«Хочу сала!» — «Свиня ногу всрала!».
Така незначна обставина має тяжкі наслідки: спіймав облизня!
Народна мудрість — проста й глибока.
Наче з випадковості, з жартівливої притичини наші люди застерігали — дрібна пригода здатна викликати справжнє лихо.
Діалог із двох речень відкриває нам цілий світ. Тут є людські вподобання, національний характер, народний гумор, звичай і традиція.
Відповідь, наприклад, в алегоричній формі, вишукано відмовляє задовольнити вимогу, замість грубого вигуку: «Не дам!». Уникаю банального. Хоча саме життя — трафаретне і повторюване у численних поколіннях.
Є такий птах — великий болотяний бугай, чаплям родич, має схожі з ними всіма звички і способи існування. Харчується дрібною рибою та іншими амфібіями.
Раптом одне з них бере в дзьоб кусень хліба, кидає недалечко у воду, підманює ближче зграйку рибин і зненацька хапає якогось необачного окунця.
Хитрість бачать інші птахи, навіть діти цього бугая, але продовжують добувати харчі старим, успадкованим способом.
Чому не всяке «новаторство» знаходить послідовників? Чому люди регулярно знаходять «граблі», а не інший шлях, де є сподівання або надія уникнути травм? Тисячі міфів різних народів, мудрих вчень, вірувань та релігій, ідеологічних теорій не створили новий Едем, а залишають людство в океані Утопії.
Тисячі зневірених, звівши очі, руки й серце до небес, вигукували: «Господи Всемогутній! Хай Ти сам, як ми, але ж у Твоїй волі було зробити нас іншими...» Коли ж ми огледимося?
Побачимо ближнього «іншого», який не їсть сала, нижчий чи вищий, світлий тільки на долонях, а кучерявий — повсюди, або зовсім невідомий телебаченню амазонський козак. А як придивимося, то збагнемо, що кожний має свої свині, свої граблі — людство однаково банальне, і наперед відомо, що з ним станеться: від Сну Золотого до Потопу.
Один бугай з іншими довгоносими родичами по світі придумав, як спастися, кидаючи пожадливим: кому кусень, кому владу, кому пристрасть — що кому заманеться, хай так і живе, бо ... має право на все у власному Єстві. І продражнили те все «відкритим суспільством». Заманулося вженити на Голограмі?
Прошу пана, ось тобі «священнослужитель», обряд і документ. Пані побралася з псом і лишила йому в заповіті всі статки. Не всі збочення проголошені нормою.
Поза законом залишаються знущання над тваринами (якщо б той пес подав скаргу!), секс із неповнолітніми (не в усіх державах!), несплата аліментів і зґвалтування, а особливо суворо віднині каратимуть пасажирів, не припнутих пасками безпеки в авті.
Геїв та лесбіянок, які подають громадам приклад суспільної доброчесності, призначатимуть до найвищих владних органів. Нудно й повторювати: все це вже було!
Таке банальне, обридле, засуджене, переінакшене, і знову спливло. Глобалізм уявив себе Ксерксом, Цезарем, Ганнібалом, Македонським, Батиєм і Гітлером — в одному ефемерному явищі, яке характеризується лише монополізмом і фінансовими можливостями.
Як більшовики комунізм, глобалісти поширюють теорію толерантності, змушуючи людей сьогоднішніх служити «цінностям майбутнього глобального світу», начебто зараз і ось тут уже «вільний світ». Злочинна дурість вдовольняти численні «хочу!».
Замолоду моє покоління майже не спокусила «сексуальна революція» на «загниваючому Заході». Зате пізніші хіппі з «Бітлз» дали скороминущу моду та пісні на століття.
Пропаганда «успіху за будь-яку ціну» докотилася аж зворотньою хвилею і спотвореним відлунням. Зауважте, тут iдеться про «ціну», але нічого немає про цінності.
Плодами «успіху» визріло споживацтво та його неминуче продовження — жадоба нестримних насолод. Починалася деградація суспільної моралі, може, й тисячоліття тому з численних місіонерів від «бога істинного» до народів, що не знали переваг демократії.
Продовжилися пошуки «загальнолюдських граблів» через впровадження в суспільне державне життя ліберальних «цінностей» — плюралізму й мультикультурності.
Хоча ці поняття ще не повинні вийти за межі філософських диспутів. Нікому й досьогодні не спадає на думку, що деякі «права особи» є її хворобливими особливостями, а не «загальнолюдськими цінностями».
Не всяке «хочу» доцільно схвалювати. А національні традиції та звичаї перевірено часом, а не теоретичними вигадками неокомуністів.
Коли в Конституції 13 штатів Північної Америки позбавляли людського звання автохтонів-індіанців, у Конституції Пилипа Орлика вже стверджувалися основоположні права людей «козацької України». Коротким та значущим був початок.
Є і гідне завершення. Сучасна байка про те, як святий Володимир Хреститель обирав релігію русичам, правдива й актуальна в одному.
В тому, що на теренах України споконвіку в злагоді співіснували віротерпимість та політеїзм. Цього або не знають, або не хочуть знати зграї місіонерів, які зображують у світових медіа іншу картину, точать християнське православ’я, мов шашіль, — від коренів до верховіть.Понабігало нових колумбів із куками, наче тут салом помащено. Сала не буде! (Дивись початок).
