П’ять причин, чому на Зеленського в Україні чекає провал — погляд експерта з США

(Інтернет-видання «Апостроф»)

 

 

«Апостроф» пропонує увазі читачів переклад з англійської мови статті заступника директора Центру «Євразія» в Атлантичній Раді Мелінди Харинг, у якій «політичне майбутнє Зеленського не здається таким уже забавним».

Бідолаха Володимир Зеленський. У квітні 2019 року комік-кандидат у президенти зайняв найвищу посаду в Україні, отримавши при цьому майже три чверті голосів, а через кілька місяців втер носа вже досвідченим політичним партіям на парламентських виборах.

 

Його нова партія отримала більшість у парламенті. Але тепер Зеленському загрожує політичне майбутнє, яке вже не здається таким райдужним, — пише Мелінда Харинг The National Interest.

 

Зеленського обрали з трьома обіцянками: припинити війну на сході України, перетворити її на заможну східноєвропейську країну з населенням 42 мільйони і перемогти корупцію. Але після перших же спроб активності на фронті реформ він запнувся на своїх же обіцянках. Впевнена риторика про кардинальні зміни в Україні перетворилася на шепіт. Пройшов лише рік, а президент здається втомленим і розбитим.

 

І подібні зміни спостерігаються не тільки в тоні. Істотно змінився і його персонал. Зеленський звільнив свого прем’єр-міністра, налаштованого на реформи, більшу частину своєї команди, генерального прокурора і багатьох інших високопоставлених чиновників у березні і квітні, викликавши загальне здивування.

 

Час для цього не міг бути ще більш невідповідним: глобальна пандемія коронавірусу наздогнала Україну вже через кілька тижнів і цілком може поглинути до 8,2% її ВВП. Зеленський же найняв лакеїв з мізерним досвідом і навіть старих приятелів Януковича. Крім цього, він підтримує політично мотивовані звинувачення проти експрезидента, генерального прокурора, колишнього міністра інфраструктури і керівників податкових і митних служб.

 

У травні Міністерство фінансів звільнило голову незалежної наглядової ради АТ «Магістральні газопроводи України», незалежної компанії, яка контролює транспортування газу. Історично склалося так, що газ був основним сектором для самозбагачення, але в 2014 році почалися зміни.

 

Зеленський зробив крок назад до не найкращих днів нестримних розтрат, проклавши при цьому шлях до звільнення голів незалежних наглядових рад, які обіймають керівні посади у «Нафтогазі», «ПриватБанку» та інших важливих державних компаніях. Прощавай, корпоративне управління, хоча ми ледь встигли по­знайомитися.

 

У липні після особистої зустрічі із Зеленським голова Нацбанку подав у відставку, пославшись на політичний тиск. У свою чергу Томаш Фіала, голова найбільшої інвестиційної компанії в Україні Dragon Capital, заявив, що припинить усі майбутні інвестиції. «Це остання крапля. Можна лише здогадуватися, якими були мотиви. Це або повна некомпетентність, або саботаж за мотивами Росії», — писав він.

Що ж пішло не так?

 

Ось п’ять теорій, які можуть пояснити досить радикальні і часто дивакуваті перестановки за рік, що минув.

Зеленський — маріонетка Ігоря Коломойського. Коломойського, ексвласника «ПриватБанку», найбільшого банку в країні, якого звинувачували у його розграбуванні на суму $6 млрд, поки він остаточно не втратив його в 2016 році.

 

Тепер Коломойський робить усе можливе в декількох судах різних країн, щоб повернути банк або хоча б частину його грошей. Зеленський і Коломойський, безумовно, перебувають у тісних стосунках: серіал Зеленського, в якому він перетворився зі шкільного вчителя історії на президента завдяки висловлюванням про корупцію в країні, транслювався на телеканалі «1+1», який належить Коломойському.

 

Олігарх також підтримував Зеленського позитивними новинами в ЗМІ задовго до президентських перегонів. Іона Фішер із BBC запитала Зеленського про його стосунки з Коломойським під час передвиборчої кампанії, і Зеленський відповів, що олігархи володіють усіма основними телеканалами, а той факт, що його серіал транслювався на каналі Коломойського, не є таким значним. Рік по тому це твердження викликає недовіру.

