Куди дивиться МОЗ?

Маю нітрат-тестер. Коли купую овочі й фрукти, перевіряю, скільки в них шкідливого, якщо продавці не заперечують, що нерідко трапляється. Враження гнітюче.

 

Нітрати в імпортних абрикосах, сливах, динях перевищують норму в півтора, два й навіть у три рази. Так само до серпня відлякували й кавуни.

 

Втішає те, що чим далі, тим усе більше вони наближаються до норми. Остерігаюся й помідорів та багато чого іншого. Не мені перераховувати та вказувати. Є ж для того відповідні державні органи!

 

Які ж із них зобов’язані дбати про здоров’я нації? Адже медики застерігають, що нітрати порушують роботу печінки, нирок, підшлункової залози та й усього кишечнику.

 

Які ж служби на митницях закривають очі на те, що всілякий непотріб плавом пливе в Україну? Чому абсолютно не чути тривоги про таке неподобство з боку Міністерства охорони здоров’я?  

 

На очах так званого електорату точиться нещадна політична боротьба за присвоєння чи, точніше, розкрадання казни. Торбохвати в масках олігархів виводять не мільйони, а мільярди в офшорні зони. Скуповують не квартири, а цілі поверхи в найдорожчих кварталах Лондона і хмарочоси у США.

 

Хто тільки не обзавівся маєтками на берегах теплих морів та океанів... Кричуща соціальна нерівність між бідними й багатими росте не по днях, а по годинах. «А братія мовчить собі, ви­тріщивши очі».

 

Виборці «слуг народу» бездумно гигочуть із зубоскальства на 95-му кварталі. Кому з них яке діло до того, що ще в ІV ст. до н. е. давньогрецький філософ Платон, учень знаменитого Сократа, провістив: «Немає нічого сильнішого за знання».

 

На початку ХХ ст. В. І. Вернадський увів у науковий обіг поняття «ноосфера». За «великих слів великою силою» криється просте-простісіньке. Невідворотно посилюється напруження між біосферою і техносферою.

 

Населення на третій від сонця життєдайній планеті ось-ось перетне позначку — вісім мільярдів. Водночас в Україні демографічний прогноз катастрофічний. Уже втовкмачується в голови довірливих, що до кінця цього століття буде 17 мільйонів. То що ж? Згинути, як літописні обри?

 

Чому ж не б’є на сполох українська еліта? Невже нікому не відомо, для кого планується звільнити від українських громадян «життєвий простір»? Та щось усі мовчать, як риба об лід. Бояться за свої насиджені теплі посади. Нишкнуть, як миші під віником. А обдурені із «зомбоящиків» ловляться, як «премудрі пічкурі», на дешеву наживку.

 

Нічого собі ноосфера! Новітній вишкір цивілізації — перерозподіл світових багатств винятково на користь ненажер і, відповідно, зубожіння вже не мільйонів, а мільярдів мас, які — роботящий простолюд.

 

Та хай там що, достукуються до чутливих душ пророчі прозріння Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко... Кому ж, як не українській еліті, вдарити б лихом об землю, як заповідано з діда-прадіда, та вивулканити всі сили на самозбереження рідного народу.