Напередодні фіналу національного Кубка, котрий після багаторазових переносів довірили прийняти Харкову, футбольна Україна розділилася на два табори.
В одному, на чолі з експертами з математичного моделювання, говорили про безапеляційну перемогу київського «Динамо». Інша сторона виказувала думки щодо підсумкового тріумфу другого фіналіста турніру — «Ворскли». Попри те, що учасники цьогорічного кубкового фіналу перебували, умовно кажучи, в різних вагових категоріях, на користь полтавчан було знайдено достатньо аргументів, котрі, перш за все, базувалися не на сухих цифрах, а на тонких психологічних моментах, інтуїції та досвіді прогнозистів.
Згадували вони й про переможний фінал «Ворскли» 2009 року, в якому полтавчани, так само не маючи статусу фаворита, здолали новоспеченого володаря Кубка УЄФА — «Шахтар», й про вагомі преміальні, котрі очікували на «зелених» у разі їхньої перемоги над динамівцями, й про їхній потужний козир на серію післяматчевих 11-метрових в особі юного голкіпера Павла Ісенка, котрий у півфіналі Кубка відбив три з п’яти ударів «Маріуполя».
Зрештою, останні виявилися дуже близькими до істини. «Ворскляни» дали справжній бій флагману й, по суті. однією рукою взялися за трофей. Витримавши натиск столичних футболістів у основний та додатковий час, підопічні Юрія Максимова довели справу до післяматчевих пенальті. Тут би своє слово сказати Ісенку, котрий, щойно розпочався перший екстратайм, узявся активно готуватися до майбутньої серії 11-метрових ударів.
Проте, попри бажання тренера та футболіста, обставини не дозволили полтавському «супермену» вийти на поле. За десять хвилин до завершення додаткового часу Юрію Максимову довелося змінювати травмованого гравця, проте через ліміт на так звані «слоти» для замін в останній своїй можливості для ротацій очільник «Ворскли» не наважився випустити на поле разом iз новим польовим гравцем і 16-річного воротаря-джокера.
«Боялися, що в останні десять хвилин пропустимо гол. Тоді б картали себе, що не дотягнули до серії пенальті», — пояснив обраний сценарій очільник «Ворскли».
Утім після завершення фіналу уникнути розпачу та картання Максимову все ж не вдалося.
Щастя, як-то кажуть, було так близько, але зафіксувати його в руках полтавські футболісти не змогли. Попри те, що післяматчеві 11-метрові удари називають лотереєю, зі спецом iз взяття пенальті шансів на трофей у «Ворскли», думається, було б трохи більше. Однак, за словами Юрія Максимова, про післяматчеву «перестрілку», котра завершилася з рахунком 8:7 на користь «Динамо», йому говорити взагалі не хочеться.
Гарматний «постріл по горобцях» ворсклянина Баєнка (до того голкіпери обох команд взяли по одному удару) став вирішальним у визначенні володаря трофею.
«Кубкова психологія непередбачувана. Хочу подякувати «Ворсклі» за продемонстровану гру, за характер. Було дуже непросто. Радий, що ми досягли результату, котрий нас улаштовує», — сказав після здобуття динамівським клубом 12-го за ліком національного Кубка очільник «біло-синіх» Олексій Михайличенко. Завдяки цьому виграшу «Динамо» перервало затяжну серію без трофеїв, котра тривала чотири роки.
