Володимире, ти проклятий батьком загиблого сержанта Ярослава Журавля: звернення до Зеленського

Наприклад, у Харкові під час акції під гаслом «Захисти військо — збережи Україну» відбувся флешмоб, учасники якого, молоді люди, зав’язали собі очі, мовляв, «у нашої армії зараз зав’язані очі, і вона не може захистити ні себе, ні всіх нас». 

 

У Львові активісти зібралися на площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку й завершили свою акцію на захист української армії біля стін Львівської ОДА.

 

Активісти, зокрема, виступили проти того, що у військових відібрали право на розвідку, заборонили використовувати безпілотники, а снайпери більше не зможуть прикривати наші позиції. 

 

У Херсоні на площі Свободи люди протестували проти умов припинення вогню на Донбасі. Учасники заходу тримали плакати з написами: «Захистимо армію — врятуємо Україну!». 

 

У Києві під твоїм офісом на акцію протесту «Наша армія — миру гарант, а Росія — окупант» зібралося декілька тисяч українців. Серед них були і батьки, діти яких загинули на війні, захищаючи Україну від російського агресора. На акції був і я.

 

Ти, як завжди в таких ситуаціях, гнаний панічним страхом, покинув офіс. Поряд зі мною стояла вбита горем мати, яка тримала в руках фото юнака у камуфляжі й іконку Божої Матері.

 

Виплакані очі, тремтячі руки і постаріле обличчя молодої жінки, яка виглядала років на шістдесят... Я запитав: «Син?» — «Так», — ледве чутно відповіла вона, — Андрійко, йому не було і 22 рочків...»

 

— «А скільки ж вам?» — поцікавився я. «Синочка не стало якраз напередодні мого дня народження, мені було 45 років», — відповіла пошепки мати... 

 

До горла підкотився клубок, я відчув, що на очах з’являються сльози. Щоб приховати їх, пригорнув її до себе. Сльози скотилися під медичну маску, але я не соромився їх.

 

Що таке горе і біль батьків, які ховали своїх дітей, я знаю особисто, як і біль втрати бойових побратимів, яких ще в радянські часи доводилося привозити батькам у цинкових трунах iз так званих «зон локальних воєнних конфліктів» у багатьох країнах світу, де ми виконували «інтернаціональний обов’язок».

 

Нерідко в цинковій труні, яку батькам категорично заборонялося відкривати, замість тіла їхнього сина був труп невідомого з понівеченою до невпізнання головою, а єдиним біологічним матеріалом загиблого сина слугував пучок стриженого волосся в пакеті, який iз нас в обов’язковому порядку зістригали перед відправкою за кордон... 

 

На акцію я прийшов не лише щоб підтримати її вимоги (вони були викладені у моєму відкритому листі в «УМ» ще 21 липня). Для мене важливіше було відчути настрій людей, які зібралися.

 

Скажу відверто: він дуже негативний і небезпечний для тебе, Володимире, — це лють, ненависть і навіть помста, яка значно більша, ніж твоя до Порошенка.

 

Стисло передам ті почуття, настрої, висловлювання учасників акції й декого з поліцейських та енергетику тисяч людей, які були там присутні.

 

Володимире, ще раз наголошу — вони дуже загрозливі і небезпечні для тебе і твого оточення, а також для кремлівського «ОПЗЖ» й окремих його членів.

 

Люди не раз повторювали твоє ім’я та прізвища «слуг народу» і «опезежистів» iз гнівом, ненавистю і погрозами — патронів вистачить на всіх... 

Розмову з матір’ю загиблого Андрія зупинив виступ батька сержанта Ярослава Журавля, який приїхав із Дніпропетровщини. У смерті сержанта люди звинувачують тебе, Володимире. І звинувачення — справедливі! 

 

«Вово, де ти був, коли бабуся розв’язувала з хустинки останні 100 гривень і віддавала нам, ветеранам, щоб ми везли в армію, — не стримував емоцій Сергій Журавель, батько загиблого сержанта. — Де ти, гнида, була, коли в мого сина ламали пальці, виймаючи автомат, а ти пив вино чи каву. Де ти був? Чому ти не біля народу України? Кого ти слухаєш? Ви тіло України обмазали гнидотою різною. Вовочко, прокинься! Народ вас зітре з лиця оцієї оплаканої землі. Я проклинаю тебе і все кодло, яке кругом тебе!» (див. відео).

 

Журавель-старший говорив від імені батьків України, сини і доньки яких загинули на фронті за час твого президенства, і висловив уголос те, що вони думають.

