Національна солідарність чи міжусобна ворожнеча? Відкритий лист предстоятелю УГКЦ Святославу Шевчуку

До редакції газети «Україна молода» надійшов відкритий лист, який підписали учасники Собору відродження Автокефальної церкви України Олександр Гудима та Олександр Ткачук (перший заступник голови Ветеранського об’єднання Українська гельсінська спілка), політв’язень Олесь Шевченко та ексголова Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України Арсен Зінченко. 

 

Лист адресований главі УГКЦ Святославу Шевчуку, в якому автори звертають увагу блаженнійшого на діяльність колишнього єпископа УАПЦ Ігоря Ісіченка, яка спровокувала неабиякий скандал у православній громаді Харкова.

 

За їхнiми словами, православні українці Слобожанщини категорично проти передачі споруди Свято-Димитрівського храму в місті Харків, який із 90-х років належить православній громаді, іншій конфесії — УГКЦ. І наголошують, що даний храм має належати Православній церкві України, оскільки УАПЦ свого часу самоліквідувалася, а її єпископат і парафіяни приєдналися до ПЦУ. 

 

Публікуємо відкритий лист повністю. 

Почнемо з нагадування загальновідомої істини, що причиною тривалих історичних поразок нашого народу стала його роз’єднаність — це було і в часи Княжої України, і в добу козаччини (Руїна), і в ході боротьби за Українську Народну Республіку. 

 

У новітній історії змагань за Українську Самостійну Соборну Державу патріотичні сили зуміли зжити, подолати цю задавнену національну ваду. Наведемо декілька прикладів із міжконфесійних відносин українських православних та греко-католиків: 1988 року більше ста православних киян підписали звернення до Верховного Совєта СРСР iз вимогою легалізації Української греко-католицької церкви. 

 

Через рік газета УАПЦ «Наша віра — Православ’я» опублікувала заяву виконавчого секретаря Української гельсінської спілки В’ячеслава Чорновола про виняткову приналежність Собору святого Юра греко-католикам. Подібними діями ми намагалися заснувати нове, братнє, християнське ставлення представників обох українських церков один до одного. 

 

У ширшому національному контексті, кажучи словами видатного українського політика Михайла Гориня, долучились до символічного засипання річки Збруч — усього того, що ділило наддніпрянців та галичан; того, що наші спільні вороги намагалися століттями культивувати, поглиблювати, роз’ятрювати і використовувати для утримання нас в неволі. 

 

Звісно, що подібні солідарні дії до нас ми спостерігали і з боку греко-католиків. В складних політичних обставинах сьогодення предстоятелі Української греко-католицької церкви і Православної церкви України неодноразово демонстрували солідарність у підтримці національної єдності українського народу.

 

На жаль, змушені констатувати прикрий факт перегляду цієї національної солідаристської позиції. 

 

Одним із найскладніших регіонів відродження українського православ’я є Слобожанщина. Упродовж тридцяти років українська громада Харкова працювала над відро­дженням рідної Церкви у краї. Позитивним наслідком цих зусиль стало створення Свято-Димитрівської громади та початок відбудови історичного храму. 

 

                               Ігор Ісiченко і предстоятель УГКЦ Святослав (Шевчук).

 

Змушені визнати, що процес національного відродження не завжди лінійно зростаючий, нерідко його випробовують деструктивні виклики, падіння, одним із таких стала провокативна діяльність єпископа-розстриги Ігоря Ісіченка.

 

Який «18 березня 2020 р. у розпал антивірусного карантину та всупереч чинному законодавству, — як стверджують представники харківської православної громади, — імітував проведення загальних зборів (єпархіального собору) Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, на якому за його наполяганням було проголошено намір приєднатися до УГКЦ...» 

 

Засновники Свято-Димитрівської православної громади, як і ми, не заперечують права вільного вибору Ігоря Ісіченка, навіть якщо цей вибір опирається на обман, шахрайство і зраду своїх побратимів, він може йти, куди йому заманеться, забравши з собою мізерне «іудине плем’я» послідовників.

 

Але православні українці категорично «проти незаконної передачі споруди Свято-Димитрівського храму в місті Харків, який із 90-х років належить православній громаді, іншій конфесії». Бо Свято-Димитрівський храм належить не «купці пройдисвітів», а православним харків’янам, він належить Православній церкві України. 

 

Ми сподіваємося, Ваше блаженство, що Ви розумієте це і діятиме в дусі великих ваших попередників — Шептицького, Сліпого і Гузара, для яких християнський і національний інтереси були мірилом їхніх вчинків.

 

Якщо ж переможе вузьколобий конфесійний егоїзм і буде прийнято рішення про захоплення православного храму, то це буде сприйнято як ворожий виклик усіма православними християнами України.

Одночасно цей акт посилить позиції «русского міра» в регіоні, віддасть на поталу російській церкві всю православну Слобожанщину.

 

Стане наочним аргументом для спекулятивних тверджень російської шовіністичної пропаганди про недопустимість переходу від РПЦ до ПЦУ, бо це нібито є лише «тимчасовим прикриттям для лукавого поширення унії». 

 

Ще раз хочемо наголосити, що заволодіння УКЦ православним Свято-Димитрівським храмом міста Харків змусить і нас — православних українців — по-новому подивитись на стосунки з греко-католиками. 

 

Владико, у Харкові ваша Церква спорудила новий храм, який переважно стоїть напівпорожнім, виникає логічне питання: для чого вам ще й чуже майно, коли своєму не можете дати ради?

Наголошуємо, здобувши мале, ви втратите велике — нашу братську любов. Бо не може брат обкрадати брата, а той робити вигляд, що нічого не сталося. 

 

Хай Господь благословить Вас на мудрі і корисні для всієї української громади вчинки!

 

Слава Господу нашому Ісусу Христу!

Слава Україні! 

 

Лист підписали:

 

Олександр Гудима,

Арсен Зінченко,

Олександр Ткачук,

Олесь Шевченко.