 

У свій перший рік президентства Зеленський провів доброзичливі зустрічі з олігархами. У вересні 2019 його пресслужба оприлюднила фото усміхненого гаранта, прем’єр-міністра, керівника апарату та самого Коломойського в офісі президента. Через кілька днів Коломойський з упевненістю заявився на найсоліднішу в Україні міжнародну Ялтинську конференцію з європейської стратегії, і тільки ледачий не записав із ним інтерв’ю.

 

Зеленський не зробив нічого, щоб Коломойський постав перед судом, а недавно призначений ним генеральний прокурор порушив 24 кримінальні справи проти його попередника Петра Порошенка. У Коломойського є близько 30 депутатів партії «Слуга народу», які лояльні до нього, і олігарх не перестає дошкуляти чиновникам, яких недавно прибрав Зеленський.

Версія, якої довго дотримувалися представники української діаспори та націоналісти із Західної України, ґрунтується на неприязні до Зеленського. Він не є носієм української мови, не засу­джує президента Росії Володимира Путіна за кожної такої можливості і виявляє гнучкість у своїх спробах встановити мир на сході України. На перший погляд, теорія здається небезпідставною, але не має вагомих доказів. І, що важливіше, не має цілковитої підтримки в Києві.

У Зеленського був план, але він провалився. До 2019 року він ніколи не займав високої адміністративної посади і ніколи не був в уряді. На щастя, його перший начальник штабу, Андрій Богдан, умів керувати президентською адміністрацією і міг дати прочухана парламенту як ніхто інший.

 

Поки Богдан був на місці, в Києві все працювало. Богдан пішов — усе розвалилося. Як стверджують джерела в Києві, Зеленський прислухається до чотирьох друзів, які зайняли посади начальника штабу, старших радників і голів служб безпеки. І ніхто не має жодного уявлення про економіку чи політику. Інсайдери стверджують, що президент не довіряє стороннім, хоче, щоб його люди були в кожному комітеті та раді, не має жодного бачення і вимагає, щоб усе бути зроблено негайно.

 

Він не може делегувати. Він ігнорує свій власний кабінет і має справу безпосередньо з міністрами і регіональними лідерами. Після низки невиправданих кадрових рішень цієї весни така теорія виглядає все більш правдоподібною.

Зеленський щиро бажав добра й пішов у президенти, щоб налагодити справи у країні. До цього він був заможним, знаменитим і смішним. Іншими словами, йому не потрібна була робота. Сам він каже, що вирішив йти на вибори, щоб його діти могли жити в нормальній країні.

 

За словами колишнього прем’єр-міністра Олексія Гончарука, «Зеленський змінився». У бесіді з газетою Kyiv Post він зазначив, що Зеленський, з яким він почав працювати, і Зеленський сьогодні — «дві різні людини».

 

Звичайно, слова Гончарука, вже колишнього прем’єр-міністра, можуть бути не настільки щирими. Він каже, що Зеленський перебував під впливом проросійських наративів про те, що Захід і Джордж Сорос мають намір знищити Україну, і що Зеленський почав добре, але не зміг впоратися з конкуруючими інтересами, кризою і важкими політичними рішеннями.

Змінити Україну неможливо. Там продається все, включаючи парламентаріїв. Назвіть свою ціну, і в дні пандемії можете всиновити дитину, незаконно здійснити доставку сотні собак у Канаду і зробити все, що завгодно.

 

Враження таке, що олігархи відновили свій контроль над парламентом просто за копійки, і весь цей час вони контролювали ЗМІ та інші великі галузі. Як стверджують правлячі олігархи в серіалі Зеленського: «Управлятися з цим стадом стало набагато простіше, ніж із попереднім».

 

Поки роль грошей у політиці України не зміниться, не має значення, хто президент. При погляді на сучасну історію України повністю відкинути цю теорію поки не виходить.

 

Зрозумілим є одне: шоу в Україні триватиме, але чи Зеленський гратиме в ньому головну роль — це вже інше питання. Поки, судячи з ситуації в Києві, здається, що це шлях у минуле.