 

Зауважу, що енергетика люті й ненависті присутніх до тебе була на межі кипіння. Коли батько загиблого сина звертався до тебе, люди викрикували, що ти — «сука» і «гнида». А коли батько сказав фразу, що «народ вас зітре з лиця оплаканої землі», хтось із присутніх крикнув: «Повісимо!». 

У соціальних мережах прочитав повідомлення «Патріотів України» про те, що 24 липня ієрарх ПЦУ, архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій (Шкурупій) у досить жорстких, але справедливих виразах розкритикував перемир’я в зоні бойових дій на Донбасі і заявив про зраду, яку ти вчинив.

 

На своїй сторінці у Facebook ієрарх Афанасій написав: «З весни минулого року (коли ти виграв президентські вибори. — Авт.) у мене постійно наспівуються такі слова: «Дивлюся в приціл я і думку гадаю — чому я не снайпер, чому не стріляю?».

 

Це, мабуть, було відчуття, яке з дня на день міцніло, на ту жахливу ЗРАДУ Зеленського і генштабу ЗСУ, яку вони вчинили в Мінську, а з сьогоднішнього дня втілюють у життя. ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЦИМ ВЧИНКОМ ПОСТАВИВ СЕБЕ ПОЗА ЗАКОНОМ!!!».

 

Далі ієрарх Афанасій зазначив: «Зеленський зрадив Українську державу! Командування ЗСУ зрадило свої війська! Українці, невже це стерпимо і вкотре здамося ворогу, навіки поховавши можливість мати власну державу? Чому мовчать політики? Чому мовчать націоналістичні організації? Чому мовчить Комітет протидії капітуляції? Чому мовчать українці? Знову покриємо себе ганьбою капітулянтів?». 

 

«Прихвоснів Путіна під суд народного гніву!!!» — підсумував архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій.

 

Допис ієрарха був поширений серед учасників акції. Гнів людей до тебе, Володимире, кипів! 

 

За два кроки від мене стояли двоє молодих, не старших  30 років, поліцейських, один iз них сказав: «Рука не здригнеться розрядити всю обойму в зелену гниду!». Я повернувся до нього і зауважив: «Сину, він не вартий твоєї жертовності. Якщо його чекає така доля, він від неї не втече. На все воля Божа. Не бери гріх на душу...».

 

Йдучи з мітингу, я подарував матері загиблого Андрія газету «Україна молода» за 21 липня, де був мій відкритий лист до тебе під заголовком «Володимире, ти не український і не мій президент, іди з Богом...».

 

На газеті зробив надпис «Матері Андрія з безмежною вдячністю за Сина — захисника України — воїна Світла від генерала Григорія Омельченка!». Підписав і залишив свій номер телефону. 

 

По дорозі додому зайшов у Володимирський собор, поставив свічки за упокій душ загиблих Андрія, Ярослава, Дмитра, Миколи та інших... 

 

А також замовив Сорокоуст «За здоров’я» твоїх дітей — доньки Олександри, сина Кирила, твоєї дружини Олени і... твоє, Володимире. Український батько не може по-іншому. Хай Господь Бог береже твоїх дітей, а тебе — для справедливого суду Українського народу! 

 

Загибель сина України Ярослава Журавля, якого можна було врятувати, я ніколи не прощу ні тобі, ні Путіну! 

 

Ворогів Української нації, якщо вони не здаються і не каються за свої злодіяння на колінах перед народом, НЕ ПРОЩАЮТЬ — ЇХ ЗНИЩУЮТЬ!

Володимире, а тепер я відповім на запитання, на які ти не відповів батькові сержанта Журавля, який помер від поранень і кровотечі з твоєї вини, тому що ти заборонив послати за ним рятувальну групу ЗСУ. 

 

ПЕРШЕ ЗАПИТАННЯ. «Вово, де ти був, коли бабуся розв’язувала з хустинки останні 100 гривень і віддавала нам, ветеранам, щоб ми везли в армію?». 

 

Пане Сергію, повна відповідь на це запитання опублікована у моєму відкритому листі до Зеленського в «Україні молодій» 21 липня під заголовком «Володимире, ти не український і не мій президент, іди з Богом...». Нагадаю лише основні моменти листа. 

 

Військової строкової служби Зеленський не проходив. У 2014-2015 роках, коли українці-добровольці рятували Україну від російської путінської орди на сході, «Вова» ховався від мобілізації за спідницею матері й за кордоном зі своїм 95-м Кварталом, де ганьбив Україну та її захисників. 

