Визволителі Хаджибея й інші: творчий спадок скульптора і художника Івана Різника

Країна збідніла ще на один талант. 29 липня зупинилося серце талановитого скульптора і художника Івана Антоновича Різника.

 

 

Народився він у селі Володимирівці на Харківщині у 1941 році.

 

Художню освіту здобув у Київському художньому ремісничому училищі і Київському державному художньому інституті. 

Останній період свого життя Іван Антонович працював художником-реставратором у Києві, а жив у місті Ірпiнь, неподалік столиці.

 

Він подарував Ірпінському історико-краєзнавчому музею низку своїх робіт. Брав участь у конкурсах на виготовлення пам’ятників.

 

Їхні моделі він подарував нашому музею. На конкурсах перемагали інші скульптори, але, як на мій погляд, твори Івана Різника довершеніші. Вони передають суть діяча, якого вшановують. 

 

Кожний вид мистецтва має свою мову. Є своя і в скульптури. Іван Антонович цією мовою володів досконало. Наприклад, модель пам’ятника творцю першої Української Конституції гетьману Пилипу Орлику.

 

Мазепинець Орлик тримає в руках булаву — символ влади, Конституцію України, а перед нею — шаблю.

 

Це означає, що закон та й сама держава повинні бути захищені збройною силою. Статуя гетьмана виготовлена давно, але ідея твору в наш час набула особливої актуальності. 

 

Цікавий і пам’ятник «Визволителям Хаджибея». Так раніше називалася Одеса. Цей населений пункт захопили запорожці під командуванням кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського.

 

Його постать височить на п’єдесталі у центрі. Біля його ніг гадюка. Адже Катерина ІІ «віддячила» йому ув’язненням у монастирському підземеллі на чверть століття. Навколо п’єдесталу запорожці з шаблями. 

 

А киянин Ігор Сікорський, який після захоплення влади більшовиками емігрував в Америку і, можливо, завдяки цьому уникнув комуністичних репресій, тримає в руках модель сконструйованого ним гелікоптера.

 

На іншому варіанті пам’ятника Сікорський тримає пропелер і стоїть на п’єдесталі у вигляді стовбура дерева, коріння якого проросло глибоко в землю. Символ того, що коріння роду Сікорських в українській землі.

 

Сам Ігор Сікорський розповідав, що його предки були священниками на Київщині. На обох моделях пам’ятника є стилістичне зображення латинської літери «S». Такою літерою позначав свої вироби авіаконструктор Сікорський. 

 

Іван Різник створив модель пам’ятника Олегу Антонову, в КБ якого певний час працював. Іван Антонович мріяв встановити такий пам’ятник в Ірпені.

 

Адже в нашому місті живе чимало працівників заводу Антонова і одна з вулиць названа на честь цього знаменитого авіаконструктора. 

 

Модель пам’ятника жертвам Чорнобиля — це куля, на якій зображено символ атома, перед яким мами трьох рас, тримаючи на плечах дітей, виставили вперед руки.

 

Вони намагаються захистити своїх синів і доньок від радіації. Скульптор Різник своїм твором зобразив глобальний характер Чорнобильської катастрофи і закликав урятувати життя на планеті.

 

Ідею ще однієї скульптури підказав Івану Антоновичу його внук. Дід з онуком якось дивилися по телевізору передачу про сарану. Онук запитав: «А сарана їсть залізо?». Сарана залізо не їсть.

 

Але дід замислився і зробив скульптуру «Життя проти війни»: мурашки і коники гризуть ракету. Комахи знищують ядерну зброю, щоб люди не знищили нею себе і все живе на Землі. 

Із початком агресії Москви проти України наші митці мобілізовують себе на захист Батьківщини. Іван Різник звернувся до мистецтва карикатури.

 

Він малюнками викривав наших ворогів і показував суть явищ.

 

Тим, хто закликає до союзу з Росією, художник відповів карикатурою: «Україну вчать ходити в Європу в одному лапті, ярмі і з ракетою». Тут у ярмі і українець, і росіянин.

 

Але українець тримає символ євро, як прагнення до нормального заможного життя, а росіянин — ракету-«путінку». У нас різні мрії, і кремлівським можновладцям не вдасться запрягти наш народ в ярмо, як це зробили з російським. 

 

Ще одна карикатура: «Мутація по-путінськи»: двоголовий орел iз серпом і молотом тримає в пазурах фашистську свастику. Над ним фото В. Путіна.

 

На іншому малюнку ланцюгом сполучаються, здавалося б, непоєднувані речі — зірка і хрест. Але сучасна Росія це поєднує.

 

Проте художник упевнений, що кремлівського люцифера чекає страшний суд. Це І. Різник теж зобразив у своїй карикатурі.

 

Перепало й народним обранцям, які нехтують своїм обов’язком служити народу. Не оминає Різник і проблем рідного краю.

 

Графіка Івана Різника чітка. Художник уміє засобами зображувального мистецтва розкрити головну ідею твору. Карикатура Івана Різника — це вилитий у графіку біль душі художника-громадянина.

 

В основі картини «Русский мир» — реальна жахлива подія. На Донбасі вороги захопили в полон українського солдата Василя Пелиша.

 

З нього зірвали одяг і відрубали руку, бо на ній було витатуйовано Державний Герб України — Тризуб. Потім наші бійці захопили в полон брата ватажка проросійської банди і виміняли на нього Пелиша.

 

В Канаді покаліченому українцю зробили протез. Василь Пелиш став волонтером, надає фронту гуманітарну допомогу і шкодує, що йому на випадок продовження російської агресії буде незручно стріляти з автомата. 

 

На картині Різника двоє чоловіків тримають українського бійця. Один із них бурят. Що бурят робить в Україні? Позаду стоять так звані «зелені чоловічки» — російські солдати, завдяки вторгненню яких і творяться злочини в Україні. 

 

Путін сказав, що російських солдатів в Україні немає, а камуфляж, мовляв, можна купити в будь-якій крамниці «Воєнторгу».

 

Художник зобразив будівлю з написом «Военторг», перед якою стоять танки і бронетранспортери. Камуфляж можна купити в крамниці, але ж танки та іншу бронетехніку в магазині не купиш.

 

На задньому плані позолочені бані церкви. Це символ Московського патріархату, який цю війну освячує. А зображені на картині терикони свідчать, що це Донбас.

 

В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї ця картина представлена в постійному розділі експозиції «Герої нашого часу», присвяченому ірпінцям, які загинули на Донбасі за Незалежність України.

 

Іван Різник планував широко відзначити своє 80-рiччя. Але онкозахворювання обірвало його життя менш ніж за півроку до ювілею. Однак людина живе, доки про неї пам’ятають.

 

І митець навіть після своєї смерті промовляє до людей своїми творами, в яких — його думки, мрії, прагнення. В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відкрили виставку творів Івана Різника «Пам’яті митця».