Ось перша і залізобетонна причина відставання економіки України, Росії, Танзанії, Нігерії та інших подібних слаборозвинених країн від світового рівня і таких країн, як Німеччина, Канада, Японія і навіть Чехія. Ось чому перші на узбіччі прогресу, а другі — в лідерах. Назва цієї причини — рівень монетизації економіки.
І визначається він не ресурсами, не рівнем промисловості в даний момент, а, в основному, розчерком пера керівника центрального (національного) банку країни і прем’єр-міністра.
Коефіцієнт монетизації — це відношення грошової маси країни (загальної кількості готівкових та безготівкових грошей, в основному використовується агрегат М2) до ВВП країни (за номіналом).
Він характеризує насиченість економіки країни грошима, ліквідними активами, свободу руху капіталу, в загальному рівень розвитку фінансів і економіки в цілому в країні.
Середній коефіцієнт монетизації для розвиненої нормальної економіки — 70% і вище. (Цей коефіцієнт приблизно становить: США — 85%, Німеччина — 89%, Японія — 184%, Китай — 198%).
Країни з рівнем монетизації вище 100% — це також Швейцарія, Велика Британія, Сінгапур, Нова Зеландія, Малайзія та інші, які ми відносимо до високорозвинених і таких, що швидко розвиваються.
Навпаки, країни з рівнем монетизації менше 50% — це ті, де розвиток штучно стримується нестачею грошей в національній економіці, де існує бартеризація, постійний дефіцит платіжних засобів, де майже немає внутрішнього інвестування.
Така економіка приречена на вічне відставання, на відсутність розвитку, принаймні в порівнянні з середньосвітовим рівнем. Це країни соціального лиха, де немає чим платити зарплати, пенсії, де нові підприємства не отримують підтримки і не розвиваються, країни з низьким рівнем життя.
Найголовніше, що при низькому рівні монетизації розвиток економіки неможливий у принципі, поки коефіцієнт монетизації не підніметься хоча б до 70%, а краще до 100% і вище. Це такі країни, наприклад, як Росія — 43%, Індія — 21%, Бразилія — 39%, Україна — 38%, Танзанія — 14%, Нігерія — 18%, Казахстан — 23% та інші слаборозвинені країни.
Зверніть увагу — грошова маса рахується в національній валюті, а ВВП — в доларах США. Відповідно, коефіцієнт монетизації — це відношення грошової маси в гривнях до ВВП у доларах, помножене на кількість доларів США в одній гривні за курсом.
Отже, для збільшення рівня монетизації національної економіки при зростанні ВВП необхідно збільшити грошову масу і посилити курс національної валюти (або хоча б залишити постійним). Без цих кроків подальший розвиток неможливий, Україна приречена залишатися в економічній резервації разом із Танзанією, Казахстаном і Нігерією.
Однак збільшення грошової маси (друкування грошей і створення грошей на електронних рахунках) може призвести до двох варіантів подій, які залежать від того, як і кому розподіляються надруковані гроші.
Перший варіант: якщо надруковані або новостворені національні гроші розподіляються споживачам, які пускають їх в обіг для споживання, негайно починається інфляція або гіперінфляція, яка не збільшує коефіцієнт монетизації, а знижує його (за рахунок падіння курсу національної валюти).
Такий варіант подій для України неминучий, якщо новостворені Нацбанком гроші будуть розподілені в приватні банки — їх завдання отримати прибуток для себе, а не підняти економіку, тому нові гроші будуть розподілені споживачам і перекупникам через короткострокові кредити з величезним відсотком, який ще більше наростить грошову масу і викличе гіперінфляцію.
З урахуванням глобальної корупції частина цих грошей буде сконвертована в долари і зникне на офшорних рахунках приватних осіб iз банківської сфери і підприємств олігархів. Розподіл надрукованих грошей через банки і підприємства олігархів може тільки погіршити економічну ситуацію і зменшити рівень монетизації. Такий же ефект чекає всіх, якщо нові гроші будуть розподілені через держструктури для різних соціальних виплат — підвищиться споживчий попит, і інфляція неминуча.
Другий варіант: єдиний для підвищення рівня монетизації та економічного прориву — це друкування нових грошей і розподіл їх тільки для цілей виробництва, винятково для створення нових високотехнологічних підприємств, які повинні бути конкурентоспроможними на світовому ринку.
Тільки в цьому випадку надруковані гроші підуть не на споживання, а на зростання виробництва і на зміцнення національної валюти (за умови, що нові підприємства будуть працювати здебільшого на експорт). Для цього надруковані гроші повинні розподілятись не через комерційні банки, а через державні інвестиційні та грантові фонди винятково конкретним людям, винахідникам і новаторам, які повинні на ці гроші створити підприємства на базі нових (насамперед вітчизняних) технологій, що виробляють продукцію на експорт. І це єдиний шлях для збільшення коефіцієнта монетизації і для зростання рівня життя.
