Якщо хтось вважає, що спорт поза політикою, то ці нотатки запросто можна не читати.
Просто пропоную зважити «за» й «проти» на прикладі Білорусі, де саме насуваються президентські вибори.
Із спортом на поліських теренах знайомий ще з радянських часів. У них дійсно глибокі традиції.
Від гандболу та хокею — до боротьби, штанги та біатлону. Готовий поділитися навіть одним майже анекдотичним випадком.
Так, на союзній Спартакіаді народів-1979, куди їздив від «Спортивної газети», волейбольна збірна БРСР несподівано — принаймні для нашої делегації — обіграла (3:1) значно іменитішу команду України. Прикол у тім, що на майданчику УСЗ «Дружба» в московських Лужниках, з-поміж стартової шістки суперників, був аж один справжній білорус та п’ятеро... українських вихованців.
Якою директивою їх «приписали» від Збройних сил саме до сябрів — то окрема тема. Причому Юрію Локтєву, Володимиру Карнауху, Михайлові Гукайлу вдавалося буквально все. Нині потреби в таких залученнях немає.
Поряд iз розмаїттям новітніх споруд, у тому числі багатофункціональних (сама «Мінськ-Арена» на 15 тисяч місць чого варта!), республіка вагомо виглядає на пострадянському просторі й за турнірними результатами.
Приміром, на Іграх-2000 у Сіднеї їхні майстри розжилися тими ж трьома «золотими», що й Україна.
Якщо в нашій олімпійській скарбничці виявилися дві перемоги Яни Клочкової в комплексному плаванні, плюс Миколи Мільчева в стендовій стрільбі, то північним сусідам принесли титули легкоатлетки Яніна Карольчик (ядро) й Еліна Звєрєва (диск), а також Кацярина Карстен-Ходотович у академічному веслуванні. Цікаво, що своє друге «золото» в човні-одиночці (перше з Атланти-1996) уродженка села Асечана завоювала, вже мешкаючи в... Німеччині, на батьківщині чоловіка.
...Ну а сучасну палітру спортивних подій можна найкраще передати через футбол, навіть позичивши їм рядок українського класика Павла Тичини: «Нам своє робить». Попри пересторогу ВООЗ і приклади більшості національних перегонів Європи, білоруси свій футбольний чемпіонат і розпочали, й довели до двадцять першого туру. За формули «весна — осінь» це, погодьтеся, платівка довгограюча. Посеред поточного тижня, власне, після 20 турів, таблицю вищої ліги очолював солігорський «Шахтар» з українцем Юрієм Вернидубом за штурвалом.
Дещо відбігти від БАТЕ й «Німана» (40 очок проти 37 в кожного з дуету) допомогла не лише власна виїзна звитяга «гірників» над «Слуцьком» — 2:0, а й «осічка» одного з переслідувачів.
Зокрема борисовці, володарі національного Кубка-2020, поступилися (2:3) команді «Торпедо-БєлАЗ», причому це трапилося з ними на полі в Жодіно, вперше за всі сезони! У черговому турі центральним вважався поєдинок солігорців проти брестського «Динамо». На жаль, оскільки зустріч розпочиналася вчора о 20:00 за місцевим часом, ми ніяк не встигали дати результат.
Утім варто зазначити, що за динамівців, а вони чинні чемпіони РБ, регулярно грають українці Євген Хачеріді, Артем Мілевський (насправді мінський парубок) та Олександр Нойок. Гродненці та борисовці свої матчі зіграють завтра, тоді можна буде чіткіше розгледіти суперечку фаворитів. Стоп, запитає читач, 8 серпня є днем так званої агітаційної тиші! Отже, не те що карантин, а й президентські вибори не спиняють футбольних сюжетів. Змагання тривають — отже, в державі все very good...
Єдина світова спортивна інституція, яка точно стежитиме за недільною епопеєю, — це МОК. Хоча б тому, що Олександр Лукашенко ось уже 23 роки незмінно очолює НОК Білорусі. Мінські колеги-журналісти давно пояснили, чому кожною їхньою федерацією керує не президент, а голова? Тому що президент є лише в Олімпійському комітеті, він же президент країни.
Можливо, в Лозанні пам’ятають і один суто український епізод. Віктор Янукович, залишивши на початку 2005-го прем’єрську посаду, невдовзі склав повноваження й очільника нашого НОКу. Між іншим, на такий крок не кожен наважився б. Однак це вже зовсім інша історія...
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