 

Під час мобілізації йому як військовозобов’язаному було надіслано чотири повістки для призову в армію: 15 квітня, 23 червня, 15 серпня 2014 року і 10 травня 2015 року, за адресою, визначеною в його облікових документах.

 

Про це у квітні 2019 року офіційно повідомило МО України, зазначивши, що Зеленський із 2008 року перебував на військовому обліку в Кривому Розі, придатний до військової служби, військову службу не проходив, має військове звання — солдат.

 

В інтерв’ю «КП в Украине» (21.03.2014 р.) «Вова» злякано заявив (цитую його мовою): «Мне действительно позвонила мама, которая живет в Кривом Роге, и сказала, что на наш домашний адрес принесли повестку».

 

На запитання журналіста, що він буде робити, чи поїде у військовий комісаріат, в Кривий Ріг, «Вова» відповів (цитую): «То, что нужно делать по закону, то и буду делать. Я военнообязанный. Если нужно — пойду воевать». 

 

Заступник начальника військового комісара Дніпропетровського обласного комісаріату Сергій Полуциган відповів журналістам по телефону, що Зеленський зобов’язаний був прибути у військовий комісаріат у зазначений у повістці час.

 

Полуциган також зазначив, оскільки в Україні йде часткова мобілізація, то на військову службу призивають чоловіків до 60 років, залежно від звання. На той час «Вові» було 36 років і він підлягав обов’язковому призову в ЗС України! 

 

Однак Зеленський до військового комісаріату за жодною з повісток не прибув, хоча знав про них від батьків.

 

Батько «Вови» Олександр Семенович заявив журналістам, що він iз дружиною розповів йому про повістки і всі разом посміялися. Зеленський-старший відверто заявив: «Я бы не хотел, чтобы мой сын шел в армию, поскольку понимаю, что это большой риск».

 

Тобто хай ризикують і гинуть на війні сини і доньки інших батьків.

 

Батько Ярослава Журавля пригадує, як просив свого сина, який уже п’ять років воював, залишитися вдома. «Кажу: «Сину, ну п’ять років — оце і все». — «Треба навчить пацанів, тату. Страшно там», — згадує Журавель-старший.

 

Ухилянням від призову на військову службу Зеленський порушив ст. 65 Конституції України, яка проголошує: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є священним обов’язком громадян України». «Вову» треба було «саджати» ще навесні 2015 року! 

 

У травні 2015 року (коли Зеленського вчетверте призивали на військову службу!) добровольцем пішов на війну українець Василь Сліпак (позивний «Міф»), 1974 року народження, всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції гідності (яких ти зі своїм« 95-м кварталом цинічно висміював). Загинув у бою від кулі снайпера в 41 рік. Герой України, кавалер орденів «За мужність» І ст. і «Золота Зірка». А міг стати українським президентом!

 

Українець Ярослав Журавель (1980 р. н.) на російсько-українській війні — з весни 2015 року, а «Вова» (1978 р. н.) в цей час ховався від неї на курортах Середземного моря. Сержант Журавель, на відміну від «Вови», пройшов гарячі точки, як Мар’їнка, Піски, авдіївська «промка», Трьохізбенка, Гранітне. 

 

«Володю», назви курорти і країни Середземного моря, в яких ти побував зі своїм остогидлим 95-м кварталом в 2014—2019 роках, коли тебе призивали в армію по мобілізації чотири рази (!) і ти обіцяв публічно: «Я военнообязанный. Если нужно — пойду воевать».

 

Пане Сергію, як «Вова» ходив на війну захищати Україну від путінської орди, він продемонстрував у фільмі «300 єврейців», у якому зіграв роль царя, якого мати кличе «поцом».

 

Пане Сергію, як би Вам не було тяжко на душі, перегляньте фрагмент фільму, який в Youtube називається «Мамо, я йду на війну» (1:38).

 

У цьому фільмі «Вова» показав себе дійсно таким, яким є у реальному житті: боягузом, некомпетентним, бездарним і просто «гнидою» — непотребом для держави Україна (див. відео).

 

Послухайте також єврейський анекдот «Які у вас проблеми? Взяв гвинтівку — і на фронт» (див. відео).  

ДРУГЕ ЗАПИТАННЯ батька загиблого сержанта до Зеленського: «Де ти, гнидо, була, коли у мого сина ламали пальці, виймаючи автомат, а ти пив вино чи каву. Де ти був?»

