати свою продукцію за кордон, а ще й об’єднувати українських виробників малини. Конкурентів у цьому бізнесі не бачать, адже чим більша партія ягід поставляється, тим вища на них ціна. Аби вийти на більші обсяги продукції, вирішили на площі 11 гектарів посадити ще один малинник — у селі Лютенька Гадяцького району. Планують розширюватися й далі. 

 

— А багато хто малинники викорчовує, — констатує підприємець. — Ну хто ж вам винен, що ви не витратилися на холодильник, не полетіли на виставку до Нюрнберга, не знаєте англійської мови, не листуєтеся з десятками потенційних покупців, не сидите ночами в інтернеті, аби почерпнути нові знання і в такий спосіб ні на крок не відстати від життя? На жаль, українським фермерам не хочеться платити податки, тримати бухгалтера, вести бізнес гнучко й мислити ширше.

 

Але цього вимагає сьогодення, інакше вже просто не можна. Щодо нашого господарства, то в нас усе тільки починається. От хочу вирощувати ще й ожину, літню малину, полуницю. Згідно з контрактом із голландцями, вони цей напрямок мають навіть дещо проінвестувати. Наші закордонні партнери збиралися й прилетіти до нас, та на заваді став коронавірус. Розвиватимемося й далі. Мені цей бізнес дуже цікавий.