При цьому повинен проводитися комплекс заходів для зміцнення національної валюти, таких як захист вітчизняного виробника, обмеження споживчого імпорту і заохочення імпорту ліцензій на нові технології, регуляція розподілу надрукованих грошей у перспективні галузі і напрямки, підвищення іміджу національної продукції у світовому масштабі та інші. І якщо зараз зробити це не дозволяють якісь закони або договори, то їх треба в терміновому порядку скасувати як такі, що перешкоджають росту економіки, — це питання фізичного виживання не тільки країни, а й народу.
У США три чверті надрукованих грошей розподіляються через інвестиційні фонди, і тільки одна чверть — через банки, і це в розвиненій сильній економіці.
У слабкорозвиненій економіці, як українська, з метою розвитку, через інвестиційні та грантові фонди, конкретно для створення нових підприємств, повинні розподілятися більше ніж три чверті надрукованих грошей.
А з огляду на корупцію, через приватні банки новостворена грошова маса взагалі розподілятися не повинна. У даний момент в Україні існує тільки одна фінансова структура, яка намагалася виконати завдання допомоги винахідникам і новаторам, — це ДІФКУ.
Загальна сума, профінансована ДІФКУ раніше, як зазначено на сайті ppt-online.org, до 200 мільйонів доларів США. Це менше ніж 0,2% від ВВП України. Навіть якщо прийняти, що ця цифра неточна або застаріла, то зазначений порядок величини фінансування свідчить про те, що в будь-якому випадку в розвиток високотехнологічної економіки і в зміцнення національної валюти розподіляється не більше 1% ВВП України.
Це — крапля в морі, мізерна сума, яка не піднімає економіку, а тоне у випадкових фінансових флуктуаціях.
Щоб підвищити рівень монетизації економіки України з нинішніх 38% хоча б до 76% (тобто вдвічі) і дати мінімальний шанс для зростання рівня життя і реального наближення до розвинених країн, необхідно надрукувати і розподілити винятково для створення нового високотехнологічного виробництва мінімум півтора трильйона гривень (це нинішня грошова маса М2, яку потрібно мінімум подвоїти, а краще потроїти). І розподіляти ці півтора трильйона необхідно не через банки, а через ДІФКУ і подібні новостворені структури, винятково конкретним винахідникам і новаторам для конкретних проєктів.
Ось перша і залізобетонна причина відставання економіки України, Росії, Танзанії, Нігерії та інших подібних слаборозвинених країн від світового рівня і таких країн, як Німеччина, Канада, Японія і навіть Чехія. Ось чому перші на узбіччі прогресу, а другі — в лідерах. Назва цієї причини — рівень монетизації економіки.
І визначається він не ресурсами, не рівнем промисловості в даний момент, а, в основному, розчерком пера керівника центрального (національного) банку країни і прем’єр-міністра.
Коефіцієнт монетизації — це відношення грошової маси країни (загальної кількості готівкових та безготівкових грошей, в основному використовується агрегат М2) до ВВП країни (за номіналом).
Він характеризує насиченість економіки країни грошима, ліквідними активами, свободу руху капіталу, в загальному рівень розвитку фінансів і економіки в цілому в країні. Середній коефіцієнт монетизації для розвиненої нормальної економіки — 70% і вище. (Цей коефіцієнт приблизно становить: США — 85%, Німеччина — 89%, Японія — 184%, Китай — 198%).
Країни з рівнем монетизації вище 100% — це також Швейцарія, Велика Британія, Сінгапур, Нова Зеландія, Малайзія та інші, які ми відносимо до високорозвинених і таких, що швидко розвиваються. Навпаки, країни з рівнем монетизації менше 50% — це ті, де розвиток штучно стримується нестачею грошей в національній економіці, де існує бартеризація, постійний дефіцит платіжних засобів, де майже немає внутрішнього інвестування.
Така економіка приречена на вічне відставання, на відсутність розвитку, принаймні в порівнянні з середньосвітовим рівнем. Це країни соціального лиха, де немає чим платити зарплати, пенсії, де нові підприємства не отримують підтримки і не розвиваються, країни з низьким рівнем життя.
Найголовніше, що при низькому рівні монетизації розвиток економіки неможливий у принципі, поки коефіцієнт монетизації не підніметься хоча б до 70%, а краще до 100% і вище. Це такі країни, наприклад, як Росія — 43%, Індія — 21%, Бразилія — 39%, Україна — 38%, Танзанія — 14%, Нігерія — 18%, Казахстан — 23% та інші слаборозвинені країни.
Зверніть увагу — грошова маса рахується в національній валюті, а ВВП — в доларах США. Відповідно, коефіцієнт монетизації — це відношення грошової маси в гривнях до ВВП у доларах, помножене на кількість доларів США в одній гривні за курсом.