 

Пане Сергію, 13 липня Ваш син — сержант Ярослав Журавель — iз групою саперів вирушив забирати в районі с. Зайцеве тіло свого командира Дмитра Красногрудя (позивний «Мир»), який підірвався на міні.

 

Ярослав ішов першим, у групі з ним перебував військовий медик Микола Ілін (позивний «Естонець»). Рятувальна група була з розпізнавальними знаками — у білих касках, на жилетах білі стрічки, у медика — нашивка з червоним хрестом. 

 

Унаслідок цілеспрямованого ворожого вогню, попри узгоджений через ОБСЄ «режим тиші», Ілін був убитий. Ваш син був поранений, але міг бути врятований, якби командування віддало наказ на його евакуацію.

 

Ваш син, будучи пораненим, мав сили пересуватися самостійно до своїх позицій, які були  на відстані якихось 350-400 метрів. Це один кидок спецназу, при мінометній або артилерійській підтримці, щоб за 7-10 хвилин забрати пораненого! Ярослав самостійно проповз близько 250 метрів, стікаючи кров’ю. Він вмирав 4 дні!

 

За інформацією ЗМІ, судово-медична експертиза встановила, що Ярослав помер від втрати крові у період iз 2-го по 4-й день після поранення, коли командування його кинуло напризволяще. 

 

У цей час у цьому районі перебував головнокомандувач ЗС України генерал Хомчак, якому Зеленський заборонив проводити операцію з евакуації пораненого Ярослава Журавля і загиблих Дмитра Красногрудя та Миколи Іліна. Дві групи спецназу були готові провести рятувальну операцію, але їм не давали дозволу! 

 

Пане Сергію, лише через добу (14 липня) «Вова» взяв ситуацію «під свій контроль» і, набравшись мужності, відреагував на вбивство медика Іліна, «повісивши» його на «підлих бойовиків», і жодним словом не згадав про пораненого сержанта Журавля, який був іще живий і перебував у «сірій зоні» і його можна було врятувати. 

 

Пане Сергію, «Вова-гнида» язик проковтнув від страху перед Путіним, щоб назвати речі своїми іменами: Росія — це агресор, який веде проти України неоголошену війну, а Путін — вбивця майже 14 тисяч українців. 

 

Він спромігся лише відправити в район трагедії генерала Хомчака і заступника керівника свого офісу Машовця, щоб прикрити своє боягузтво і повну бездарність в організації операції з порятунку Вашого сина Ярослава!

 

У цей же день (14 липня) «Вова-гнида» їде у відпустку і тиждень насолоджується життям на Азовському морі, на колишній дачі Хрущова на острові Бірючий, залишивши вашого сина Ярослава на спеці, без води і допомоги, повільно помирати в нестерпних муках, зробивши двох його доньок (ваших онучок) сиротами, а дружину — вдовою...

 

17 липня в останню путь провели лейтенанта Дмитра Красногрудя. Зеленського на похоронах не було.

 

20 липня «Вова» несподівано перериває відпустку і повертається в Київ. А наступного дня, з самого ранку, починається трансляція на всіх телеканалах шоу з захопленням автобуса і пасажирів «луцьким» терористом, з яким «Вова» особисто веде переговори, «записує відосик» про те, який фільм необхідно дивитися, і... рятує заручників!

 

У цей же день (21 липня) російські окупаційні війська віддають тіло Ярослава Журавля, який впродовж 4 днів помирав від втрати крові з вини Зеленського.

 

22 липня — прощання з медиком Миколою Іліним. Зеленський на похоронах відсутній.

 

23 липня Україна прощається з героєм-розвідником сержантом Журавлем. Зеленський на похоронах відсутній i навіть не висловлює співчуття рідним.

 

Зате висловлює з Рівного співчуття 36-річному активісту Шабуніну через «цинічний підпал» хати його батьків і дає розлогий стурбований коментар iз цього приводу у своєму «Телеграмі». Не загиблим захисникам України чи їхнім сім’ям, а «підпаленій хаті». 

Спецназ ЗСУ отримав особистий наказ президента Зеленського не вирушати на пошуки розстріляних евакуаційних груп на Донбасі.

 

Про це в ефірі телеканала «Прямий» розповів волонтер, колишній радник міністра оборони Юрій Бірюков:

 

«Коли кажуть, що президент Зеленський тримав щось там під особистим контролем і відправив туди генерала Хомчака, в той же момент дві групи спецназу сиділи в розпоря­дженні 137-го окремого батальйону морської піхоти й чекали дозволу вийти забрати тіла й шукати поранених.

