Наша пісня — гарна, нова, починаймо її знову.
За цією формулою команда шостого президента Володимира Зеленського cамовдоволено і самозакохано представила концертну програму з пафосною назвою «Пісенна історія сучасної України» до 29-ї річниці відновлення Незалежності, в якій із 42 творів із десяток був відверто низькопробною попсою.
Пояснення вибору: це найрейтинговіші пісні. Щоправда, без уточнення, що то популярність у комерційному вимірі.
А державотворення на перше місце ставить суспільні цінності. Утім вихідці переважно з приватного телебізнесу продовжують мислити своїми категоріями і намагаються досягати мети: показати «красіву картінку», яка би подобалася більшості, а потім рейтинг монетизується.
Чому подають вінегрет «95 кварталу»
Краще забути як страшний сон попурі у рамках офіційного відзначення головного державного свята у середмісті Києва між Софійським і Михайлівськими соборами, поруч зі Стіною пам’яті загиблих у війні, яку РФ веде з поплічниками-терористами на сході України, — з «Всьо будєт харашо», Вєркою Сердючкою на «паровозі» (навряд чи організатори пам’ятали Сосюрине «Коли потяг у даль загуркоче», бо ближче ментально «совковіше»: «Наш паровоз вперьод лєті! В коммунє остановка!») й надміром оголених ніг.
Утім саме ця команда найближчі роки продовжуватиме бути головним гравцем в організації державних свят. Тому важливо, щоб ширша мистецька спільнота мала вплив на формування їхнього змісту.
Уже перше масштабне офіційне свято через три місяці після інавгурації 20 травня минулого року президента Володимира Зеленського — День Незалежності-2019 — показало, що поряд із ним залишаються люди із шоу-бізнесу. Тому і Тіна Кароль на даху консерваторії, режисер Алан Бадоєв та хореографиня Олена Коляденко.
У річному проміжку до 29-ліття відновленої Незалежності хочеться ще згадати про церемонію нагородження Шевченківською премією, яка вперше з часу заснування у 1961-му була показана на ТБ.
Цей плюс для популяризації державної відзнаки фактично обріс побічними ускладненнями, які стали загрозливими для суті Національної премії, яка «є інструментом політики держави у сфері культури, засобом привернення уваги суспільства до найвидатніших творів української культури, здатних вплинути на розвиток національного культурного середовища, формування нових позитивних смислів і моделей соціальної поведінки, гідно представляти українську культуру в європейському і світовому культурному процесі як його невід’ємну та самобутню складову».
Письменниця, лауреатка Шевченківської премії за «Солодку Дарусю» Марія Матіос назвала ту церемонію вінегретом «95 кварталу».
Урочисте нагородження номінантів відбулось у стінах Національної опери України. У залі сиділи президент Володимир Зеленський з дружиною.
На сцені були виконавці The Hardkiss, Джамала і номінантка Шевченківської премії Даніела Заюшкіна з Viviennt Mort, чиє висунення зчинило неабиякий скандал, а Сергій Бабкін співав під гітару пісню на вірш Кобзаря «Якби зустрілися ми знову».
Насамкінець гарант вийшов до нагороджених і коротко розповів про важливість культури, згадавши Черчилля і принципи формування бюджету країни, яка воює.
Заголовною піснею на церемонії стала «Я можу все» у виконанні Дмитра Шурова, а співведучою церемонії — ведуча «Світського життя» Катерина Осадча. Чому?
Легко дати відповідь, коли знаєш принципи роботи... телебачення і формування програмної сітки. Церемонію показували на телеканалі «1+1» між проєктом «Студії Квартал 95» і тим же «Світським життям» — тому телерейтинг не просідатиме, якщо проміжок наповнити тими ж обличчями, що були до і будуть опісля.
Усі друзі Зеленського
Офіційний День Незалежності-2020 теж створювали насамперед керуючись принципом привабливої телекартинки і заради високих телерейтингів.
Тому в кадрах — Олег Винник, який зазвичай прославляє «волчіцу» і душевно співає українські пісні, маючи чи не найбільшу різновікову армію фанаток; кумир усіх підлітків Монатік (це на його поп-концерт, відклавши всі державні справи, Володимир Зеленський ходив у статусі президента країни), «Врємя і стєкло», Ольга Полякова...
Тому — в офіційному концерті найголовнішого державного свята — «Шльопалі шльопкі», «Зроби мені хіп, зроби мені хоп» та «Ми нє пара — вот такая у нас запара».