Отже, для збільшення рівня монетизації національної економіки при зростанні ВВП необхідно збільшити грошову масу і посилити курс національної валюти (або хоча б залишити постійним).
Без цих кроків подальший розвиток неможливий, Україна приречена залишатися в економічній резервації разом із Танзанією, Казахстаном і Нігерією. Однак збільшення грошової маси (друкування грошей і створення грошей на електронних рахунках) може призвести до двох варіантів подій, які залежать від того, як і кому розподіляються надруковані гроші.
Перший варіант: якщо надруковані або новостворені національні гроші розподіляються споживачам, які пускають їх в обіг для споживання, негайно починається інфляція або гіперінфляція, яка не збільшує коефіцієнт монетизації, а знижує його (за рахунок падіння курсу національної валюти).
Такий варіант подій для України неминучий, якщо новостворені Нацбанком гроші будуть розподілені в приватні банки — їх завдання отримати прибуток для себе, а не підняти економіку, тому нові гроші будуть розподілені споживачам і перекупникам через короткострокові кредити з величезним відсотком, який ще більше наростить грошову масу і викличе гіперінфляцію.
З урахуванням глобальної корупції частина цих грошей буде сконвертована в долари і зникне на офшорних рахунках приватних осіб iз банківської сфери і підприємств олігархів.
Розподіл надрукованих грошей через банки і підприємства олігархів може тільки погіршити економічну ситуацію і зменшити рівень монетизації. Такий же ефект чекає всіх, якщо нові гроші будуть розподілені через держструктури для різних соціальних виплат — підвищиться споживчий попит, і інфляція неминуча.
Другий варіант: єдиний для підвищення рівня монетизації та економічного прориву — це друкування нових грошей і розподіл їх тільки для цілей виробництва, винятково для створення нових високотехнологічних підприємств, які повинні бути конкурентоспроможними на світовому ринку.
Тільки в цьому випадку надруковані гроші підуть не на споживання, а на зростання виробництва і на зміцнення національної валюти (за умови, що нові підприємства будуть працювати здебільшого на експорт).
Для цього надруковані гроші повинні розподілятись не через комерційні банки, а через державні інвестиційні та грантові фонди винятково конкретним людям, винахідникам і новаторам, які повинні на ці гроші створити підприємства на базі нових (насамперед вітчизняних) технологій, що виробляють продукцію на експорт.
І це єдиний шлях для збільшення коефіцієнта монетизації і для зростання рівня життя. При цьому повинен проводитися комплекс заходів для зміцнення національної валюти, таких як захист вітчизняного виробника, обмеження споживчого імпорту і заохочення імпорту ліцензій на нові технології, регуляція розподілу надрукованих грошей у перспективні галузі і напрямки, підвищення іміджу національної продукції у світовому масштабі та інші. І якщо зараз зробити це не дозволяють якісь закони або договори, то їх треба в терміновому порядку скасувати як такі, що перешкоджають росту економіки, — це питання фізичного виживання не тільки країни, а й народу.
У США три чверті надрукованих грошей розподіляються через інвестиційні фонди, і тільки одна чверть — через банки, і це в розвиненій сильній економіці. У слабкорозвиненій економіці, як українська, з метою розвитку, через інвестиційні та грантові фонди, конкретно для створення нових підприємств, повинні розподілятися більше ніж три чверті надрукованих грошей. А з огляду на корупцію, через приватні банки новостворена грошова маса взагалі розподілятися не повинна. У даний момент в Україні існує тільки одна фінансова структура, яка намагалася виконати завдання допомоги винахідникам і новаторам, — це ДІФКУ.
Загальна сума, профінансована ДІФКУ раніше, як зазначено на сайті ppt-online.org, до 200 мільйонів доларів США. Це менше ніж 0,2% від ВВП України. Навіть якщо прийняти, що ця цифра неточна або застаріла, то зазначений порядок величини фінансування свідчить про те, що в будь-якому випадку в розвиток високотехнологічної економіки і в зміцнення національної валюти розподіляється не більше 1% ВВП України.
Це — крапля в морі, мізерна сума, яка не піднімає економіку, а тоне у випадкових фінансових флуктуаціях. Щоб підвищити рівень монетизації економіки України з нинішніх 38% хоча б до 76% (тобто вдвічі) і дати мінімальний шанс для зростання рівня життя і реального наближення до розвинених країн, необхідно надрукувати і розподілити винятково для створення нового високотехнологічного виробництва мінімум півтора трильйона гривень (це нинішня грошова маса М2, яку потрібно мінімум подвоїти, а краще потроїти). І розподіляти ці півтора трильйона необхідно не через банки, а через ДІФКУ і подібні новостворені структури, винятково конкретним винахідникам і новаторам для конкретних проєктів.
А. ХАРЧЕНКО