 

Вони чекали дозволу. Їм було дано прямий наказ не висуватися. Ось у цім був «особистий контроль» Зеленського. Це факти. Я не називатиму прізвища бійців спецназу, але я знаю їх поіменно, хто і де там перебував».

 

«Я практично по хвилині знаю всю цю історію...»,— наголосив Бірюков (див. відео). 

 

Зауважу, що ні Зеленський, ні його пресслужба, ні Генеральний штаб ЗСУ не спростували цих тверджень Юрія Бірюкова. За таких обставин у діях Зеленського і Хомчака є ознаки військового злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК (недбале ставлення до військової служби), за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 8 років. 

 

Тому я добре розумію психологічний стан того молодого поліцейського (швидше за все, він учасник АТО), який сказав, що в нього «рука не здригнеться» щодо «зеленої гниди»...

 

«Холоднокровне вбивство» — так назвав Дмитро Десятерик статтю про загибель на фронті від руки російських окупантів медика Миколи Іліна. Так, убивство.

 

Так, воєнний злочин — бо ж ішлося про узгоджену з місією ОБСЄ евакуацію тіла загиблого лейтенанта Дмитра Красногрудя й отримані з боку російських окупаційних сил гарантії безпеки та зобов’язання припинення вогню у тому районі. Тим більше, що евакуаційна група була маркована білими пов’язками на жилетах та білими касками.

 

А як у такому разі назвати смерть на нічиїй території («сірій зоні», з якої за наказом Зеленського, на вимогу Путіна, восени минулого року були відведені українські військові) одного з учасників евакуаційної групи, сержанта Ярослава Журавля, який зазнав поранення і не зміг самостійно вибратися до своїх, але залишався живим упродовж іще 3-4 діб (!), за обставин, викладених Юрієм Бірюковим, коли Зеленський заборонив спецназу вийти на пошуки пораненого сержанта Журавля? 

 

І це за умови, що український розвідувальний безпілотник зняв відео, на якому видно, де поранений Ярослав у білому шоломі зупиняє собі кровотечу джгутом та шукає укриття.

 

Ці кадри показав журналіст Андрій Цаплієнко в сюжеті програми «ТСН. Тиждень» на каналі «1+1». Тіло Ярослава повернули лише 21 липня. Але ж основні події відбулися 13 липня!

 

З моральної, духовної точки зору Зеленський і Хомчак — НЕЛЮДИ!

 

Офіційна причина смерті сержанта Журавля — те, що окупанти, мовляв, відмовлялися надати ЗСУ дозвіл на його пошуки у «сірій зоні».

 

Але навіщо було шукати, коли безпілотник чітко показав точне місце перебування пораненого? А посилання на відмову ворога — це політична і професійна імпотентність Зеленського, боягузтво і некомпетентність вищого воєнного командування. 

 

У таких ситуаціях для порятунку пораненого бійця діють інакше. Якщо необхідно, використовують танки, важку артилерію, «гради» — і знищують усе на ворожій території на кілька кілометрів углиб, щоб забрати пораненого.

 

Можна й штурмовою авіацією, в разі потреби, вдарити. Безжально — і чхати на ОБСЄ з її міжнародною імпотенцією, як і у «Вови». Бо там — поранений захисник України! 

 

Є правила ведення війни, і якщо противник їх демонстративно та брутально порушує, всі попередні домовленості з ним втрачають чинність. Але Зеленський цього не розуміє, він скутий страхом перед Путіним! 

 

А нелюдів, подібних російським, які знущаються над пораненими і тілами загиблих, iз ворожих груп у полон ніколи не брали, їх просто знищували, як скажених собак!

 

Чи можете ви уявити, щоб ізраїльські або американські, англійські чи французькі військові полишили свого пораненого солдата, сержанта, офіцера на три доби помирати в «сірій зоні»? Я — ні.

 

А їхні генерали навіть не питали б дозволу в президента, бо він у жодному разі не заперечував би, бо знав — його просто «розмажуть», якщо він кине напризволяще своїх солдат. 

 

Знаючи принципи роботи спецназу зі спасіння своїх бо­йових-побратимів, зауважу, що політики (президенти, прем’єри) і генерали зазначених країн, у ситуації, в якій опинився поранений сержант Журавель, у найгіршому сні не могли собі уявити, що так злочинно можна вчинити щодо захисника Батьківщини.

 

Та хіба Зеленському, «гниді-піаністу», знати, що таке для спецназівців їхній девіз: «Своїх не кидаємо!». Для нас — це на все життя! А для нього — «какая разница».

 

Продовження читайте тут.