«Я кохаю Гриця» зміксували з «Пад даждьом», а «Файне місто Тернопіль» — із «Вєсь мір кружит». А Павло Зібров виводив: «Ніно, мнє не всьо равно, с кєм ти пйошь віно». Поміж усього цього для глядачів час від часу камери вихоплювали задоволене обличчя чинного президента.
Продюсував концерт співак Дмитро Монатік, який констатував, що проєкт зробили за три тижні. Постановник — Катерина Царик, режисерка кількох сотень кліпів, зокрема гуртів «СКАЙ» та Kazka, Джамали, Наталії Могилевської, Олександра Пономарьова, Гайтани, а найбільше відеоробіт створила з Ані Лорак, режисувала її концерти.
Також роботи режисерки-кліпмейкерки — кілька сезонів талант-шоу «Голос країни» і покази Ukrainian Fashion Week. Ще раніше робила докфільм про Людмилу Гурченко, а нещодавно написала ще кілька сценаріїв і захопилася кіно.
Була постановником церемонії музичної премії-2019 телеканала М1, найтитулованіші переможці якої перекочували в загальнодержавний святковий концерт до Дня Незалежності.
Кожен, хто побіжно періодично дивився на «Інтері» чи «1+1» телепроєкти «Студії Квартал 95», одним із керівників якого був Володимир Зеленський у 2003 — 2019 рр., знає: практично всі виконавці, задіяні в нинішніх офіційних заходах, — це часті учасники цих телепрограм.
І якщо в ефірах комерційних каналів хоч якось можна виправдати сумнівний контент бажанням заробляти, то офіційні святкування за рахунок платників податків апріорі повинні мати суспільні сенси, а не перетворюватися на спосіб виплати гонорарів «усім друзям Зеленського» і приниженням багатющої конкурентозданої сучаної культури цілої нації.
Нагадаємо, донедавна головний «кварталівець» і виконавець телеролі народного президента Голобородька став чинним президентом країни значною мірою через телевізійну впізнаваність і популярність. Тому його команда продовжує експлуатувати цей дієвий інструмент впливу на мільйонні аудиторії. І гальм немає.
Нині свідченням цьому стало й топтання президентом Володимиром Зеленським сцени у вигляді карти України, розфарбованої кольорами державного прапора.
Для патріотів це — демонстрація наруги над державними символами. А сценографи дійства задоволені зйомками з повітря, де ефектно видніються між соборами жовто-блакитні обриси України.
Публічне порушення закону
Попурі з пафосною назвою «Пісенна історія сучасної України» — це 19 виконавців і фрагменти 42 пісень із загальним хронометражем 17 хвилин.
Були і «Пісня про пісню» Тараса Петриненка, яку співав... Олег Винник; і «Квітка душа» з репертуару Ніни Матвієнко у виконанні Джамали. Сама ж відома співачка з тріо «Золоті ключі» виконала «Понад хмарами» гурту «Тартак»; Юлія Саніна з The Hardkiss — «1944» Джамали.
Не було в концерті Святослава Вакарчука, утім звучала пісня «Там, де нас нема» гурту «Океан Ельзи» — з вуст... балагану, очолюваного Сердючкою-Данилком із зіркою на голові та плейбойським зайчиком поряд, який тримав жовто-блакитний прапор у руці.
«Бумбокс» представили уривком із... «Вахтерам» (це та, де найвідоміші слова «Я помню бєлиє обоі, чьорная пасуда», хоча дует «Время і стєкло» співав перші два куплети). «Найвідоміша пісня гурту, але точно не найголовніша, тим більше для такого свята», — прокоментував продюсер гурту Олексій Согомонов «Громадському».
І додав, що держава повинна слугувати прикладом, а не опудалом. А ще натякнув: «Як пояснити, що повага до музиканта / поета / артиста — це не нагороди, а розуміння того, що йому образливо стояти в одному ряду з деякими «колегами»?».
Варто нагадати, що гурт «Врємя і стєкло» вже після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі неодноразово виступав із концертами в Росії, зокрема на врученні музичних премій.
Потап (Олексій Потапенко), який теж був задіяний у концерті, у червні 2014-го, спустивши на сцені у Москві штани, казав: «Офіційно заявляю від імені всіх українських артистів: Росія, спасибі, що ви нас приймаєте». Проте вже цього літа йому присвоїли почесне звання «Заслужений артист України».
Олег Винник неоднозначно висловлювася про Крим та брав участь у російському флешмобі «ВсємМір», у якому фігурували культурні діячі РФ, які підтримали анексію українського півострова.
Окремою проблемою офіційного святкового концерту стало нехтування організаторами авторських прав. Так у світі повелося, що в сучасному цивілізованому суспільстві їх прийнято дотримуватися. За використання творів автори в більшості випадків мають отримувати роялті. Хоча є й винятки.
Так, у Законі України «Про авторське право і суміжні права» є 21 стаття про вільне використання твору. В ній зазначено, що допускається, без погодження з авторами і виплати за це, «публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній», а також законним є «використання правомірно оприлюднених літературних, художніх, музичних та інших творів для створення на їх основі іншого твору в жанрі літературної, музичної або іншої пародії, попурі або карикатури». Але і в цих випадках обов’язковим є зазначення імені автора твору і джерела запозичення.
Усі, хто дивився концерт 24 серпня (а трансляцію вели кілька телеканалів), бачили лише назви пісень та дати їх народження. І лише після критики, через три дні після концерту, офіс президента на своїй сторінці в «Ютубі» опублікував відео з переписаними титрами до кожного твору з іменами авторів.
Утім якщо хто з авторів чи правонаступників (співали і «Червону руту» Володимира Івасюка) захоче в судовому порядку довести порушення авторських прав, то має всі шанси довести свою правоту. В «Ютубі» — доказова база. Відео онлайн-трансляцій концерту, виокремлені чи в контексті, без зазначення авторів є на сторінках: канала «Наш» — майже півмільйона переглядів; «24 канала» — понад 103 тисячі переглядів; «Радіо «Свобода» — понад 213 тис. переглядів, «Радіо «Свобода» Україна» — понад 321 тис., NewSone — понад 113 тис.
А відео з назвою «День Незалежності України 2020. Музична Незалежність» з вказуванням прізвищ авторів пісень на «Ютуб»-каналі «офіс президента України» виставив 27 серпня.
Воно, постфактум, має лише трохи більше 10 тисяч переглядів. На офіційному сайті ОП того ж дня розмістили інформацію «Опубліковано повний перелік композицій, використаних при створенні музичного номера до Дня Незалежності України — офіс президента», зазначивши, що в соціальній мережі «Фейсбук» на сторінці ОП розміщено повний відеоролик музичного попурі з вказаними авторами.
«Ні, я не ту кохав» і не те писав
Робота над помилками організаторів концерту виявилася не бездоганною ще з однієї причини. «Цікава ситуація, на День Незалежності незаконно використали мою пісню, а потім заднім числом виправились і неправильно зазначили автора! — написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» співак, музикант, поет, композитор Анатолій Говорадло з Житомира. — Положинський не є автором слів використаного фрагменту! Задовбали! Про яке авторське право може йти мова?».
«Я дійсно є автором лише фрагментів тексту в нашій спільній з дуетом «Світязь» версії пісні «Ні, я не ту кохав», але в попурі вони використані не були, — уточнив донедавна лідер гурту «Тартак» Олександр Положинський. — Отож правильно було зазначати автора оригінальної версії пісні, в якій автором слів і музики є Анатолій Говорадло».
Пан Анатолій деталізував: «Пісня зареєстрована в ДААСПі (Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав») належним чином, і оригінал, і каверверсія! До недавнього часу я отримував гонорари, як і Положинський, за свою частку, у випадку використання каверу. Чому це припинилось останнім часом — я не розумію! Є моя праця, яку використовують на радіо, на корпоративах, в ресторанах, але держава це не контролює, і куди йдуть гроші — не відомо! Це при тому що аранжувальник, мій колега, Діма Гершензон, який, по суті, у великій мірі є співавтором, узагалі нічого не має! І йдеться не тільки конкретно про цю пісню».
Щоб граблі відвертого несмаку і зневаги до держави Україна, ще й нехтування закону, не вдарили по українцях, на церемонії відзначення 30-річчя відновлення Незалежності, професійним об’єднанням уже тепер треба починати включатися в обговорення концепції проведення ювілейних офіційних заходів.
І було би доречно на конкурсній основі обирати сценарії. Бо, окрім усього важливого іншого, на офіційні державні церемонії витрачаються мільйони гривень платників податків.
